“Трапеза Демонів” супроти “Трапези Єгови”
“Не можете пити чашу Єгови і чашу демонську; не можете бути учасниками трапези, Єгови і трапези демонів.”— 1 Кор. 10:21, НС.
1. Чому “трапеза” Єгови є названа так, і що він мав проти тих, що служили при ній?
ВІВТАР Божий називається “трапеза”, тому що жертви приносу на ньому рівнаються покарму. (Езекиїла 41:22) Отже це священики служили при такій жертвенній трапезі. “Священики Левіти, синове Садокові, що під час відступу від мене синів Ізрайлевих повсячасно стояли на сторожі в сьвятині моїй, ті приступати муть до мене, щоб служити мені, й будуть стояти перед лицем моїм, щоб приносити мені жир і кров, говорить Господь Єгова. Вони будуть ввіходити в святиню мою й приступати до стола мого, та служити мені.” (Езек. 44:15, 16, АС) Висловлюючи незадоволення проти священиків, що занедбали їх задачі, він сказав: “Ось ви приносите нечистий хліб на мій жертівник, та ще й питаєте. Як ми зневажаємо тебе? От тим, що говорите: Трапезу Єгови ніщо поважати. І як ви приносите на жертву сліпе, чи це в вас не погане? або як приносите кульгаве чи хворе, чи ж і це не погане? . . . велике буде імя моє проміж народами, говорить Єгова сил. Ви ж його зневажаєте, говорячи: Столові Єгови не належиться пошана, й те, що вам із нього впадає, невартне.”— Мал. 1:7, 8, 11, 12, АС.
2. Чому священики мали бути святими, і яка та жертвенна пожива мусіла бути, щоб бути прийнятою?
2 Священики, що доносять Божу їжу на його вівтар мусять бути чистих обичаїв: “Святими мусять бути перед Богом своїм, і не зневажать імени Бога свого, вони бо приносять вогняну жертву Єгові, хліб Бога свого; тим і мусять бути святими.” “І воскурить священик на жертівнику: це пожива вогня, жертва Єгови.” Щоб пожива була прийнятною для трапези Єгови, то вона мусіла бути здорова, без хиби.— 3 Мойсея 21:6, 21; 3:11; 22:21, 25, НС.
3. Що це “трапеза демонів”, і хто невластиво приносив жертви їм?
3 Трапеза демонів — це вівтар на котрому приноситься жертву їм. Демони є лукаві духові сотворіння, і старинні Ізраїльтяни були часто спокушувані приносити жертви їм. “Вони приносили жертву демонам, а не Богу, богам, яких вони не знали, новим, що тільки позаводено їх “Синів своїх і дочок своїх в жертву бісам приносили;” проливали кров невинну, кров синів своїх і дочок своїх що жертвували їх божкам Канаанським; і осквернилась земля від крові.”— 5 Мойсея 32:17, НС; Пс. 106:37, 38, АС.
4. На яку спробу були поставлені христіяни першого століття, і як правлюче тіло вирішило те питання?
4 У першому столітті христіянської ери, послідовники Христа в поганських краях були поставлені на спробу відносно жертвування тварин поганським ідолам. Частину з таких тварин вони жертвували на ідолських вівтарях, частину призначували для і ідолських священиків, а решта мяса пожирали поклонники на празнику в храмі або в приватному домі. Та задля фінансової потреби або самолюбної наживи декотрі з них віддавали те мясо різникам на продаж людям. А що таке мясо було жертвоване ідолам і демонам, яких вони представляли, то старинні Ізраїльтяни гляділи на це як на щось огидне і скверне щоб їсти таке мясо. Що ж тоді погани, які сталися христіянами, мали робити в такому случаї? Правлюче тіло христіян, у першому столітті, зійшлися, щоб розібрати таке питання і тоді вирішити, що було конечним: “щоб здержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду.”— Діяння 15:22—29, НС.
5. Проти якого покарму Павло застеріг христіянів, і чому ради брата свого?
5 У старинному поганському місті Коринтії, Греція, знаходилася синаґоґа жидівська, і через Павлове проповідування кількох із них, включаючи і старшину синаґоґи і челядь, сталися христіянами. Многі інші погани Коринтії сталися христіянами. В Коринтії була торговля мяса, де продавали мясо тварине, що було церемонійно посвячене спершу ідолам. У своїм першім листі до христіянів в Коринтії, почавши у восьмім розділі, апостол Павло розбирає це питання про “їжу, що була пожертвована ідолам.” Він радить, щоб такого мяса не їли христіяни, бо не маючи властивого знання або вирозуміння, це могло б захитати ними зробити щось проти їх сумління. “Бо коли хто побачить тебе, що маючи знання, за столом сидиш у ідолському храмі, то чи совість яко недужого, не збудується, щоб їсти посвяти ідолські? І погибне через твоє знання недужий брат, за котрого Христос умер. Грішучи ж так проти братів та вражаючи їх недужу совість, ви грішите про Христа.”— 1 Кор. 8:1, 4, 10—12, НС.
