Права та кривди людини сьогодні

ПОБОРНИКИ прав людини недавно здійснили велике досягнення. По-перше, вони об’єднали понад 1000 організацій 60 країн у рух під назвою Міжнародна кампанія за заборону протипіхотних мін (МКЗПМ). Відтак вони проштовхнули міжнародну угоду, що забороняє цей вид зброї. Після цього МКЗПМ та її невтомний керівник американська активістка Джуді Вільямс отримали Нобелівську премію миру за 1997 рік.

Проте до згадки про ці досягнення додається протверезний коментар. За словами «Звіту Організації нагляду за здійсненням прав людини у світі на 1998 рік», всесвітність прав людини все ще «постійно зазнає нападів». І вина за це лягає не тільки на малі диктатури. «Великі держави,— говориться у звіті,— виявили чітку тенденцію до ігнорування прав людини тоді, коли ті права не співпадають з економічними або стратегічними інтересами країни; ця прикрість трапляється як у Європі, так і в Сполучених Штатах Америки».

Для мільйонів людей по цілому світі порушення прав людини аж надто наочні. Їхнє щоденне існування все ще затьмарене дискримінацією, бідністю, голодом, переслідуванням, ґвалтуванням, наругою над дітьми, рабством та насильницькою смертю. Вони можуть хіба що мріяти про багатонадійні умови, котрі обіцяє дедалі довший список пактів про права людини. По суті, для більшості людства навіть основні права, перелічені у 30 статтях Загальної декларації прав людини, залишаються несповненою обіцянкою. Щоб унаочнити це, розгляньмо коротко, наскільки досяжними у щоденному житті виявились декотрі права, згадані у Декларації.

Рівність для всіх?

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах (Стаття 1).

У чернетці Загальної декларації в Статті 1 говорилося: «Усі люди [men]... рівні». Оскільки англійське слово «men» можна зрозуміти і як «люди», і як «чоловіки», жінки-члени редакційної комісії наполягли на виправленні документа. Вони добилися свого, і спірне слово «men» замінили на вираз «human beings», що не допускає подвійного тлумачення. Але чи заміна слів у цій статті змінила становище жінок?

Десятого грудня 1997 року, у День прав людини, Гілларі Клінтон, Перша леді Сполучених Штатів Америки, сказала в ООН, що світ і надалі «обходиться з жінками, як з громадянами нижчого ґатунку». Вона навела декілька прикладів: 70 відсотків бідних у світі — це жінки. Дві треті зі 130 мільйонів дітей, які по цілому світі не можуть ходити до школи,— це дівчата. З 96 мільйонів неписьменних у світі дві треті становлять жінки. Вони також дуже страждають від домашнього та статевого насилля, і це залишається, за словами пані Клінтон, «одним з найпоширеніших порушень прав людини у світі, про яке до того ж найрідше повідомляють».

Деякі жінки стають жертвами насилля ще до народження. Особливо в певних країнах Азії матері часом роблять аборти, вбиваючи ненароджених дівчаток, бо воліють мати синів, а не дочок. Є місця, де через перевагу, яка віддається синам, процвітає генетичне обстеження на стать майбутньої дитини. Одна з клінік, яка займається визначенням статі, рекламувала свої послуги, твердячи, що ліпше сьогодні витратити 38 доларів США на аборт, ніж пізніше віддати 3800 доларів за дівчиною в придане. Така реклама досягає своєї мети. Вивчення, проведене в одній великій азіатській лікарні, показало, що після визначення статі утробного плоду 95,5 відсотка ненароджених дівчаток загинули через аборт. Але й в інших частинах світу дехто віддає перевагу синам. Колишній чемпіон США з боксу на запитання, скільки в нього дітей, відповів: «Один хлопець і сім помилок». У публікації ООН «Жінки та насильство» зауважується, що «поки людське мислення та ставлення до жінок зміниться, пройде багато часу — на думку багатьох, для цього знадобиться принаймні одне покоління, а може й більше».

Діти, позбавлені дитинства

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їхніх видах (Стаття 4).

На папері рабство вже мертве. Уряди підписали численні угоди, які роблять рабство незаконним. Проте, згідно з повідомленням Британського товариства проти рабства (що відоме як найдавніша у світі організація захисту прав людини), «сьогодні більше рабів, ніж будь-коли раніше». Сьогоднішнє рабство включає різні порушення прав людини. Однією з форм сучасного рабства, за повідомленнями, є примусова дитяча праця.

Сумним прикладом цього є Деріван, хлопчик з Південної Америки. «Його рученята зашкарубли від праці з грубим листям сизалю, рослинного волокна, з якого виготовляють матраци. Робота Дерівана полягає в тому, щоб переносити листя зі складу до обробної машини, відстань між якими приблизно 90 метрів. За кожен свій 12-годинний робочий день він переносить тонну листя. Деріван почав працювати, коли мав 5 років. Тепер йому 11 років» («Огляд світової преси», англ.).

