“Тріумфальна Вість Царства”

“І проповідувати меться євангелия царства по всій залюдненій землі на свідкування всім народам, а тоді прийде довершений кінець.”— Мат. 24:14, НС.

1. Як Ісус злучив проповідування по цілому світі про царство з кінцем теперішнього ладу на землі?

БІЛЬШЕ як девятьдесять століть тому, на весні 33 року після Хр., чоловік сидів на Горі Оливній, дивлячись на Єрусалим з віддалі. Чотири мужі з ним стали затурбовані про те, що він сказав про храм. Тому вони запитали його про це і про інші важливі події, які мали взяти місце. Відповідаючи обширно на їх потрійне питання, він сказав: “І проповідувати меться євангелия царства по всій залюдненій землі на свідкування всім народам; і тоді прийде довершений кінець.” (Мат. 24:14, НС) Сьогодні, в цім 1955 році, не існує Єрусалимський храм, як це він предсказав що він не буде, але його пророцтво відносно “доброї новини про царство” сповняється більше між залюдненою землею й всім народам дається свідоцтво відносно “царства” через проповідування на що вони не можуть заперти своїх ушей. Тріумфально ця вість царства йшла від коли вперше вона почалася проповідувати, а проповідування її звучить як доказ, не тільки що Ісус Христос правдивий пророк, але що ми наближаємося до цілковитого закінчення сучасного ладу. Це проповідування мало прийти перед кінцем. Кінець не міг прийти аж доки проповідування не виконалось на таку скалю, що його мали почути по всій залюдненій землі й на свідкування всім народам.

2. Як багато часу призначено для цього проповідування?

² Як забагато часу було розподілено на це проповідування? До половини 1922 року думалось, що приближно девятьнацять століть було відложено на проповідування Царства й що проповідування розпочалось 33 року після Христа в Єрусалимі, в день Пятидесятниці, коли Ісусові ученики були помазані святим духом й почали проповідувати чудесно в чужих мовах до великої товпи, яка зібралась на це чудо, й що те проповідування продовжалось через століття аж до тепер. Це уважалось за проповідування царства, котре ще мало бути установлене у відповідь на молитву яку Ісус навчав, “Отче наш, що на небі! Нехай святиться імя твоє. Нехай прийде царство твоє. Нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі.”— Мат. 6:9, 10.

3, 4. Яке велике непорозуміння про царство Боже на землі панувало через століття аж до цього двацятого століття?

³ Одначе чесне дослідження історії показує, що вкоротці після смерті всіх дванацяти апостолів Ісуса при кінці першого століття, вість про надходяче царство нашого небесного Отця почала завмирати. Церкву розуміли як Царство, й Царство мало прийти, коли церква видимо або сильно була установлена на землі. Менше й менше підкрислення було положене на прихід царства, коли церква відпала більше й більше від христіянської надії й сталась союзником римської держави. Коли кінцево римський імператор, Константин, признав себе нововірцем й ставсь Римокатоликом, реліґійні духовники почувались, що Царство прийшло й що вони шукали побільшити уряд цього реліґійно-політичного царства. В 800 (Після Хр.), коли свята Римська Імперія була установлена через Карла Великого, якого папа Лев III укоронував як імператора в Римі, тоді ще більше здавалось, що царство Боже було установлене, і що хоч царство Боже було одно, то воно появилось в двох напрямах, в тимчасовім напрямі через політичну імперію й в духовім напрямі через Римо-католицького папу.

⁴ Протестанський Реформатор з шіснацятого століття був замішаний політикою західної Европи, а це допровадило до подруження протистанських сект з політичними державами. Політичні володарі такої реліґійно-політичної держави були признані, що вони володіли божественним правом й були видимими представниками Бога на землі, правлючи в Його імя. Це вирозуміння справи дотикнуло всі погляди відносно Божого царства, й хоч місіонарі пізніще були вислані до всіх частей землі, то їх проголошення відносно царства Божого було не правдивим тому, що вони мильно розуміли предмет й вони проповідували навчення церковної системи, що сталась частю цього світу.

5, 6. Христова дійсна друга присутність, згідно зі св. Письмом, має яку звязь із рухом проповідування Царства?

⁵ З другої знов сторони, Ісус, коли був на суді за своє життя, сказав римському управителеві Юдеї: “Царство моє не від світа цього. Коли б від світа цього було царство моє, слуги мої воювали б, щоб не видано мене Жидам; тільки ж царство моє не звідсіля.” (Йоана 18:36, НС) Отже в жадний спосіб проповідування римо-католицькими, протистанськими і православними місіонарами протягом минулих століть не можа пояснити як сповнення Ісусового пророцтва в Маттея 24:14.

⁶ В цім пророцтві Ісус не розумів проповідування такими місіонарами відступних христіянських реліґій. Проповідування Царства про яке він предсказав, мало чекати аж до двацятого століття, щоб виступити до діла. Боже визначення подій зробило так. Що це за царство, що про нього добра новина мала проповідуватись по цілому світу всім народам в попередно згаданім часі? Ця точка питання, яке чотири апостоли поставили Ісусу, вирішує правдиву відповідь. Вони сказали: “Скажи нам, коли це буде? й який знак твоєї присутностіa й кінця світу?” (Мат. 24:3, НС; Марка 13:3, 4) Це було про Христову дійсну присутність в Його Богом-даному царстві, що ті апостоли питали. І відносно його “приходу” в те царство Ісус в пізніщих віршах того ж пророцтва сказав: “І тоді явиться ознака Сина чоловічого на небі; й тоді заголосять усі роди землі, і побачать Сина чоловічого, грядущого на хмарах небесних із силою й славою великою. І пішле він ангели свої з голосним гуком. . . Як же прийде Син чоловічий у славі своїй, і всі святі ангели з ним, тоді сяде він на престолі слави своєї; і зберуться перед него всі народи; й відлучить він їх одних від других.” (Мат. 24:30, 31; 25:31, 32, НС) Отже царство про котре ця добра новина мала бути проповідувана є царство з присутним Ісусом Христом в силі, на його престолі активного володіння. Те царство є, а не ще має бути установлене, але котре вже тепер установлене.