6. Що більше було там опріч сумління, і чому посвячені христіяни повинні оминати небезпеку?
6 Тут була справа більша як тільки совісти. Там була небезпека поповнити гріх ідолопоклонства через їження пожертв для ідолів. У своїм арґументі проти ідолопоклонства, апостол Павло уживає факту, що ті посвячені христіяни до яких він писав, “святкували Господню вечеру,” як це її називали, в раннім спомині смерті Господа Ісуса.— 1 Кор. 11:20, НС.
7. Отже що апостол Павло каже в 1 Коринтян 10:6—22 в своїм арґументі відносно Господньої вечері?
7 Напрям Павлового арґументу кидає світло про значення Господньої вечері, і ми прийдемо до правди, коли будемо слідити його. Він каже: “Це ж сталося нам прикладом, щоб не бажали лихого, яко ж вони бажали. Ані ідолослужителями не робіться, як деякі з них зробили, яко ж написано: Посідали люди їсти й пити і встали грати й бенкетувати (перед золотим тельцем). Ані робім перелюбу, як деякі з них робили, та й полягло їх за один день двацять три тисячі. . . . Тим, мої любі, втікайте від ідолського служення. Яко мудрим говорю; судіть, що я говорю: Чаша благословення, котру благословляємо, хіба не єсть спільністю в крові Христовій? Хліб, що переломлюємо, хіба не є участю в тілі Христовім? Бо один хліб, одно тіло, ми многі, всі бо від одного хліба беремо участь. Погляньте на Ізраїля по тілу; хіба ті, що їдять жертви, не спільники жертівні? Що ж скажу вам? Що жертва ідолам єсть щонебудь, або що ідол що-небудь? Ні, але я скажу, що посвячують народи бісам посвячують, а не Богові. Не хочу ж, щоб ви були спільниками демонів. Не можете пити чашу демонську; не може вечеряти при трапезі Єгови і при трапезі демонів. Чи нам роздражнювати Єгову? Хіба ми дужчі його?”— 1 Коринтян 10:6—22, НС.
8. Отже чому треба оминати ідолський храм і не їсти там, якщо христіянський брат покаже, що те мясо було офіроване ідолам?
8 Виходить, що воно не годиться для Христіянина йти до ідолського, храму і їсти мясо пожертвоване в тому храмі ідолам. Чому? Щоб не дати слабосильним спостерегачам подумати, що він почитає ідола, і щоб оминути небезпеку погодитися і ідолським почитанням. А щодо мяса, яке продається на торговлі, Павло далі каже: “Все, що на торгу продається, їжте, нічого не сумніваючись задля совісті. Бо земля й повня її належать до Єгови. Коли ж хто з невіруючих запрошує вас і схочете пійти, то все поставлене перед вами їжте, нічого не сумніваючись задля совісті. Коли ж хто [не ваш невіруючий господар, а христіянський брат слабкої совісті] вам скаже: Це ідолський посвят, тоді не їжте задля того, хто вам сказав, і задля совісти. Про совість же я кажу, не про свою, а про другого; чого бо вільність моя судити мається від совісті другого? Коли ж бо їм [мясо] з подякую [Богу], то нащо мені хулу приймати за те, що дякую? Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що інше робите, все на славу Божу робіть.”— 1 Кор. 10:25—31, НС.
СПІЛЬНІСТЬ З ДЕМОНАМИ
9. Що цим указується хто їсть мясо в честь демонів, і яке зображення Павло зробив з пожертв даних Ізраїльтянами?
9 Коли хто їсть мясо, що було пожертвоване ідолам і робить це на честь ідолів, то що він робить? Він є учасником трапези демонів; він стає спільником демонів, бо він мав спільність або співучасть з ними. Як же? Розгляньте знов повище наведені тексти (1 Кор. 10:18—21, НС) і побачите, що апостол Павло уживає тілесних Ізраїльтянів як зображення і запитує: “Хіба ті, що їдять посвяти, не спільники жертівні?” Ті, що їли жертви не були тільки священики, але також Ізраїльтяни, що постачали жертв. Відносно тих священиків Павло запитує в попередній голові: “Чи ж ви не знаєте, що хто коло святого служить, ті з святого їдять? і хто пильнує жертівні (трапези Єгови), ті від жертівні частину приймають?” (1 Кор. 9:13, НС) Одначе, коли Ізраїльтяни приносили мирну жертву або жертви суспільні, тоді Ізраїльтяни їли дещо з тієї жертви. (3 Мойс. 7:11—37) Кровю з суспільної жертви кропилося вівтар Єгови, а товщ палили на вівтарі, як пряму часть для Єгови. Товщ з її (жертви) був його “хліб” або харч. (3 Мойсея 3:11; 7:14, 22—26; 9:18—20; 17:5—7; 21:6; 22:25) Груди і права нога з суспільної жерви належали до священика, який приносив жертви. (3 Мойс. 7:28—36; 9:21; 10:14, 15) Останок з мяса з’їдали Ізраїльтяни, котрі приносили суспільну жертву.— 3 Мойс. 15:15—21; 19:5—8.
