ЄВРЕЇВ, ЛИСТ ДО

Натхнений лист, який входить до складу Грецьких Писань. Все вказує на те, що він був написаний апостолом Павлом приблизно 61 р. н. е. й адресований християнам з євреїв, котрі жили в Юдеї. Це був дуже своєчасний лист. На той момент від смерті й воскресіння Ісуса Христа минуло близько 28 років. Після воскресіння Ісуса юдейські релігійні провідники почали жорстоко переслідувати християн єврейського походження в Єрусалимі та Юдеї, внаслідок чого дехто з них загинув. Більшість християн втекли з Єрусалима й оселилися в інших місцевостях (Дії 8:1). Ті, що розпорошилися, продовжили ревно звіщати добру новину скрізь, куди втікали (Дії 8:4). Апостоли ж залишилися в Єрусалимі та підтримували місцевий збір, який зростав, незважаючи на запеклу протидію (Дії 8:14). Пізніше на певний період для збору настав спокій (Дії 9:31). Однак згодом Ірод Агріппа I вбив апостола Якова, Іванового брата, і почав переслідувати інших членів збору (Дії 12:1—5). Ще за якийсь час християни в Юдеї опинилися в нужді, і це дало нагоду зборам в Ахайї та Македонії (бл. 55 р. н. е.) показати свою любов і єдність, надіславши їм допомогу (1Кр 16:1—3; 2Кр 9:1—5). Отже, єрусалимський збір зніс багато лих.

Мета листа. Збір у Єрусалимі майже повністю складався з юдеїв та інших людей, які колись були юдейськими прозелітами. Багато з них пізнали правду вже після того, як переслідування стихли. В час, коли Павло писав Лист до євреїв, збір насолоджувався відносним миром, на що вказують Павлові слова: «Ви ще не чинили о́пору до крові» (Єв 12:4). А втім, те, що християни вже не зазнавали такої фізичної наруги, як колись, не означало, що юдейські релігійні провідники припинили свою протидію. Нові члени збору теж стикалися з тиском. Крім того, деяким християнам бракувало зрілості, хоча з огляду на час вони вже мали б її досягти (Єв 5:12). Віра християн з цього збору випробовувалася, адже кожного дня їм доводилось стикатися з опором юдеїв. Тож вони мали розвивати витривалість (Єв 12:1, 2).

Єрусалиму залишалося чимраз менше часу. Ані апостол Павло, ані члени єрусалимського збору не знали, коли відбудеться передречене знищення, але Бог знав (Лк 21:20—24; Дн 9:24, 27). Тож християнам потрібно було залишатися пильними і зберігати віру, щоб утекти з міста, коли вони побачать, що Єрусалим оточений військовими таборами. Кожен член збору мусив бути готовий до таких серйозних подій. Згідно з традицією, лише через п’ять років після написання цього листа війська Цестія Галла оточили місто, але невдовзі відступили. Через чотири роки римляни під командуванням Тита зрівняли з землею Єрусалим і його храм. Але перш ніж усе це сталося, Єгова дав своїм служителям необхідні настанови.

Протидія з боку юдеїв. Юдейські релігійні провідники, поширюючи неправду про учнів Христа, з усіх сил розпалювали в народі ненависть до них. Їхнє запекле прагнення будь-яким способом викоренити християнство чітко видно з подій, описаних у Дії 22:22; 23:12—15, 23, 24; 24:1—4; 25:1—3. Разом зі своїми прибічниками вони постійно дошкуляли християнам і, очевидно намагаючись втягнути їх у суперечки, хотіли зруйнувати їхню відданість Христу. Вони використовували проти християнства аргументи, які пересічному юдею могли здаватися сильними і неспростовними.

У ті часи юдаїзм мав чим похвалитися. Юдеї могли стверджувати, що зовнішня велич і багатство їхньої релігії доводять її вищість та безглуздя християнства. Наприклад, вони казали Ісусу, що батько їхнього народу — Авраам, якому було дано обіцянки (Ів 8:33, 39). Мойсей, з яким Бог говорив «лице в лице», був великим Божим служителем і пророком (Чс 12:7, 8). Від самого початку юдеї мали Закон і звістки пророків. Вони могли питати: «Хіба ж така багата історія не доводить, що юдаїзм — правдива релігія?» Укладаючи Закон-угоду, Бог промовляв через ангелів; сам Закон був переданий через ангелів рукою посередника, Мойсея (Дії 7:53; Гл 3:19). При цьому люди бачили грізний вияв сили Єгови, коли він затряс горою Сінай. Це видовище супроводжувалось гучним звуком рога, димом, громом і блискавками (Вх 19:16—19; 20:18; Єв 12:18—21).