7, 8. Лише від осени 1914 року, з яким впливом на більшість населення проповідування Царства властиво поступило, і чому?

⁷ Новина, що воно установлене, не є добра новина для всіх, бо, замість щоб усі радувалися його установленням в небесах, Ісус сказав, що всі роди землі будуть ридати й що він як Цар й Пастир буде розлучувати людей всіх народів над справою Царства, як от пастир розлучає козлів з між його овець. Божий визначний час на установлення того небесного царства з Сином на престолі було при кінці “призначеного часу народів,” або 2,520 років від коли царство Єрусалиму в краї Юдеї було спустошене з початку осини або в сімнацятий Жидівський місяць, 607 року перед Хр. Цих сім “призначених часів народів” закінчилися з початком осини 1914 р., около 1 жовтня. Перед тим “добра новина” про установлене царство не могла бути проповідувана.

⁸ В грудні, 1879, в шестім числі журналу тепер званий як Вартова Башта, звернено ввагу на факт, що ці часи закінчаться в 1914 році. Чи так звані христіянські народи Христіянства звернули ввагу про це з вірою або радісним сподіванням? Ні! В осени 1914 року народи Христіянства не були в радіснім настрої про установлення Божого небесного царства з Христом на престолі, як його помазаним Царем. Народи лютували в їх першій світовій війні за владу над світом, й реліґійні духовники, католики й протестанти, по націоналістичному підтримували їх сторони в кривавій війні, молячись, щоб Бог дав побіду одній часті Христіянства над другою частю Христіянства. Ця перша світова війна уразила ввесь світ. Від тоді “всі роди землі” почали ридати, й до сьогодні вони не перестали, хоч ознака Сина чоловічого прийшла з його довго-сподіваним царством що є дуже ясне й переконуюче для кожного ока, що не засліплене ворогом, Сатаною Дияволом. Ці ридаючі роди не є люди, котрих Пастир-Цар Ісус Христос розлучає на свою праву сторону як овець.

9, 10. (а) Хто виконує це на часі проповідування “доброї новини царства”? (б) Чому віра й хоробрість конечно потрібна для такого проповідування?

⁹ У числі з 1 липня, 1920 року, журнал Вартова Башта умістив артикул “Євангелия Царства.” Це аж тоді свідки Єгови по цілому світі побачили, що “добра новина” або євангелия була про тепер установлене царство й що ця євангелия муситься розпочати проповідувати тепер, після “початку горя”, який прийшов в часі періоду Світової Війни І; й що проповідування мусить продовжатися аж до битви Армаґедону, “муки великої, якої не було від настання світу до цього часу, й не буде знову.” (Мат. 24:7, 8, 21, НС) Тепер, в “часі кінця” цього сатанського ладу, “ця добра новина про царство” мусить проповідуватися повсюди де можливо. І тепер вона проповідується. Й вона буде проповідуватися аж цей лад закінчиться й новий лад, Божий новий світ з “нових небес і нової землі,” буде впроваджений зі всіма його благословеннями. Місіонарі так званого Христіянства по цілому світу числяться тисячами. Помимо цього можна сказати, що єдині свідки Єгови проповідують “цю добру новину царства.” Чому? Тому, що вони єдині видять установлення царства у світлі новочасних подій пояснених пророцтвами Біблії, і вони єдині мають віру й заохоту від Бога проповідувати її.

¹⁰ Тому що Ісус називає її “доброю новиною,” то нехай ніхто не думає, що це не вимагає заохоти й віри в Бога проповідувати її. Це направду царство Боже через Христа, що проповідується, котрий то факт звичайно повинен зробити найбільше привітною новиною. Але чи ви знаєте, що проповідування її цьому страдаючому світу значить? Це значить проповідування новини про вороже царство й проповідуючи його у ворожому краї. Чому? Тому, що світ, включаючи й Христіянство, не є приятелем царства Божого, ані не є Єгова Бог й його Христос приятелями цьому світу. Одкриття, котре дає видіння про орґанізацію Божу, що породила його царство в 1914 р., представляє той факт в цей спосіб: “І породила сина, хлопятко, що має пасти всі народи жезлом залізним; і взято дитятко її до Бога і до престола його.” (Одкр. 12:5, НС) То “жезло залізне” в руках Божого царства є для розбивання народів цього світу на кавалки, як от крихкі ганчарські посуди в Армаґедоні, як це представлено в Псальмі 2:7—9. Тим і не дивно, що від 1914 року народи лютували в двох світових війнах, і в багато меньших війнах між тим часом, і що вони задумували марні речі як Ліґу Народів й Обєднані Народи й нараджуються разом проти Єгови й його помазаного Царя Ісуса Христа, так як це псальма предсказала. (Пс. 2:1, 2, АС) Отже коли правдивий христіянин приходить проповідувати єдину дійсну “добру новину”, він приходить як вістник царства, про котре пророковано, що воно знищить народи цього світу. Цей факт вимагає відваги в роботі проповідування, котру тільки Бог може постачити.

11-13. (а) Чому це “безпечним” бути тепер таким “Христіянином” про якого згадав один славетний речник Христіянства? (б) В контрасті, чому дійсні христіяни є в небезпеці хоч непоборимі?