10. Що Ізраїльтяни діставали зі спільних жертв, і що ми можемо сказати про ту назву жертви?
10 Ось так Ізраїльтяни, що їли часть зі спільної жертви, мали спільність з вівтарем на котрому приносили жертви. Той вівтар належав до Бога Єгови; це була трапеза Єгови на котрій приносили жертви його священики. Отже зїдаючи ту саму жертву з якої товщ офіровано як харч Бога Єгови, Ізраїльтяни цим чином мали спільну їжу з ним. Вони вже були його люди, бож він вибрав їх через угоду, яку він зробив з ними і при помочі посередника Мойсея. Тепер же беручи участь у спільній жертві з його священиком і його вівтарем, вони мали особлившу спільність з Богом Єговою. Вони були учасниками типічної “трапези Єгови”. Це є відповідна назва “жертва причастя”, хоч Грецька Версія Септуаґінта єврейського св. Письма називає її мирною жертвою або жертвою спасення.— 1 Сам. 10:8; 11:15; 13:9; 1 Цар. 3:15; 8:63, 64; 9:25; 3 Мойс. 3:1; 22:21, LXX.
11. Щоб втішатися спільністю з Богом, то що Ізраїльтяни мали робити, як це показано в 3 Мойсея 17:5—7?
11 Щоб втішатися цією особлившою спільністю з Богом при його трапезі (столі), Ізраїльтянам заборонено було приносити жертви демонам: “Щоб вони подавали їх Єгові до входу в громадський намет священикові, та заколювали їх як жертви мирні Єгові. І кропити ме священик кровю на жертівник Єгови при вході в соборний намет і пускати ме з димом товщ про любі пахощі Єгові. І не приносити муть потім жертви для демонів у виді козла.”— 3 Мойс. 17:5—7, НС.
12. Чи це може тому, що ідол і жертви з звірят є чимось, або чому апостол радить не їсти таких жертв у 1 Коринтян, голова 10?
12 Ради такої ж причини поклонник живого й правдивого Бога повинен оминати приносити жертви ідолам, так твердить Павло. Не те, що ідол є щось більше ніж золото, срібло, камінь або інший матеріял, з якого він зроблений. Ані те, що приноситься в жертву ідолам не робить її кращою, бо воно далі остається сотворінням Бога Єгови. Але той без життя, матеріяльний ідол представляє демона. “Всі боги людські — це ідоли; Єгова ж сотворив небеса.” (Пс. 96:5, АС) “Всі боги народів є демони (дияволи). Але Господь, Він сотворив небеса.” (Септуаґінта, Томсон; Банґстер) Отже, коли поклонник на жертвенному празнику їв частину з тварини пожертвованої ідолові, то цим він був учасником “трапези демонів,” бо ж вівтар ідола належав до демонів. Коли він пив чашу вина при такому жертвенному празнику, то цим він пив з “чаши демонів”. Він стався цим спільником демонів, маючи спільність з ними. Тим то Павло сказав до христіянів в Коринтії: “Те що жертвують народи, демонам жертвують, а не Богові. Не хочу ж, щоб ви були спільниками демонів. Не можете чашу Єгови пити і чашу демонів; не можете бути учасником трапези Єгови і трапези демонів.” Єгова є ревнивий; він вимагає виключної посвяти
13. Апостол Павло показує, що “чаша Єгови” і “трапеза Єгови” були звязані з чим?
13 Але до чого тут Павло відноситься під висловом “чаша Єгови” і “трапеза Єгови”? Це відноситься до чаші й хліба, що Павло вживав у своїм арґументі чому христіяни повинні оминати всяке замішання відносно “їжи пожертвованої ідолам.” Каже він: “Чаша благословення, яку благословляємо, чи не є співучастю у крові Христовій? Хліб, який ламаємо, хіба не є співучастю в тілі Христовім?” (1 Кор. 10:16, НС) Тут Павло відноситься до чаші й хліба, що Господь Ісус Христос уживав при установленні “Господньої вечері,” що звичайно називають “причастям” по цілому Христіянстві. Отже нім ми приведемо арґумент апостола Павла і пристосуємо його до себе сьогодні, вернімся тепер девятьнацять століть до того, що Ісус робив в році 33 (по Хр.)
“ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ”
14. Що Ісус приготовив для обходження його послідної пасхи, і з ким, і чому з ними?
14 Чотири ученики Ісуса, Маттей, Марко, Лука і Павло, дають нам подрібний опис того, що там взяло місце. Маттей був особисто там, як один з дванацяти апостолів. Павло отримав свою інформацію про це “від Господа” через прямо відкриття. (1 Кор. 11:20, 23) Всі ті звіти ріжняться дещо в мові й подробицях, проте всі спільно установляють головні точки. Як вірний Жидовин по тілу, Ісус дав інструкції на святкування пасхи в Єрусалимі, в святому місті де Єгова поклав своє імя. (5 Мойсея 16:1—7) З ким Ісус святкував ту послідну вечерю тієї ночі? Не як попередніми роками з своєю родиною, тобто, з Мариєю земною матірю, і з її синами, Ісусовими півбратами. Певна річ, що вона й її сини були в Єрусалимі на свято пасхи, бож наступного пополудня Мария була при дереві терпіння на якому Ісус висів і говорив до неї з відтам. Певно, що її ті другі сини привезли до Єрусалиму на свято пасхи. Тим що свято пасхи в Єрусалимі обходили малими ґрупами, звичайно по десять осіб, отже Ісус розпорядив святкувати цю послідну пасху зі своїми дванацяти апостолами. При столі він сказав до них: “Бажанням бажав я цю пасху їсти з вами, перш ніж прийму муки; кажу бо вам: Що більше не їсти му її, доки сповниться в царстві Божому.” (Луки 22:15, 16, НС) Отже Ісус мав щось спеціяльне на умі для цієї пасхальної ночі. Що? Установлення нової вечері для них.
15. Як Маттей описує Господню вечерю?
15 Ось як це відбулося і що Ісус сказав, як це записав Маттей, що був там: “Як же вони їли, Ісус узяв хліб і поблагословивши, ламав і давав ученикам, кажучи: Прийміть, їжте, це значить тіло моє. І, взявши чашу, і віддавши хвалу, подав їм, кажучи: Пийте з неї всі; це бо значить моя “кров завіту”, що за многих проливається на оставлення гріхів. Кажу ж вам: Що не пити му від нині з цього плоду виногряднього аж до дня, коли його пити му з вами новим у царстві мого Отця. І заспівавши, вони вийшли на гору Оливну.”— Мат. 26:26—30, НС.
16, 17. (а) Що Ісус зробив з хлібом? (б) Чому Ісус не перемінив хліба у своє власне тіло?
16 Цілий той бухан хліба, який Ісус узяв, був опрісноковий хліб або безквасу хліб. Ніякого квасу негодиться було мати в жидівських домах в часі пасхи і через сім день опісля. (2 Мойс. 12:8, 15, 17—21; 13:6—10) Ісус не краяв хліба ножем. Той опрісноковий хліб був плоский і крихкий. Отже він поламав його по тодішньому звичаю, коли їли хліб при кожній їді. (Мат. 15:36; 14:19; Марка 8:6, 19; Луки 24:30; Діяння 27:35) Перше ж усього він виповів благословення, благословлячи Бога. Та й Лука й Павло у своїх звітах зазначили, що Він віддав подяку: “І, взявши хліб, та віддавши хвалу, переломив, і дав їм, кажучи: Це значить тіло моє, що за вас дається. Це чиніть на мій сповин.” (Луки 22:19, НС; 1 Кор. 11:23, 24) Отже ніякого спеціяльного значення не потрібно прикладати до його ламання хліба: він зробив це, щоб роздати його їм, так само як він покормив пять тисяч і опісля чотири тисячі.
17 Проте Ісус надав особливше значення тому хлібові, який він поламав і дає їм: “Це значить тіло, яке буде видане за вас.” Цими словами він не зробив ніякого чуда, не перетворив того опріснокового хліба у людське тіло. Він далі посідав все своє тіло, бож він мусів мати ціле своє тіло без хиби, з усіма членами його, щоб він міг офірувати його як перфектну жертву. Його тіло мусіло бути як пасхальний агнець якого вони зїли і котрий то агнець зображав його як “Агнця Божого, що бере гріх світу!” В який спосіб? В цей спосіб: “Ягня нехай буде без пороку, самчик одноліток; брати мете його з овечат або з кіз.” Так, “як непорочного і чистого агнця, Христа.” Отже він не перетворив хліб, а тільки ужив його як символ свого тіла.— Йоана 1:29 і 2 Мойс. 12:5 і 1 Пет. 1:19, НС.
18. Котре тіло Ісус розумів під словами “моє тіло”?
