Як рибальське селище стало мегаполісом

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ЯПОНІЇ

ОДНОГО чудового літнього дня Іеясу Токугава (справа), який пізніше став першим сьогуномa династії Токугава, прибув до рибальського селища Едо на сході Японії. Це було в серпні 1590 року. У книжці «Місто сьогунів. Історія Токіо» говориться, що в той час Едо було невеличким селищем «з кількома сотнями халупок, у яких жили землероби і рибалки». Неподалік стояла покинута фортеця, збудована ще понад сто років до того.

Це селище, яке століттями лежало в темряві безвісності, не лише стало столицею Японії, Токіо, але й перетворилося на метушливий мегаполіс. Сьогодні у префектурі міста Токіо мешкає понад 12 мільйонів людей. Токіо є лідером у сфері зв’язку, транспорту, торгівлі й сучасних технологій. У ньому також зосереджені головні управління провідних фінансових організацій. Як відбулось таке дивовижне перетворення?

Від рибальського селища до міста сьогунів

Протягом століття після початку феодальної війни Онін (1467 рік), ворожнеча між правителями призвела до роздроблення Японії на феодальні володіння. Згодом, полководець Хідейосі Тойотомі, який походив з простої сім’ї, частково об’єднав народ і 1585 року став регентом імператора. Спочатку Іеясу Токугава воював з могутнім Хідейосі, але потім долучив до нього свої сили. Разом вони взяли в облогу і захопили замок в Одаварі — твердиню потужного клану Ходзьо. Таким чином вони заволоділи регіоном Канто, що на сході Японії.

Хідейосі віддав Іеясу вісім провінцій Канто — досить велику територію, яка належала клану Ходзьо. Тепер володіння Іеясу лежали східніше від його колишніх земель. Це був добре продуманий хід з боку Хідейосі, адже так він віддалив Іеясу від Кіото, в якому жив імператор — формальний правитель Японії. Незважаючи на це, Іеясу прийняв подарунок і, як згадувалось на початку, прибув до Едо. Він постановив перетворити вбоге рибальське село на головне місто своїх володінь.

Після того як Хідейосі помер, Іеясу очолив об’єднані сили (переважно зі сходу Японії) і 1600 року повів їх проти коаліції військ, що утворилася на заході країни. У вирішальній битві, яка тривала лише один день, Іеясу здобув перемогу. У 1603 році він став сьогуном і фактичним правителем нації, а Едо — новим адміністративним центром Японії.

Іеясу наказав феодальним правителям, щоб вони постачали матеріали і давали людей на будівництво грандіозного замку. Одного разу було використано близько 3000 кораблів, щоб перевозити величезні гранітні брили. Їх висікали зі скель на півострові Ідзу, розташованому за 100 кілометрів на південь від Едо. Коли брили прибували у порт, їх вивантажували, а тоді понад сто чоловіків тягли їх до місця будівництва.

Зведення замку тривало 50 років і завершилося під час правління третього сьогуна. Цьому замку не було рівних в Японії. Він став величним символом панівної влади династії Токугава. Навколо замку оселилися самураї — воїни, які служили сьогуну. Сьогун вимагав, щоб феодальні правителі, окрім замків у своїх володіннях, утримували також доми в Едо.

Для забезпечення потреб самураїв в Едо почали з’їжджатися торговці й ремісники з усієї країни. І вже в 1695 році (приблизно через століття після прибуття Іеясу) у ньому проживало близько мільйона людей. Едо стало найбільшим містом того часу.

Меч поступився місцем рахівниці

Часи правління сьогунів Токугава відзначалися миром і спокоєм. Тож воїни не мали багато роботи. Звісно, самураї і далі пишалися своєю професією, але поволі втрачали вплив. Меч поступився місцем рахівниці. Період спокою тривав понад 250 років. Загалом народ, особливо купці, жив у достатку і мав більшу свободу. Саме тоді в країні поступово сформувалась самобутня культура.

Городяни любили ходити на знамениті вистави кабукі (історичні драми), на ракуґо (комічні оповіді) і до бунраку (лялькового театру). Спекотними літніми вечорами мешканці міста збиралися на берегах прохолодної Суміди — річки, що протікала через Едо. Вони полюбляли дивитись на феєрверки, які донині залишаються популярною традицією.

Незважаючи на такий розвиток, Едо було закрите для решти світу. Понад 200 років японцям забороняли мати будь-які зв’язки з іноземцями, за винятком лише деяких голландців, китайців і корейців. Але одного дня несподіваний візит змінив як саме місто, так і цілу країну.

Едо стає Токіо

Біля берегів столичної бухти з’явилися дивні кораблі, які випускали клуби чорного диму. Перелякані рибалки подумали, що це плавучі вулкани. Містом поповзли страшні чутки і люди почали масово тікати.