¹¹ На 13 квітня, 1955 року, в У.М.С.А. на пирі в місті Ню Йорк, декан Джеймс А. Пайк Нюйорської катедри, сказав, що він часом почувається ніяково, що “бути христіянином є так безпечно.” Коли цей ортодоксальний духовник говорив це, то чи він думав про свідків Єгови як проповідників цього установленого царства? Ні! Декан дійсно мав на думці людей, котрі визнають себе христіянами, тому що вони є членами поважної реліґійної системи Христіянства, а бути їх членами значить мати популярність і охорону від політичних урядів Христіянства.

¹² Свідки Єгови намагаються бути правдивими христіянами згідно з вимогами Біблії, але вони не знаходять “безпечності” ніде на землі. Навіть в Христіянстві вони переходять, що декан Пайк дальше спостеріг, іменно, що в його початках христіянство становило “нелєґальну” й “бунтівничу” доктрину й його прихильники часто приходили під увагу “комітету не-Римської активності”. Христіянство, декан Пайк далі твердив, має повернути до його давного динамізму, і воно має бути цілковито успішним проти комунізму. (Ню Йорк Таймс, 24 квітня, 1955) Тепер тому, що свідки Єгови повернули до динамізму енерґічної активності христіянства апостолських часів, що навіть сьогодні, після гистерії Світової Війни II, вони є “нелєґальні” у многих краях Христіянства, не говорячи вже про комуністичні краї, і що вони є фальшиво оскаржені їх реліґійними ворогами, що вони є “бунтівничі” й ризика безпечності, будучи клясовані одного разу як націсти, а іншим разом як комуністи, а в комуністичних краях, як шпігуни й аґенти імперіялістичних країв, а де інде як тайна допомога Жидівського Сионізму, всяка стара скарга була накинути на них, щоб розбудити почуття публики проти них, щоб викликати ворожнечу уряду проти них й спричинити їх існування небезпечним.

¹³ Але це не вдалося. Свідки Єгови сьогодні дальше роблять публичне визнання їх віри й надії і проповідують добру новину Царства між найбільшою небезпекою в плінних таборах й примусових таборах праці й вязницях в комуністичних краях й інших краях під тоталітарним правлінням й диктатурою. Вони тріумфують над цією формою й операцією правління Диявола, як про це описано в Одкриттю 12:11 (НС): “Вони побідили [Сатану Диявола] його кровю Агнця, і словом їх свідчення, і не полюбили життя свого у вічі небезпеки смерті.” Ніхто із свідків Єгови ніде не має “легкої реліґії”, ані ніхто не є безпечний від якоїсь будь ненависті й нападу слугами невидимого “володаря цього світу,” котрим є Сатана Диявол. Комуністи й інші тоталітарні володарі пробують показати свідкам Єгови, що їх є підліща реліґія, й не може встояти проти цього світу, але вірність свідків під цим примусом відречись їх реліґії завдає побіду над комуністами й інших тоталітаріянах. Як це декан Пайк також сказав: “комунізм є світова реліґія. Її можна поконати тільки лучшою реліґією. Ніщо інше не може побідити його.” Занепад заборони й переслідування комуністами проти свідків Єгови, щоб здушити їх або стримати їх зріст — це голосне свідоцтво, що між свідками Єгови вони зустрінули “лучшу реліґію,” й вона застерігає тих радикальних противників Бога Єгови, що його свідки будуть тріумфувати, коли комунізм й інші радикали пропадуть. Їх реліґія є незнищима як і Єгови царство, котре вони проповідують.— Ню Йорк Таймс, 1 січня, 1955.

ЯК

14, 15. Чи спосіб проповідування через духовників можна порівнати з способом в який Ісус приказав проповідувати і який тепер впевні виконується?

¹⁴ Спосіб в який свідки Єгови проповідують “цю добру новину царства” прийшов під критику. Вони не проповідують в ортодоксальний, формальний спосіб, котрий є легкий спосіб, в шатах духовників з церковних казальниць й з реліґійною товпою зібраною разом перед бесідником або священиком. Цей церемонійний, ортодоксальний спосіб проповідування в Христіянстві, невдався щоб сповнити приказ Ісуса своїм ученикам: “Ійдіть же і творіть учеників зі всіх народів . . . навчаючи їх додержувати всього, що я заповідав вам.” (Мат. 28:19, 20, НС) Тому що христіянська ортодоксія не змогла навернути світ або навернути навіть людей в краях так званих “христіянськими,” й не змогла стримати наїзд поганства до великих містів, отже реліґійні системи Христіянства пробують силувати людей прийняти реліґійні обичаї через спонукання законодавців накинути реліґію на неохочих людей при помочі закону. Це може бути в гармонії з мировим договором Вестфалії, що закінчив Трицять Річну Війну в Европі в 1648 році й в котрому сказано, що реліґія кожної області Святої Римської Імперії мала бути опісля визначена через реліґію особлившого князя тієї області, будь він католик, лютеріян або кальвініст. Але це не спасло христіяської форми так званого Христіянства від корупції, зопсуття й світськості. Це значить, що ортодоксія, яка коливалася в Христіянстві через століття, стала невдачею.

¹⁵ Визначний спосіб в який свідки Єгови шанують приказ Ісуса в Маттея 24:14 і проповідують “цю добру новину царства” є той, що вони ходять від краю до краю, від міста до міста, від села до села й від дому до дому. Це не є спосіб звичайний для духовників й парафіянів Христіянства, проте він є апостолський, і Христів. Після того, як апостол Петро й інші апостоли сказали жидівському верховному синедріону в Ерусалимі, “більше треба коритися Богу ніж людям,” і були биті і напімнуті не проповідувати про Ісуса Христа, апостоли вийшли радіючи, і сказано, що “по всяк день не переставали вони і в храмі і по домах навчати й благословити Ісуса Христа.”— Діян. 5:29, 40—42, НС.

16. В цім проповідуванні, як Павло був послідовником Ісуса, й з яким вислідом?