18 Його тіло? Так, його власне тіло, його ціле тіло, голову і все, він мав віддати за них. Під цим він розумів своє власне тіло, тіло з котрим він сполучив свою кров, коли він говорив про чашу. Протягом трицять і три зполовиною літ, те тіло уміщало кров, що мала бути пролита на дереві терпінь на Голгофті. Життям того мясного тіла його була кров його. Коли він прийшов до Йоана, щоб він охрестив те тіло, Ісус навів Псальму 40:6—8 і пристосував її до себе: “Тимже входячи у світ, говорить: Жертви і приносу не схотів єси, тіло ж наготовив Мені єси. Вогняні жертви і жертви за гріх не вподобав єси.” “Тоді я сказав: Ось приходжу [у змісті книги написано про мене] чинити волю твою, мій Боже.”— Жидів 10:5—7, НС.
19. Що Ісус носив в тому тілі, і що цим чином він відчинив для учеників?
19 А що те тіло мало бути видане за його учеників, тому він не узяв його назад у своїм воскресенні з мертвих, а всемогучий Бог, Його небесний Отець, приготовив йому інше тіло, не земне, а небесне, духове тіло, “будівля від Бога, . . . вічна на небесах.” (2 Корин. 5:1, НС) У своїм природнім, земнім тілі, Ісус переносив наруги з уст противників. “Христос страждав у тілі,” і помимо цього всього він затримав свою невинність до Бога несплямленою. Апостол Петро також сказав: “Навіть Христос терпів за вас, оставивши приклад, щоб ви ступали його слідами. Він не зробив ніякого гріха, . . . А самий стався вблаганням за наші гріхи у своїм тілі на дереві.” (1 Пет. 4:1; 2:21, 22, 24, НС) Він віддав своє людське життя, своє існування у тілі, за своїх учеників. Ось так він відчинив дорогу для них до неба, “дорогу, що провадала у святе місце кровю Ісуса, котру то (дорогу) він установив для нас, як нову й живу дорогу, що провадить крізь завісу, т. є, його тіло.”— Жидів 10:19, 20, НС.
20. Яку часть Ісусова кров мала виконати, і як Ісус указав на це при вечері?
20 Ісус не був тільки тілом, якимось безкровним утіленням або матеріялізацією. Він прийшов викупити синів людських з крови й тіла, і тому написано є: “Коли ж молоді діти сталися спільниками тіла й крови, і він тако само спільником їх, щоб своєю смертю знищити того, що має державу смерті, т. є, Диявола.” (Жид. 2:14, НС) Отже установляючи цю вечерю, яку його ученики мали святкувати у спомин його, Ісус звернув увагу на ту часть, яку його кров мала виконати. Він узяв чашу, котра він сказав була повна виноградиного плоду. Тоді “віддавши хвалу”, він дав її їм, кажучи: “Пийте з неї всі; бо це значить моя “кров завіту”, котра має бути пролита на оставлення гріхів многих.” (Маттея 26:27, 28, НС; Марка 14:23, 24) “Ця чаша значить нова угода силою моєї крови, що має бути пролита за вас.” (Луки 22:20, НС) Цим Ісус зазначив про спеціяльну ужиточність, яку його кров мала служити, іменно, поставити в силу нову угоду з прощенням гріхів для многих учеників. Отже він віддав кров і тіло за них.
21. Чому Ісус тут не уподоблював своєї крові до пасхального агнця, але чиї слова Ісус тут наводив?
21 Просимо завважати, що його словами Ісус не уподоблював своєї крови до пасхального агнця, якого типом був Ісус, “Агнець Божий.” Це також правда, що кров пасхального агнця в старинному Египті була вжита для бризкання одвірків та притулків ізраїлських домів, щоб Єговів ангел губитель міг бачити й минути їх доми і не вигубити первенців з дітей і тварин в середині. Рівно ж так і ученики Агнця Божого мусять мати їх “серця окропивши від лукавої совісти” і явно визнавати його кров. (2 Мойс. 12:7, 21—23; Жид. 10:19, 20, 22; 9:14, НС) Вони також так є викуплені “дорогоцінною кровю Христа, як непорочного і чистого агнця.” (1 Пет. 1:19, НС) Одначе, це не була кров пасхального агнця, що укріпила закон-угоду з пророком Мойсейом, як посередником. Ані це не була кров пасхального агнця, якою кроплено закон книгу угоди і людей, бо тоді Мойсей сказав: “Це кров завіту, що вчинив Єгова з вами у всіх цих словах.” (2 Мойс. 24:7, 8, НС) Ні, це була кров з інших звірят; і тому, що Ісус указував наперед відносно роблення нової угоди між Богом Єговою а його учениками, він навів слова Мойсея, “кров завіту”, і пристосував ці слова до своєї крови.