Окрім свого історичного спадку, юдеї мали величний храм і священство, яке запровадив сам Бог Єгова. Священики носили дороге священицьке вбрання, проводили урочисті церемонії в храмі і кожного дня приносили чимало жертв. «Хіба Єгова не наказав складати у святині жертви за гріх і хіба первосвященик, нащадок Мойсеєвого брата Аарона, не входить у Найсвятіше в День примирення з жертвою за гріхи цілого народу? Хіба в цей день він не представляє народ перед самим Богом?» — могли заявляти юдеї (Лв 16). «І хіба не юдеям належить царство, правитель якого [Месія, який, за їхніми словами, ще мав прийти] буде сидіти на троні в Єрусалимі?»

Якщо лист до християн з євреїв був написаний з метою допомогти їм відповідати на закиди юдеїв, то можна припустити, що ті противники християнства твердили: «Як ці “єретики” збираються довести, що в них правда і що їх схвалює Бог? Де їхній храм і їхнє священство? І де їхній провідник? Хіба він мав бодай якийсь авторитет серед провідників нашого народу? Той галілеянин, Ісус, був сином теслі і не мав рабинської освіти. Він помер ганебною смертю, і де тепер його царство? А його апостоли та учні — хто вони? Звичайні рибалки і збирачі податків! І взагалі, хто приймає християнство? Бідні і зневажені люди або, ще гірше, необрізані язичники, які навіть не є Авраамовими нащадками. Як можна вірити в цього Ісуса, якого стратили за богозневагу й заколот? Як можна слухати його учнів, цих неосвічених простаків?» (Дії 4:13).

Вищість християнства. Можливо, деякі незрілі християни почали нехтувати спасінням, яке стало можливим завдяки Христу (Єв 2:1—4). Або на них вплинули юдеї, які не повірили в Ісуса. Щоб допомогти цим християнам, апостол Павло, майстерно послуговуючись Єврейськими Писаннями (а юдеї стверджували, що визнають їх), доводить вищість християнства, а також священства і царювання Ісуса Христа. Спираючись на Писання, він показує, що Ісус Христос — це Божий Син, вищий від ангелів (Єв 1:4—6), Авраама (Єв 7:1—7), Мойсея (Єв 3:1—6) та пророків (Єв 1:1, 2). Більш того, він є призначеним спадкоємцем усього, він увінчаний славою і честю та поставлений над усіма ділами Божих рук (Єв 1:2; 2:7—9).

Священство Христа набагато вище від священства левітів з роду Аарона. Воно не успадковується від грішних людей, а отримується на підставі Божої клятви (Єв 6:13—20; 7:5—17, 20—28). Чому ж він мав знести стільки страждань і померти мученицькою смертю? Згідно з передреченням, це було необхідне для того, щоб він міг спасти людство, служити Первосвящеником і стати тим, кому Бог усе підкорить (Єв 2:8—10; 9:27, 28; пор. Іс 53:12). Ісус мав стати людиною з крові й плоті і зрештою померти, щоб звільнити всіх, хто через страх перед смертю перебував у рабстві. Своєю смертю він спроможний знищити Диявола, що не під силу жодному священику з-поміж людей (Єв 2:14—16). Завдяки тому що Ісус зазнав страждань і був випробуваний у всьому, він може співчувати нашим слабкостям і допомагати нам (Єв 2:17, 18; 4:15).