То була американська флотилія з чотирьох суден під проводом комодора Метью Перрі. Восьмого липня 1853 року кораблі стали на якір поблизу Едо (зліва). Перрі вимагав, щоб уряд сьогунату дозволив його країні торгувати з Японією. Після візиту Перрі японці зрозуміли, що вони залишилися далеко позаду в розвитку військової та іншої техніки.

Ця подія була початком змін, які призвели до занепаду сьогунату Токугава і відновлення влади імператора. У 1868 році Едо перейменували в Токіо, що означає «східна столиця» (назва відображає положення міста відносно Кіото). Імператор переніс свою резиденцію з палацу в Кіото до замку в Едо, який згодом став новим імператорським палацом.

Під впливом західної культури новий уряд взявся за модернізацію Японії. Довелося робити багато змін. Дехто називає цей період часом дивовижних перетворень. Наприклад, у 1869 році між Токіо і Йокогамою встановили телеграфний зв’язок. Згодом між цими містами проклали залізницю. Серед традиційних дерев’яних будинків виростали цегляні. Одні за одними з’являлися банки, готелі, універмаги і ресторани. Було засновано перші університети. На зміну ґрунтовим дорогам прийшли мощені вулиці. По річці Суміда вверх і вниз курсували колісні пароплави.

Навіть люди виглядали інакше. Хоча в основному вони носили кімоно, дедалі більше японців одягалося по-західному. Чоловіки запускали вуса, носили циліндри і тростини, а жінки одягались у вишукані сукні та вчилися танцювати вальс.

Улюбленим напоєм нарівні з саке стало пиво, а бейсбол набув такої ж популярності, як і традиційна боротьба сумо. Токіо, наче велетенська губка, вбирало в себе культурні і політичні ідеї того часу. Місто продовжувало розростатись, поки одного дня не сталося лихо.

Токіо піднімається з попелу

1 вересня 1923 року, коли люди у своїх домівках готували обід, регіон Канто здригнувся від потужного землетрусу. За ним прокотилися сотні менших струсів, а через добу відбувся ще один сильний поштовх. Землетрус спричинив багато руйнувань. Однак найбільшої шкоди завдали пожежі, котрі виникли внаслідок цього. Чимало районів Токіо згоріло дощенту. Під час лиха загинуло понад 100 000 людей, з них 60 000 — у Токіо.

Мешканці Токіо взялися за його відновлення. Після того як місто більш-менш відбудували, воно зазнало нового удару — сильних бомбардувань протягом Другої світової війни. Особливо спустошливим був повітряний напад у ніч з 9 на 10 березня 1945 року. Тоді впродовж лише трьох годин на місто скинули 700 000 напалмових та нових запалювальних бомб, що містили магній і згущений бензин. Внаслідок пожежі в густозаселеній центральній частині міста загинуло понад 77 000 людей. Якщо не брати до уваги ядерних нападів, це була найбільш руйнівна атака за всю воєнну історію.

Незважаючи на розруху, повоєнне Токіо піднялося з попелу і невдовзі досягло високого рівня розвитку. Вже 1964 року, менше ніж через 20 років після війни, в Токіо проходили літні Олімпійські ігри. Останні чотири десятиліття будівництво тут не припиняється: місто росте і в ширину, і в висоту, нагадуючи кам’яні джунглі.

Незламний дух токійців

Чотирьохсотлітнє місто, тепер відоме як Токіо, не таке вже й старе в порівнянні з іншими великими містами. Старих будинків і споруд тут залишилось дуже мало, хоча деякі квартали зберегли дух минулих днів. Якщо ближче придивитися до сучасного Токіо, можна побачити, як були розміщені вулиці у давньому Едо.

У центрі мегаполіса розкинувся величезний парк. На місці колишнього замку Едо тепер стоїть імператорський палац з прилеглими територіями. Звідси, наче нитки павутини, розходяться головні вулиці міста, відображаючи початковий план забудови. Безладний лабіринт вулиць, більшість з яких навіть не має назв, нагадує стародавнє Едо. Замість прямокутних кварталів, притаманних іншим великим містам, Токіо поділене на пронумеровані ділянки різних форм та розмірів.

Але найвизначнішою рисою міста, яка збереглася до наших днів, є дух його мешканців. Токійці охоче засвоюють нові погляди та ідеї, особливо якщо ті походять з інших країн. А ще вони здатні швидко відновлювати сили і рухатись вперед попри землетруси, економічні кризи та проблему перенаселення. Приїжджайте в Токіо, і ви відчуєте на собі жваву атмосферу цього дивовижного міста, яке з маленького рибальського села перетворилось на всесвітньо відомий центр.

[Примітка]

[Карта на сторінці 11]

ТОКІО (Едо)

Йокогама

Кіото

Осака

[Ілюстрація на сторінках 12, 13]

Сучасне Токіо.

[Відомості про джерело]

Ken Usami/photodisc/age fotostock

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 11]

© The Bridgeman Art Library

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 13]

The Mainichi Newspapers