22. По словам апостола Павла, які тварини були забиті для утвердження “першої угоди” при горі Синай?
22 Які ж звірята забивали при установленні “попередньої угоди” при горі Синай? Про це апостол Павло пише: “Завіт бо має силу над мертвою, якож бо нічого не стоїть доки живе завітуючий. Та й первий завіт не був впроваджений без крови. Коли бо Мойсей виповів всяку заповідь по закону всім людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ, кажучи: ‘Це кров завіту, котрий завітував вам Бог.’ ” (Жидів 9:17—20, НВ) Козли як і молоді тельці були різані, щоб постачили крови.
23, 24. По словам Мойсея, то які жертви приносилося для утвердження старої закон-угоди? (б) Що тоді робили з мясом а що з кровю, і чию кров це зображало?
23 Тепер завважте які жертви вони приносили для впровадження старої закон-угоди в третому місяці після пасхи: “І послав (Мойсей) молодики зміж синів Ізраїлевих, і вознесли вони всепалення і принесли телята як жертви спільні для Єгови. І взяв Мойсей половину крові й улив її в миски, а половину крові вибрискав на Жертівник (трапезу Єгови). І взяв книгу завіту, та й прочитав її на слух людям, і мовляли вони: ‘Усе, що заповідав Єгова, сповняти мемо і слухати мемо.’ Тоді взяв Мойсей кров та й побризкав на людей, і сказав: Це кров завіту, що вчинив Єгова з вами у всіх цих словах.”— 2 Мойсея 24:5—8, НС.
24 Завважте, що там була не тільки вогняна жертва, але й спільна жертва. Оця друга приносилась із малого скоту, як от ягнят або козлів, тай Павло показує, що ті спільні жертви включали козлів. Це значить, що Єгова не тільки приймав товщ з таких спільних жертв, але й священики діставали праву литку й лопатку з їх, і, якщо священики не забрали решта з таких спільних жертв, тоді представники Ізраїля, “сімдесять старших з Ізраїля”, з’їдали решта з тих суспільних жертв. Ось так увесь Ізраїль через своїх священиків та представників мали спільність з Богом Єговою при вівтарі, коли установляли стару закон-угоду. Кров із тих всіх тельців і козлів, що їх забивали при горі Синай, зображала кров Ісуса Христа, посередника нової угоди, бо кров із тих звірят була змішана разом у мисках і тоді нею бризкали закон-книгу і людей. Написано є про Ісуса: “Ні з кровю козлиною, ані телячою, а з своєю кровю, увійшовши раз у святиню, знайшовши вічне відкуплення. для нас.” (Жидів 9:12, НС) Ісус умер як жертва, щоб постачити свою кров.
25. Що Єгова в Еремії 31:31—34 обітував постачити, і чому крові потрібно було як основи для цього?
25 Єгова обітував знести стару закон-угоду й зробити нову угоду через пророка більшого ніж Мойсей. Це він заявив в книзі Еремії 31:31—34. Дотично своєї участі в тій новій угоді, Єгова сказав: “Я прощу провини їх і не памятати му вже гріхів їх.” Щоб простити беззаконня й усунути законно гріх, то треба було якоїсь основи для цієї нової угоди. Якої? Пролиття крові. В листі до Жидів 9:22, де говориться про установлення попередньої угоди, сказано: “А мало не все кровю очищається по закону, і без пролиття крові не буває оставлення гріхів.”—
26. Отже чому Ісус правильно сказав при Господній вечері, і хто властиво міг пити ту чашу?
26 Отже потрібно було, щоб кров Ісуса, як звершої людської жертви, була пролита, щоб увільнити нас від прокляття гріхів і переступів, за котрі то осуди ми не можемо бути увільнені жертвами з тварин під першою закон-угодою. (Жид. 9:15, НС) Тим що нова угода обітовувала Боже прощення гріхів і тим, що вино в чаші зображувало Ісусове чисте, перфектне життя-кров, яка потрібна для нової угоди, Ісус правильно сказав. “Це значить моя кров завіту, що проливається за многих на оставлення гріхів.” (Мат. 26:27, 28, НС) Ті христіяни, що були взяті в нову угоду і котрі цим чином стали духовими Ізраїльтянами, є властивими христіянами і їм годиться пити чашу при Господній вечері.
ПИТТЯ ЙОГО КРОВІ
27. Тим, що вони пили чашу, яку угоду вони зображали, і як це дотикало їх?