Крім того, як видно зі слів Павла, цей Первосвященик «увійшов до небес» і тепер перебуває перед Богом, а не в земному наметі чи будівлі, які були лише прообразом того, що в небі (Єв 4:14; 8:1; 9:9, 10, 24). Йому було достатньо принести свою досконалу, безгрішну жертву лише раз і не потрібно робити це знову й знову (Єв 7:26—28; 9:25—28). На відміну від священиків з роду Аарона, Христос не має наступників, бо живе вічно і спроможний принести цілковите спасіння тим, заради кого служить (Єв 7:15—17, 23—25). Він є Посередником ліпшої угоди, передреченої через Єремію; ця угода дозволяє отримати справжнє прощення гріхів і мати чисте сумління — те, чого неможливо було досягти завдяки Закону. Десять заповідей, основні вказівки Закон-угоди, були написані на камені; закони нової угоди написані на серцях. Пророцтво, яке Єгова проголосив через Єремію, зробило Закон-угоду застарілою, і з часом вона мала відійти в минуле (Єв 8:6—13; Єр 31:31—34; Пв 4:13; 10:4).

Продовжуючи свій лист, апостол визнає, що на горі Сінай Бог надзвичайним чином показав свою силу, і це свідчило про те, що Він затверджує Закон-угоду. Але введення в дію нової угоди Бог засвідчив ще дивовижніше: знаками, чудами, могутніми ділами і дарами святого духу, які він дав усім учням, що зібралися в той день (Єв 2:2—4; пор. Дії 2:1—4). Якщо говорити про царювання Христа, то його престол у самих небесах — значно вище, ніж престол царів з роду Давида, які правили на землі, в Єрусалимі (Єв 1:9). Бог є основою Христового престолу, його Царство не похитнеться, як це сталося із царством у Єрусалимі 607 р. до н. е. (Єв 1:8; 12:28). Єгова зібрав свій народ перед чимось, що вселяє значно більше благоговіння, ніж видовище на горі Сінай. Він дозволив помазаним християнам наблизитись до небесної гори Сіон, і цього разу він затрясе не лише землею, але й небом (Єв 12:18—27).

Лист до євреїв дуже цінний для християн. Без нього ми б не знали про багато прообразів із Закону, що стосувалися Христа. Наприклад, з Єврейських Писань юдеям віддавна було відомо, що коли первосвященик входить у Найсвятіше, то представляє народ перед Єговою. Але вони не здогадувалися, що це був прообраз того, що одного дня справжній Первосвященик з’явиться перед Єговою в небі. Як, читаючи Єврейські Писання, ми змогли б зрозуміти, яке значення мала зустріч Авраама з Мелхиседеком і прообразом кого був цей цар і священик? Це лише два приклади; Лист до євреїв проливає світло на багато інших прообразів.

Віра, яку вселяє цей лист і яка є «чітким виявом того, що реальне, хоча й невидиме», допомагає християнам триматися своєї надії (Єв 11:1). Тимчасом як багато людей надають великого значення довгій історії, багатству й могутності організацій, красі ритуалів і церемоній та шукають мудрості в цьому світі, а не в Бога, натхнений Лист до євреїв допомагає Божій людині стати «в усьому вправною й цілковито спорядженою до кожного доброго діла» (2Тм 3:16, 17).

Авторство, час і місце написання. Загальноприйнято вважати, що Лист до євреїв написав апостол Павло. Такої думки дотримувалися і ранні християнські письменники. Лист до євреїв разом з вісьмома іншими листами Павла міститься в папірусі Честера Бітті II (P⁴⁶), датованому близько 200 р. н. е., а також згадується серед «чотирнадцяти листів апостола Павла» в каноні Афанасія (IV ст. н. е.).

На відміну від усіх інших листів, у Листі до євреїв Павло не згадує себе як автора. Однак це не означає, що цей лист написав не він. Інформація, яка міститься в листі, чітко вказує на те, що його автором був Павло і що написав він його в Італії, імовірно в Римі (Єв 13:24). Саме там Павло відбував своє перше ув’язнення (очевидно, в 59—61 рр. н. е.). Разом з Павлом у Римі був Тимофій, адже про нього апостол згадує у своїх листах до філіппійців, колоссян і Филимона, які були написані під час того ув’язнення (Флп 1:1; 2:19; Кл 1:1, 2; Флм 1). Це узгоджується зі словами з Євреїв 13:23, де говориться про звільнення Тимофія і про бажання автора знову прийти в Єрусалим.