¹⁶ В той час Павло не був між апостолами в їх проповідуванні від дому до дому, але роки пізніще він сказав в прощальній промові до старших мужів собору в Ефесі: “І що я ні від чого корисного не вхилявся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам, свідкуючи й Жидам і Єлинянам покаяння перед Богом і віру в Господа Ісуса . . . . між котрими ходив я, проповідуючи царство.” (Діян. 20:20, 21, 25, НС) Пишучи до христіянів в Коринтії, апостол Павло сказав: “Будьте послідовниками моїми, яко ж і я Христів.” (1 Корин. 11:1, НС) В проповідуванні від дому до дому Павло був послідовником Ісуса Христа, бо, опріч проповідування в ріжних місцях прилюдно, Ісус часто відвідував доми людей і говорив їм про Царство. Висилаючи своїх дванацять апостолів, а пізніше також сімдесять євангелистів проповідувати, він поучав їх що вони мали казати при дверях людей, котрих вони відвідували: “У котру ж гостину увійдете, перше кажіть: ‘Впокій домові цьому.’” (Луки 10:1, 5, НС) “А як увійдете в яку господу, витайте її, кажучи: Мир цій господі; . . . А хто вас не прийме й не слухати ме словес ваших, то, виходячи з такого дому чи города того, отрусіть і порох із ніг ваших.” (Мат. 10:5, 12—14, НС) Як вислід з проповідування в цей Христів і апостолський спосіб, Павло міг писати із своєї вязниці в Римі й сказати, що добра новина була “проповідувана всьому твориву піднебесному, котрому став я Павел служителем. Тепер радуюсь у стражданнях моїх за вас.” (Колос. 1:23, 24, НС) Все твориво під небом було тоді поганським.

17, 18. Хто і як сьогодні уживає успішно Христового і апостолського способу в проповідуванні?

¹⁷ Після упливу девятьнацяти століть, свідки Єгови далі щиро свідкують від дому до дому в цім “часі кінця,” тому що це значить підкорення теократичній інструкції в Біблії; це значить наслідувати успішне проповідування Ісуса Христа й його апостолів. Свідки Єгови сьогодні мають первісну віру, яка покажеться бути так успішною для них, як і для Христа і його апостолів. Вони не є надто ліниві наслідувати цей спосіб, тому що це тяжче ніж стояти в церкві в казальниці. Ані вони не бояться робити це тому, що це небезпечний спосіб, який виставляє їх на зневагу, надужиття, дику опозицію й реліґійне переслідування. Замість наслідувати духовників і сполягати на “меча держави” про поміч, вони воюють “духовим мечем, що є слово Боже,” й нехай воно робить навернення. Вони вживають прямої, практичної, і цілком біблійної методи для просвітлення людей в їх власних домах, подаючи їм особисту інструкцію в Слові Божім, лишаючи літературу, котра містить друковані біблійні проповіди, людям, котрих вони відвідують, і опісля вертаються щоб відповісти на біблійні питання й розпочати домашню студію Біблії. Це є аґресивний, розумний спосіб, який стримує наїзд поганства в многі доми або ратує многих одиниць від все-зростаючого напливу поганства. Наприклад:

¹⁸ Місто Ню Йорк є відоме як одно з найбільших поганських містів у світі; однак при помочі старанного проповідування від дому до дому, кожний дім у місті де живе звиш сім міліонів населення, свідки Єгови побільшили від тільки одного собору в 1935 році до пядесять пять соборів в 1955 році, з котрих 7,048 осіб рапортують активність в проповідуванні доброї новини іншим. Це значить, що тепер там є приближно один активний свідок Єгови на кожну тисячу осіб в місті. В Сполучених Державах є 187,120 осіб що рапортували активність в проповідуванні протягом квітня 1955 року, що значить, що між населенням Америки на 165,000,000 жителів є один проповідник свідок Єгови на менше, як на одну тисячу осіб.

19-21. (а) На які важливі потреби указували недавно інші речники Христіянства? (б) Чому такі завваги вже застарі?

¹⁹ У вічі цього, чи воно дивно, що духовники починають робити деякі спостерігання й рекомендації? Хоч вони самі не дають прикладу, застрашені духовники оцими часами підносять голос про потребу парафіянів (членів їх собору), щоб вони йшли проповідувати, хоч не підкреслюють потреби йти від дому до дому. Загальний секретар Світового Союзу Зреформованих Церков іноді заявив, що треба йти і “свідкувати про Христа в нашім фаховім житті як і в нашім родиннім житті. . . . Єдиний спосіб привести людей до Христіянської церкви є, освідомити їх про велику ласку, що є дар від Христа.” (Ню Йорк Таймс, 12 липня, 1954 року) Сказав міністер в Ріверсайд церкві, міста Ню Йорк: “Недоглянутий є факт, що реліґія найперше повинна прославляти Бога в активності буденного життя. Світ — це місце де реліґія потребує бути діяльною.”— Ню Йорк Таймс, 5 липня, 1954.

²⁰ У звіті про зібрання Світової Ради Церков в Еванстон, Ілінойс, в 1954 року, один парафіянин, військовий полковник, сказав: “Одна з найважніщих чинників відносно будучності церкви є відвічальність парафіянів нести їх віру до їх місця зайняття, всюди. Нам потрібно більше щоденних христіянів радше чим так званих недільних Христіянів.” На тій же асамблеї Світової Ради в Еванстон, відносно заклику до церкви, щоб вони “спалахнули духом євангелиї апостолів,” предсідник секції Євангелизму сказав: “Євангелизм не є особливше призначення місіонарів, але це нормальна діяльність кожного ученика. . . . Це є нове розширення активності церкви. Вони тепер мусять підпринятися навчати своїх парафіянів й перенятись євангелиєю в їх щоденнім житті.” (Чікаґо Американ, 27 липня, 1954) Завважте, прошу, що у всіх цих звітах не згадується про апостолське від дому до дому проповідування.