27 Це що христіянські духові Ізраїльтяни пють чашу зображає, що вони є в новій угоді і приймають благи її, Боже прощення гріхів через Ісусову кров. Це що вони пють чашу зображує, що вони пють його кров. Коли вони пють ту чашу зображає, що вони благословенні, а не осуджені. Пючи Ісусову кров в цей образовий спосіб, вони пють, та не осуд собі, але благи життя, бо в тій крові є життя. Пючи образову його кров вірою, вони не є засуджені на смерть, не більше як вони їдять його тіло, його мясо, образово вірою, вони не є засуджені за їдження забороненої їжи на їх смерть. Замість того, вони користають з тих благ на життя вічне.
28. Як Ісус предложив цю справу з тої точки, в Йоана, 6 голові?
28 Ісус представив цю справу з цієї точки погляду, коли він говорив до Жидів, многі з котрих жахнулися: “Направду кажу вам, Хто вірує в мене, має життя вічне. Я — хліб життя. Ваші прабатьки їли манну в пустині й повмирали. Цей хліб, що приходить з неба, хто їсть його не умре. Я той живий хліб, що знеба зійшов; хто їсть цей хліб буде жити вічно; і направду, хліб, який я дам, це тіло моє за життя світу. . . . Хіба їсте тіло Сина чоловічого і пєте його кров, інакше не маєте життя в собі. Хто їсть тіло моє і пє кров мою має життя вічне, і я воскрешу його послідного дня; бо тіло моє справжня їда і кров моя справжній напиток (не смертельний, не незаконний напиток). Хто їсть тіло моє й пє кров мою перебуває в мені, а я в йому. Як живий Отець післав мене і я живу Отцем, так і той, що їсть мене, буде жити в мені. Цей хліб, що з неба зійшов. Не так як ваші отці їли і повмирали. Хто їсть цей хліб жити ме по віки.” Сімон Петро сказав, що то були “слова життя вічного.”— Йоана 6:47—58, 68, НС.
29. Які дві конечності Ісус дав для життя своїх послідовників, і коли порівнати із значенням чаші, то що значив хліб?
29 Ісус віддав тіло своє й кров свою за життя своїх послідовників. Він символічно представив обидві ці конечності для осягнення життя вічного при помочі хліба й чаші вина при вечері, яку він приготовив. Він сказав, що та чаша вина зображувала буквальну кров потрібну для затвердження нової угоди. Рівно ж і хліб, який він ламав і роздав ученикам, мусів мати буквальну людську вартість; це значило, що його мясне тіло, яке він дав за життя тих, що осягнуть життя в новому світі.
30. Що значить пити його кров? але чому Жиди жахнулися на цю думку?
30 Пиття його крові не значить прийняття відповідальності за його смерть, але значить, що вони з подякую приймають її вірою і втягають його життя-кров вилиту в жертву. Ті що домагалися Ісусової смерті через повішення його на дереві тортур, зжахнулися на думку пити його кров, і тому вони відмовилися пити її вірою. Оці люди взяли на себе відповідальність за його смерть після того, як управитель Понтійський Пилат сказав: “Я є невинний крові цього чоловіка.” Вони відказали: “Кров його на нас і на наші діти.” (Маттея 27:24, 25, НС) Пізніще Жидівський Верховний Суд сказав противно апостолам: “Хочете навести на нас кров Чоловіка того,” а однак вони відмовилися пити Ісусову кров фігурально і цим показати, що вони були невинні.— Діяння 5:27, 28, НС.
31. Що Павло говорить про тих жидівських священиків, що відмовилися пити, отже кому належиться пити Ісусову кров символічно при вечері Господній?
31 За таке безвірне відмовленняся пити його кров, ті Жиди не були взяті в нову угоду і вони не пили єдиного життя-даючого “справжнього напитку” на спасення. Многі з них були священиками. Тим то апостол говорить про тих священиків, що відкинули Ісусову жертву і котрі далі служили при матеріяльному вівтарі в Іродовім храмі в Єрусалимі. “Маємо жертівню, з котрої не мають права їсти, хто служить скині. Бо тіла тих [в день примирення], що їх кров уносять в святиню [жидівські] священики за гріх, палять осторонь табору [Ізраїля]. Тим і Ісус, щоб освятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав [в Єрусалимі]. Тим же оце вийдімо до Нього осторонь табору, дізнаючи наруг його.” (Жид. 13:10—13, НС) Ті що виходять до нього осторонь цієї старої системи, пють його кров символічно вірою. Вони достойні пити її символічно з чаши при “Господній вечері.” Кожний один з них вповні оціняє “кров завіту якою він освящений.” (Жид. 10:29, НС) Вони достойно їдять цей символічний хліб, бо вони можуть сказати: “По цій то волі (Божій) ми освячені одним приносом тіла Ісуса Христа.”— Жид. 10:10, НС.
СПІЛЬНИКИ З ЄГОВОЮ РАДШЕ ЧИМ З ДЕМОНАМИ
32, 33. (а) Їдження суспільної жертви, то з ким Ізраїльтяни мали сполучність, і чому? (б) Як ідолські поклонники мають співучасть з демонами і пють їх чашу?