За приблизними підрахунками Міжнародного управління праці, чверть мільярда дітей віком від 5 до 14 років сьогодні виконують чорну роботу; чисельність цієї армії маленьких робітників майже дорівнює кількості населення Бразилії та Мексики разом узятих! Багато дітей, позбавлених дитинства, трудяться в копальнях, тягнучи вагонетки з вугіллям; вовтузяться в грязюці, щоб зібрати врожай, або гнуть спини над ткацькими верстатами, на яких тчуть килимки. Навіть створюють бригади із зовсім малих діточок — по три, чотири чи п’ять років,— і малюки орють, сіють та збирають колосся на полях з ранку до вечора. «Діти,— говорить один землевласник з азіатської країни,— дешевші в утриманні, ніж трактори, і розумніші, ніж воли».

Вибір та зміна релігії

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію (Стаття 18).

Шістнадцятого жовтня 1997 року Генеральна Асамблея ООН отримала «попередній звіт про викоренення всіх форм релігійної нетерпимості». Цей звіт, підготовлений Спеціальним доповідачем Комісії з прав людини Аделфаттою Амором, перелічує постійні порушення Статті 18. Згадуючи багато країн, звіт посилається на численні випадки «нападів, погроз, наруги, арештів, затримань, зникнень та вбивств».

Бюро демократії, прав людини та праці Сполучених Штатів Америки підготувало «Повідомлення про права людини за 1997 рік», в якому також зауважується, що навіть країни з давніми демократичними традиціями «намагалися обмежити свободи релігійних меншин, зараховуючи їх усіх до групи «культів». Такі тенденції викликають тривогу. Віллі Фотрей, президент брюссельської організації Права людини без кордонів, говорить: «Релігійна свобода є одним з найліпших показників загального стану свободи людини у будь-якому суспільстві».

Натруджена спина і порожній гаманець

Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї (Стаття 23).

Робітники, що рубають цукрову тростину на островах Карибського моря, можуть заробити по три долари за день, але через витрати на житло та інструменти вони відразу стають боржниками плантаторів. Крім того, їм платять не готівкою, а ваучерами. А оскільки крамниця, що належить плантації,— це єдина крамниця поруч, то робітникам доводиться купляти там харчову олію, рис та боби. Проте, приймаючи ваучери робітників, крамниця вимагає за послуги 10—20 відсотків їхньої вартості. Білл О’Нейлл, заступник директора Правничого комітету захисту прав людини, сказав у радіопередачі ООН: «Під кінець збору врожаю у цих робітників на руках не лишається грошей, зароблених за тижні, місяці виснажливої роботи. Вони не можуть заощадити ані пенні й ледь дотягують до кінця сезону».

Медична допомога для всіх?

Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї (Стаття 25).

«Бідні латиноамериканські фермери Рікардо та Юстина живуть приблизно за 80 кілометрів од найближчого міста. Коли їхня донечка Емма захворіла, вони принесли маля до поблизької приватної лікарні, але там їх не прийняли, бо побачили, що Рікардо не зможе заплатити за лікування. Наступного дня Юстина позичила в сусідів грошей, щоб купити квиток на громадський транспорт, та поїхала до міста. Коли вона з донечкою врешті добралася до невеликої державної лікарні, їй сказали, що немає вільних ліжок, і попросили підійти наступного ранку. В Юстини не було ані родичів у місті, ані грошей, тож вона провела ніч на одному з ринкових прилавків. Жінка тулила дитину до себе, щоб заспокоїти та якось захистити її, але це не допомогло. Тої ночі маленька Емма померла» («Права людини та соціальна допомога», англ.).

По цілому світі кожна четверта людина животіє, отримуючи лише один долар США на день. Ці люди стикаються з тою самою смертельною дилемою, з якою зіткнулися Рікардо та Юстина: приватних закладів медичної допомоги досить, але за них неможливо заплатити, а державні заклади дешевші, але їх замало. Трагічно те, що понад мільярд бідних, хоча й мають «право на медичний догляд», не можуть ним скористатися.

Жахливий перелік зловживань правами людини не має кінця. Подібних до вищезгаданих випадків трапляється сотні мільйонів. Попри всі зусилля організацій захисту прав людини та попри самовідданість тисяч активістів, які буквально ризикують своїм життям, щоб поліпшити долю чоловіків, жінок та дітей по цілому світі, права людини, які були б досяжні для всіх, залишаються тільки мрією. Чи ця мрія колись стане реальністю? Обов’язково, але для цього повинні спершу відбутися деякі зміни. У наступній статті буде розглянуто дві такі зміни.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 8]

З люб’язного дозволу MgM Stiftung Menschen gegen Minen (www.mgm.org)

[Відомості про ілюстрації, сторінка 9]

UN PHOTO 148 051/J. P. Laffont​—SYGMA

WHO photo/PAHO by J. Vizcarra