²¹ Але коли вони сподіються вишколити своїх парафіянів, щоб вони виконували їх часть проповідування? Слухайте міністра єпископальної церкви в Гюстон, Тексас, як він проповідує в Ню Йорк місті в церкві; він сказав, що за ДВІ СОТНІ ЛІТ джерело євангельської сили в христіянських церквах прийде від казальниць до “спільного свідкування.” Так, проповідники будуть далі проповідувати, “але проповіді [з казальниць] не будуть головним средством для привидення людей до Христа.” Це буде виконане в атмосфері пробудження віри, яку створять віруючі, і вони будуть розказувати що Бог діє в їх житті. (Ню Йорк Таймс, 31 травня, 1954) Цей духовник є щонайменше дві сотні років позаду часу в його погляді, оскільки це стосується до свідків Єгови. У соборах свідків Єгови по цілому світу, вже проповідування не є обмежене до тільки здібних бесідників з плятформи в Галях Царства, але кожний охрещений член в соборі є заохочений, допоможений й вишколений статись проповідуючим свідком, щоб міг йти самий від дому до дому й проповідувати вступні проповіді через кілька хвилин при дверях й також робити поновні одвідини до заінтересованих овець й дати ще довші проповіді, щоб показати важливість біблійної студії.

22, 23. Посвячені виконавці волі Всемогучого Бога є тепер чуйні відносно якого привілею й відвічальностей?

²² В Товаристві Нового Світу свідків Єгови кожний один є проповідником. Це є товариство міністрів, й ніхто не може оминути його відвічальності проповідувати в послушенстві до Христових приказів й прикладу. Кожний один є проникливо свідомий про пророцтво Ісуса в Маттея 24:14 відносно цих днів присутності Царства, й кожний один почувається з апостолом Павлом, коли він викликнув: “І горе мені, коли не благовіствую!” (1 Корин. 9:16, НС) Кожний один знає, що це є важливе діло, не тільки на спасення інших, але також для свого власного спасення проповідувати прилюдно, бо з підкресленням Павло напоминає кожного свідка Єгови: “Коли прилюдно визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серці твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спасешся. Серцем бо вірується на праведність, устами ж визнається на спасення.”— Рим. 10:9, 10, НС.

²³ Чи свідкам Єгови печалитися тим, що світські суди закону визначають або не визнають їх за “сталих міністрів,” відокремлених для цілі? Вони знають, що вони посвятили себе Богу чинити Його волю, й вони знають, що він приказує їм через Христа йти до людей й проповідувати й доказати, що вони є призначеними міністрами через активне служення справам його царства. Єгова знав лучше аніж чекати 200 років на духовників Христіянства, щоб зворушити їх парафіянів до акції. Ограничений “час кінця” не міг продовжатися поза це обчислення, і тому Єгова підніс своїх власних свідків й вони дають свідоцтво про Царство якраз на час, так як він праказав.

ПЕРЕМОГА НАД СВІТОМ

24. Щоб жити згідно з Христовою вірою, то який мусить бути напрям до теперішнього світу?

²⁴ Щоби бути свідком Єгови, треба мати віру. Читайте Жидів 11:1 до 12:3 й завважте, що від Авеля, першого мученика за почитання Єгови, аж до Ісуса Христа, вимагалось віри, щоб бути свідком Єгови. Це бо їх віра, що уможливила їм побідити тодішний світ через видіння нового світу під царством Божим й тому вони відмовилися статись частю сучасного світу й жити як він жиє й для нього. Христіянин, що стався духовим Сином Божим, мусить побідити цей світ, й це він може побідити тільки через непохитну віру. Каже апостол Йоан: “Все бо роджене від Бога світ побіджає, і ця побіда, побідивши світ, віра наша.”— 1 Йоана 5:4, НС.

25, 26. Як і чому сучасного-дня свідки Єгови побіджають світ?

²⁵ В 1914 році обітоване царство народилося від Бога й воно побідить світ. Воно побідило Сатану й його демонів через скинення їх із неба донизу на нашу землю, й тепер воно йде і повіджає свідоцтвом про Царство на землі, й воно закінчить свою побіду над сатанським сучасним світом в Армаґедоні. (Одкр. 6:1, 2, НС) На землі сьогодні живе останок з духових христіянів, сини Божі, і вони не покажуться фальшивими відносно правила, що все роджене від Бога побіджає світ. Вони покажуть їх віру в Боже царство через проповідування його аж прийде кінець цьому світу. Є також будучі земні сини Божі з нами сьогодні, та постійно зростаюча “велика громада”, що надіється жити як його діти в славнім раї розкошей в “новому світі.” Вони, також, мусять побідити світ, як колись старинні, перед-христіянські свідки Єгови від Авеля до Йоана Хрестителя, побідили. Щоб це зробити, вони мусять також показати їх віру в Бога Єгову і його царство. І хоч ми окружені великою тьмою стародавніх, перед-христіянських свідків Єгови, ми особливше глядимо на найбільшого свідка Єгови, його вірного і правдивого Сина Ісуса Христа, бо він був найбільшим побідителем цього світу, навіть через смерть мученика на страдальному дереві на Голготі. Він сказав: “Я побідив, і сів з Отцем моїм на престолі Його.” (Одкр. 3:21, НС) Через нього Єгова здобув великий тріумф над ворожими урядами й властями. Ми читаємо:

²⁶ “І Бог нас, що були мертві в провинах і в необрізанню тіла вашого, оживив з Ним, простивши вам усі провини, знищивши рукописання наукою закон Мойсея, що був проти вас, і взяв його з середини, прибивши на страдальному дереві, [і] роздягши князівства і власти, вивів на дивовижу сміливо, побідивши їх на йому.”— Колос. 2:13—15, НС.