Як видно з наведених у листі аргументів, у Єрусалимі ще стояв храм і в ньому відбувалося служіння. Отже, цей лист був написаний до знищення Єрусалима, яке сталося в 70 р. н. е. Згадка про звільнення Тимофія дозволяє дійти висновку, що Павло написав цього листа приблизно за 9 років до тієї події, 61 р. н. е., коли, як вважається, він був звільнений з першого ув’язнення (Єв 13:23).

[Рамка]

ОГЛЯД ЛИСТА ДО ЄВРЕЇВ

Сповнений переконливих аргументів лист, який зміцнив християн з євреїв і підготував їх для того, щоб вони допомагали своїм щирим співвітчизникам протягом останніх років юдейської системи

Очевидно, написаний апостолом Павлом менш ніж за 10 років до знищення Єрусалима, яке відбулося в 70 р. н. е.

Високе становище Божого Сина (1:1—3:6)

Він єдиний у своєму роді Син, призначений спадкоємець, точне відображення сутності Батька, через нього підтримується все створене

Порівняно з Сином, ангели — це лише служителі. Тільки до нього Батько звертається: «Мій син»; це Первісток, якому мали вклонитися навіть ангели; саме про нього, а не про ангелів, говориться, що Бог є його престолом, тобто основою його царювання; на відміну від створених через нього неба і землі, він незмінний; перебуває праворуч від Батька

Якщо не можна було знехтувати Законом, переданим через ангелів, і лишитись непокараним, то тим більше не можна нехтувати словами, котрі Бог промовляв через Сина, який є вищим від ангелів

Хоча під час свого земного життя Ісус Христос був нижчим від ангелів, пізніше він був піднесений вище за них і отримав владу над прийдешньою населеною землею

У Божому домі Мойсей був слугою, а Ісус Христос поставлений над усім домом

Увійти в Божий відпочинок досі можливо (3:7—4:13)

Через непослух і невірство ізраїльтяни, які вийшли з Єгипту, не ввійшли в Божий відпочинок

Християни можуть увійти в Божий відпочинок, якщо не підуть шляхом непослуху, як ізраїльтяни, і з усіх сил зберігатимуть вірність

Живе слово Бога — обіцянка про те, що людина може ввійти в Божий відпочинок,— є гострішим від меча і спроможне (якщо людина відгукується на нього) розділити душу (те, якою людина здається) і дух (те, якою вона є насправді)

Вищість Христового священства і нової угоди (4:14—10:31)

Ісус Христос був випробуваний у всьому і залишився безгрішним, тож він є первосвящеником, який ставиться до грішних людей зі співчуттям

Він — призначений Богом священик на подобу Мелхиседека, чиє священство було вищим за священство левітів

На відміну від священиків-левітів з роду Аарона, Ісус Христос має незнищенне життя, тож йому не потрібні наступники, які б продовжували його рятівну працю; він безгрішний і не мусить приносити жертви за себе; він приніс у жертву не тварин, а власне тіло і ввійшов з ціною своєї крові не в земну святиню, а в саме небо, надавши таким чином сили новій угоді

Нова угода, Посередником якої є Ісус, перевершує Закон-угоду, тому що в учасників нової угоди Божі закони написані на серцях і їхні гріхи по-справжньому прощені

Вдячність за ці дари має спонукувати християн привселюдно звіщати про свою надію і регулярно збиратися разом

Без віри неможливо догодити Богові (10:32—12:29)

Єгові не до вподоби ті, хто, не маючи віри, відступає від нього, замість того щоб виявляти витривалість і отримати обіцяне

Роздуми над прикладами тих, хто з часів Авеля зберігав віру і непорочність, а також над прикладом Ісуса Христа, який залишився бездоганним в усіх випробуваннях, допомагають християнам витривало продовжувати свій забіг

Страждання, які Бог допускає в житті вірних християн, можна вважати свого роду повчанням від нього, яке приносить мирний плід праведності

Заохочення зберігати вірність (13:1—25)

Виявляйте братерську любов; будьте гостинні; не забувайте про одновірців, які зазнаю́ть страждань; з пошаною ставтеся до шлюбу; задовольняйтеся тим, що у вас є, і ніколи не сумнівайтеся в підтримці Єгови

Наслідуйте віру тих, хто бере серед вас провід, не піддавайтеся чужим вченням

Будьте готові зносити зневагу, яку зносив Христос; завжди приносьте через нього Богові жертву хвали

Слухайтесь тих, хто бере провід