Унікальний західноафриканський пенні
Від нашого кореспондента у Сьєрра-Леоне
ЧИ ВАМ колись доводилось бачити гроші, подібні до цих? Це кісійський пенні. Деякі з тих монет виставлені в Національному музеї Сьєрра-Леоне у Фритауні. В інформаційній картці зазначається: «Така незвичайна форма грошей притаманна як Сьєрра-Леоне, так і Ліберії. Вони перебували в обігу ще 1945 року. Оскільки пенні нагадували форму голови й ступні (один кінець заокруглений, а інші — гострі), вважалося, що вони походять з надприродного джерела. Коли помирав вождь, їх розламували й встромлювали в могилу. Останній відомий курс обміну становив 50 кісі до одного західноафриканського шилінга».
Згідно з книжкою «Африканська работоргівля» (англ.), автор якої Безіл Девідсон, багато років тому за «шматок заліза» купували рабів. Чи це були кісійські пенні? Деякі фахівці вважають, що так. Інші не погоджуються. Хоча ці монети могли не використовуватись для купівлі рабів, але ними напевно користувалися, щоб придбавати дружин.
Як зазначалось вище, ці монети іноді використовувались у релігійних цілях, особливо у зв’язку з небіблійним віруванням у безсмертну душу. Коли людина помирала, гадали, що її слід ховати в селі, де вона народилась. Звичайно, якщо смерть наставала далеко від рідної місцевості, було не завжди зручно перевозити тіло додому. Розв’язання проблеми полягало в тому, що переправляли душу за допомогою кісійського пенні.
Родичу померлого слід було їхати до села, де його рідного спіткала смерть, і отримати пенні від знахаря, котрий, як припускалося, через заклинання приєднає душу небіжчика до пенні. Тоді у завдання родича входило перевезти душу (пенні) додому й поховати її у могилі предків.
Родич мав загорнути пенні в чисту тканину й рушити в подорож у мовчанні. Вважалося, що коли він заговорить з кимось по дорозі, то душа покине пенні й повернеться в село, де людина померла. Тоді родич повинен був іти назад, щоб забрати її знову, заплативши знахарю, безперечно, ще раз!
Коли з’являлася необхідність заговорити під час подорожі, родич міг зробити це, обережно поклавши перед початком розмови пенні донизу, але не на землю. Після того як він підбирав пенні, в дію знову входив закон мовчання.
Довжиною від 33 до 35 сантиметрів кісійські пенні не вміщалися ні у кишеню, ні в гаманець. Однак у той час така форма була практична, оскільки їх можна було легко зав’язати у клунок і нести на голові. Багаті люди зазвичай зберігали пенні під стелею. Якщо кліматичні умови були підхожими, внаслідок конденсації на грошах утворювалися краплі води, які стікали в кімнату наниз. Кількість «опадів» була хорошим показником достатку людини, в домі якої ви перебували.