27-29. (а) Які старинні поганські церемонії пригадується Павловим відношенням до Єгового тріумфального завоювання через Христа Ісуса? (б) Як і проти яких невластивих обвинувачів Єгова діяв, щоб уможливити охочим людям мати часть у тріумфальній перемозі Ісуса Христа?

²⁷ Від тієї побіди девятьнацять століть тому, Бог Єгова провадив славну тріумфальну процесію. Згідно з первісним грецьким словом, яке апостол Павло ужив тут, цей образ був взятий з часів воєнних перемог поганського Риму. Для поганських Римлянів, тріумф був показною церемонією в честь ґенерала, котрий здобув вирішальну побіду. Йому було дозволено увійти в місто укоронованим лавровим вінцем, несучи скиптр в одній руці, і галузь з лавра в другій, убраний у вишиту тоґу, й їхав чотирьома кіньми в кариті чудної форми. Перед ним йшов римський сенат маршовим походом. Процесія поступала до Столичної Гори, де жертва була офірована й ґенерала гостили публичним пиром.

²⁸ Відносно Божого тріумфу девятьнацять століть тому, апостол Павло згадує про “рукописання.” Це був Божий закон даний через Мойсея, і він “складався з приказів” і він “був проти нас.” Він був “проти нас,” бо він засудив усіх нас, Жидів і не-Жидів однаково, як грішників гідні смерти, через наше унаслідження упавшості і нашої нездатності виконувати Божий закон. Але ж хто були ті уряди й власті, котрі Павло каже були обнажені? Це були невидимі уряди й князівства Сатани і його демонів. Біблія тлумачення Мофата називає їх “ангелські Володарі й Власті.” Колись вони могли обвинувачувати нас перед Богом. Чому? Тому, що ми старались почитати й служити Богу звершено, але не змогли виконати це, як це доказує нездатність Жидів сповнити закон Мойсея. Той закон не міг зробити нас звершеними, навіть при помочі жертви зі звірят. Це Він виявив нас як грішників, котрих Диявол міг спокусити й котрих він міг обвинувачувати перед Богом. Але того, що ми не могли зробити, то Бог зробив, щоби побідити обвинувачення Сатанських урядів й властей проти свідків Єгови. Він поставив Ісуса Христа на землі, як звершеного чоловіка, і Ісус звершено сповнив Божий закон. Ісус виконував це хоч проповідування царства Божого стягнуло проти нього опозицію з руки сатанських урядів й властей, видимих і невидимих. Ісус умер неподужаний цим світом й звершенно лоальний Божій універсальній суверенності. Він умер не тільки як мученик або вірний свідок для царства Єгови, але також як звершена людська жертва. На основі цієї жертви Бог міг простити й скасувати переступи за котрі закон Мойсея засудив нас. Ось так Бог Єгова прибив закон Мойсея до Ісусового страдального дерева, скасував це “рукописання проти нас,” і дерево страстей будучи символом Ісусової жертвенної смерті.

²⁹ В старинніх часах живі невільники з між підбитих людей часто були обнажені й проваджені в тріумфальній процесії перед колесницею побідителя, як й пророк Ісаїя був ужитий, щоб представити це, ходячи нагим й босим через три символічні роки. (Іса. 20:1—4) Отже коли Бог Єгова тірумфував над обвинуваченнями сатанськими урядами й властями дозволивши Ісусу вмерти вірним і тоді воскресив його за його вірність, Єгова в дійсності обнажив ті ворожі уряди і власті, розброївши їх і виявив їх як цілком підбитих. Єгова тепер мав право щоб простити провини своїх христіянських свідків й оправдати їх або визнати їх правдивими, щоб вони могли набути небесне царство з їх Провідником Ісусом Христом. (Рим. 5:1, 6—9) Отже ці сатанські уряди й власті не могли довше засуджувати їх як грішників, що вже були засуджені законом Мойсея, бо вірою в Христову жертву їм було прощено; і цим чином вони стали очищені і признані за праведних, і дістали добру совість. “Хто буде винувати вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує! Хто ж це, що осуджує? [Ісус] Христос умер, ба й воскрес; Він і по правиці в Отця, Він і заступається за нас!” (Рим. 8:1, 33, 34, НС) Будучи Архиєреєм, йому було дозволено явитись перед Божу найсвятіщу присутність з ціною життя з його звершеною людською жертвою; Ісус вблагав і здобув оправдання від гріха для тих, що сталися його вірними, з духа-сплодженими і помазаними послідовниками.

30, 31. (а) Від Пятидесятниці, які уряди і власті тріумфальні акти Єгови виявляли як завойовані і безсильні? (б) Для кого такі вистави були зроблені?

³⁰ Отже обвинувачування їх Сатанською демонською орґанізацією не шкодить їм в Божих очах. У зударі з людськими орґанізаціями світових урядів під невидимим правлінням Сатани, люди накопичили осуди на них за дотримування Божого звершеного закону радше ніж людського уломного, закону, але це не стримує їх ані відбирає їх “доброго сумління,” бо вони знають, що вони мають Боже одобрення й терплять за справедливість. Всі ці неправдиві, несправедливі і невиправдані осуди виставляють ганьбу світових урядів і властей, бож вони були обнажені, як ворожі уряди під Сатаною, і ще тепер вони є підкорені, втихомирені Божим праведним розпорядком для його вірних слуг. Ось так наполяглива вірність його льоальних слуг незламаної невинності показує, що ворога оскарження нерахується, і цим чином Єгова показує ці обнажені уряди й власті явно для публики як підкорених.

³¹ Від часу Пятидесятниці 33 роки після Хр., коли він вилляв свого святого духа на його слуг, як божественне признання, Єгова провадив ці ворожі сили неначе в тріумфальній процесії перед очима людей і ангелів, і це при помочі страдального дерева і Того, хто вірно умер на нім. Ті сатанські уряди і власті могли були дальше оперувати від Пятидесятниці, але вони таки осталися підбиті, і віра Христових послідовників завойовує їх і засоромляє їх, що вони є сатанські сили цього світу, з котрим Христові послідовники не можуть бути приятелями і котрого вони не можуть бути частю. Отже ми бачимо, що ці сатанські сили є обнажені і наша віра помагає нам побідити їх і тримає нас правдивими до Божого царства, що тепер народилось в небесах. В битві Армаґедон Боже завоювання над ними буде вповні доконане. Бог Єгова не буде схороняти їх живими як вязнів, щоб провадити в тріумфальній процесії після Армаґедону перед очима пережитків Армаґедону, але він зітре їх геть і не приведе ворогів-вязнів живими на землю із тієї універсальної битви.

АРОМАТ НА ДОРОЗІ ТРІУМФАЛЬНОЇ ПРОЦЕСІЇ

32-34. (а) Від 1914 року, що більше бачили Богом олюблені глядачі? (б) Під символом аромат, приємного й образливого, які інші риси тріумфу Єгови є вияснені Павлом?

³² Єгови пишна тріумфальна процесія поступає вперед через цей “час кінця” цього ладу, а головно тепер, коли Царство, народжене в 1914 році, винесло побіду у війні в небі між його Архангелом Царем Ісусом Христом і Сатаною Дияволом і його ангелами. Оці поражені уряди і власті були викинуті на цю землю, щоб бути закованими тут на “короткий час”, аж вони будуть замкнуті в безодні і спрятані при найвищій точці в битві Армаґедон. Тепер Єгови тріумфальна процесія маширує вперед до величної побіди в Армаґедоні. Як же ми знаємо це? При помочі аромату знання про Бога Єгову, що є розповсюднене більше й більше по цілій землі через проповідування “доброї новини про царство” зі сторони свідків Єгови, помазаного останка і “великої громади” супутників свідків.

³³ Не всі глядачі бачать тріумфальну процесію в такий самий спосіб й не всі вдихають аромат, що співтоваришить з нею з таким самим оціненням. Для тих, що є частю цього світу, і для всіх, що є приятелями цього огидного, засудженого світу, цей аромат, що розповсюднений проповідниками Царства і співтоваришить з тріумфальною процесією, є образливим, який тяжко вдихати, бо царство Боже значить кара, і смерть цьому світу. Для тих, що тужать за визволенням із цього зопсутого світу, і котрі відчувають, що Боже царство є єдиною надією на визволення, цей аромат є привітний, солодкий, чудовий. Апостол Павло описав його девятьнацять століть тому, коли він проповідував про Боже надходяче царство, але те, що він сказав, стосується більше тепер в часі дійсної присутності установленого царства. Він пішов був до Троас в Малій Азії, щоб проголосити добру новину про Христа, і там двері нагоди для проповідування були відчинені для нього. Помимо того, він таки пішов до Македонії через Егейське Море, щоб побачитися з Титом скорше. Там, також, він дістав поміч ширити знання про Бога Єгову. Отже із вдячності він воскликнув:

³⁴ “Богу ж дяка, що завсігди провадить нас в побіду в Христі, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місці. Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасаються, і в тих, що погибають; одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життя. І хто здатен на це? Не такі бо ми як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі говоримо.”— 2 Корин. 2:14—17, НС; 7:5—7.

35. Від 1919 року до тепер, чому, фіґурально говорячи, Єгови тріумфальна процесія включає радісних проповідників “доброї новини про царство”?

³⁵ Що за взнесла думка! Якщо ми посвятимо себе Богу Єгові через Христа й тоді зайняті як свідки Єгови в проповідуванні доброї новини про його установлене царство, він провадить нас в своїй тріумфальній процесії з Христом, тепер царюючим Царем. Він провадить нас, та не як вязнів на нашу ганьбу й публичне пониження. Павло не говорить тут, як про ворожі уряди і власті в Колосян 2:15, що тріумф Єгови обнажує нас й виставляє прилюдно як завойованих. Ні, Єгова провадить нас як побідоносний ґенерал провадить своє військо в тріумфальній процесії вздовж ароматичною дорогою крізь привітну столицю. Він провадить нас як учасників в Його побіді через Христа. Так, він провадить нас як тих, через котрих він здобуває дальшу побіду даючи через нас помітне знання про себе, через розповсюднення Біблії і її вісті на часі. Від 1919 року Єгова дав нам цю свою вість Царства і де ми не проповідували б її там вона тріумфує. Вона здобуває побіду, перетворює многих, що колись були вогогами Божими заподіюючи зло свідкам Єгови і проповідникам доброї новини про його теократичне царство.

36-38. (а) Чому для декого вість про царство Єгови є незадоволяюча і як огидна вона? (б) Чому для інших такі вістники Царства є “як любий христіянський запах”?

³⁶ Не тільки розповсюднене або надруковане знання про Бога є ароматом серед якого ми машируємо тріумфально за Богом Єговою і в товаристві з Христом Царем, коли ми подаємо те божественне знання іншим, але ми самі є ароматом. Але дотично нас, то нюх цього світу відрізняється. Не що ми зі своєї власної згоди бажаємо бути вразливими до всіх на землі, бож ми стараємося помагати і бути корисними для всякого. Але увесь цей світ є ворогом Єгови. Отже, коли ми посвятимо себе Богу Єгові через Христа і Він уживає нас в своїй службі як благовісників його царства, тоді ми можемо а навіть мусимо сподіватися бути образливими для многих, що є ворогами Єгови і його теократичного уряду через Хириста. Павло, котрий пробував угодити всім людям у всьому на їх добро, щоб вони спаслися, мав таке ж досвідчення. Ми самі не можемо утічи від цього тепер особливше, коли установлення Царства створило перед усіма людьми пекучим питанням про універсальну суверенність. На цім спірнім питанні ми не можемо бути приятелями цього світу.

³⁷ Як христіяни, ми свідки Єгови наслідуємо Ісуса Христа, ми ступаємо його стопами, носимо його наруги, ми проголошуємо його тепер як царюючого Царя, отже ми неначе видаємо аромат Христа. Відносно цього ми бажаємо, щоб ми були любими пахощами для кожного, але ми є ароматом тільки для малого числа людей, для тих, що спасаються. Для цих ми є любим христіянським запахом. Для цих ми є ароматом, що виходить із життя-даючого джерела й що провадить до життя в Божому новому світі. Чому ми є любимі і життя-даючими ароматом для цих? Тому що це є ясним для тих кількох людей, що Єгова є Бог, Джерело життя, і Він посилає нас і ми приходимо до них, не задля смертельних цілей, але несамолюбно із наміром дати життя. Ці люди почувають нудоту від смирдячого світа і його несповнених обітниць з його розпачливих, самолюбних змагань, щоб затримати себе, а недопустити Божий правдивий світ. Вість яку ми проповідуємо про Боже присутне царство є дійсно “добра новина” для них. Вона дихає життям для них, і вона показує їм дорогу до щасливого життя в Божім новім світі з нових небес і нової землі, з нагодою навіть пережити битву Армаґедон.

³⁸ Вони, вдихаючи цей любий аромат, звертаються до нас й приймають нас до себе як христіянів післаних Богом. Вони слухають нашої вісті, й приймають нашу біблійну літературу й наше предложення помогти досліджувати її з ними. Вони приймають наше запрошення на наші зібрання і на окружні студії в Галях Царства, стаються частю товариства Нового Світу через посвячення себе Богу через Христа й тоді прилучуються з нами і видають із себе цей чудовий життя-даючий аромат для інших, щоб їм також помогти до вічного життя. Єгова, представлений через його володіючого Царя Ісуса Христа, не є “каменем спотикнення” або “скелею згіршення” для них. Вони приймають Єгову як Універсального Суверена, велику Скелю універсу, якого діла є звершені. (5 Мойс. 32:3, 4, НС; Іса. 8:13, 14, АС) Тріумф новини царства Єгови для нюху цих людей є для їх життя.

39. Символічно говорячи, від кого такі любимці цього світу відвертають свої носи, і чому?

³⁹ З другої знову сторони, пророцтва предсказали що інші, а навіть само Христіянство спотикнеться на цей великий Камінь й згіршиться цією великою Скелею і впаде й розібється й буде схоплене в смертельну полапку. (Іса. 8:15) Для цих людей благовістники Єгови є смородом, “що виходить від смерті на смерть.” Наша вість про Царство не віщує нічого доброго для них. Це неначе вонючий запах із мертвих річей, що опоганює смертельно воздух. Воно виходить від смертельного джерела й слябезує смерть для них. Чому? Тому, ще вони є частю цього світу і люблять його і не бажають відступити від нього. Вони не бажають навернутися й стати примиреними з Богом через Христа. Вони воліли товариство його ворогів, включаючи й Христіянство з його ортодоксією й людськими традиціями, котрі лоскочуть їх носи і їх уші. Але ми проповідуємо “день пімсти Бога нашого,” отже надходяче знищення цьому світу зі всіма тими, що остаються частю цього світу. Тому ми смердимо для тих, що люблять світ. Для них ми є руйницькі, ми є смертоносці, ми повинні бути заховані геть із їх виду, геть поза запахом і чуттям. Ця вість про універсальну сувереність Єгови і про його новий світ і про знищення цього старого світу є образою для них й ставить нас у поганий задих з ними. Ми не даємо їм обітниці на життя у вічній будучності.

40, 41. Як такі ображені одиниці поводяться, і з яким наслідком?

⁴⁰ Єгова, котрий поставив Христа в силі Царства, стався великим Каменем Спотикнення і Скелею поблазні для них. Вони пробують усунути спотикаючого каменя й розбурити скелю поблазні своїми світовими інтриґами проти Бога Єгови і його царюючого Христа. Згідно із цим вони пробують здушити вість Царства, яку проповідують свідки Єгови, що так є гидкогозапаху для них. Вони усунули імя Єгови з тлумачення Жидівських Писань Біблії, але вони не зможуть усунути Єгови як Скелі з його позиції Універсальної Сувереності. Тому вони будуть роздавлені наплоско як паляниця тим великим Каменем в Армаґедоні.

⁴¹ Так як вони не можуть усунути великої Скелі з його царської сувереності над цією землею, так вони і не змогли і ніколи не зможуть здушити вістки про Царство й знищити його проповідників. До тепер вони мусіли нюхати свідків Єгови, і вони будуть мусіли дальше нюхати нас, аж їх власні носи розчавляться в надходячім дні ‘битви Бога Вседержителя’ в Армаґедоні. (Одкр. 16:14—16, НС; Мат. 21:42—44) Це Єгова всемогучий, що провадить нас, й це його тріумфальна процесія, яку він провадить в його товаристві з його Царем над царями і паном над панами, переможний Цар і переможний Господь. Вість про царство Єгови через Христа вже здобуває великі тріумфи по цілій землі, тому що Він підтримує і благословить проповідування цієї “доброї новини” його свідками по свій залюдненій землі. Воно буде дальше проповідуватись в тріумфі під його охороною і провідництвом нас аж до Армаґедону, коли його тріумфальний акт сповнить всю земну атмосферу любим ароматом, що дає життя і знання про Бога кожному, що буде прославляти Єгову і хто буде дихати тоді.— Авак. 2:14, АС.

[Примітки]