32 Чи це гармонізує з повищими параґрафами в яких містяться слова апостола Павла в 1 Коринтян 10:16—21? Повинно гармонізувати. Там Павло говорить про жертви демонські і ті, що для Бога Єгови. Ті жертви були у змислі суспільних жертв, та й вівтарі на яких вони приносили їх, були уподібнені до ‘столів’, тому що жертвенний харч був приносений на них. Те на чому приносилося жертви Богу Єгові Він самий називав “стіл Єгови.” (Мал. 1:7, 12, АС) Коли спільну жертву приносили Єгові, тоді й приносили напиток з вина в суспіль із цим, і його виливали на вівтар. (4 Мойс. 15:8—16; 2 Мойс. 29:40; 30:9) Коли поклонники зїли свою приписану порцію із суспільної жертви, то цим вони “брали участь у трапезі Єгови,” і вони “їли її з подякую.” Цим що вони їли жертви, товщ котрих була спалена на вівтарі, котрого побризкано кровю з них, і цим чином вони сталися “спільниками вівтаря”. Той вівтар належав до Бога Єгови; він був його трапезою на якій жертвовано покарм. Отже маючи спільність у жертві з Єговою, то в дійсності вони ділилися з Єговою; бож вони мали спільність з ним, втішаючись покаром разом.
33 Подібно так, коли ідолські поклонними жертвували демонам і їли їх часть із жертви, то й вони були “учасниками трапези демонів.” Цим робом вони ставали “спільниками демонів”, маючи спільність, компанію, товариство, з демонами, втішаючись покармом з ними. Коли вони пили чашу вина на празнику в честь демонів, тоді вони “пили. . . чашу демонську.” Це показує, що стається, коли хто бере участь в Господній вечері.
34. Цим порівнанням, як Господню вечерю треба розуміти, отже що означали хліб і чаша з вином?
34 Зробивши повище порівнання, апостол Павло указує, що на Господню вечерю треба глядіти як на жертвенну їжу. Що ж тоді той “хліб який ми ламаємо” і та “чаша благословення, яку ми благословляємо”, значить і як їх розуміти? Та буханка опріснокового хліба зображає “тіло Христове”, яке він віддав Богові за життя світу, своє безгрішне тіло, що є “справдішна їжа”. Чаша вина котрою Ісус віддав подяку, треба уважати як “кров Христову, якої він уповажнив нову угоду, і що є “справдішним напитком.” Ця повна жертва Христа вважається тут, як спільна жертва при установленні угоди, товщ з котрої постачав диму на вівтар Єгови і котрої кров розділено, половиною побризкано вівтар Божий, а другою половиною Божу закон книгу, а після того людей, що були взяті в угоду. Цей великий розпорядок схожий до вівтаря на якому Христос приніс свою жертву, апостол називає “трапеза Єгови”, і це з цієї “трапези” христіяни в новій угоді беруть участь. Чаша Христової крові, якою побризкано великий вівтар Єгови і символічну книжку його нової угоди,— це “чаша Єгови,” і символічно є представлена чашою вина при Господній вечері.
35. Беручи участь в хлібі й чаші, то цим які більші речи Христіяни указують, з ким вони співучаствують? і з ким на землі вони мають видиму спільність?
35 Христіяни в новій угоді, що пють чашу вина і їдять опрісноковий хліб, показують цим чином, що вони беруть участь в людській жертві Ісуса Христа, як у крові так і тілі. Цим вони зображають, як вони “пють чашу Єгови,” і є “учасниками трапези Єгови”, і тим самим є “спільниками вівтаря.” Вони є зображені, як вони є учасниками благ відпущення гріхів і спасення через жертву Христової крові й тіла. Тепер виринає велике питання: З ким вони мають спільність або з ким поділяються й товаришать, коли вони роблять це вірою кожного дня і символічно кожного року при Господній вечері? “Чаша благословення, котру благословляємо, чи не є вона спільність (по грецьки кої-но-нія) в крові Христовій? Цей хліб, котрий ми ламаємо, чи не є спільністю (кої-но-нія) в тілі Христовім?” Так, але через спілкування цих річей з ким? Розуміється, що зі всім “собором Божим,” зі всіма, що “були освячені в єдності з Христом Ісусом, покликані бути святими.” (1 Кор. 1:2, НС) Інакше сказати, зі всіма духовими Ізраїльтянами, що тепер є в новій угоді.
36. Але з ким головно вони мають спільність, і в яких річах? Як ця правда відноситься до божественного освічення також?
36 Та чи це все? Чи це так далеко, що апостол Павло арґументує тут? Ні! Бо ми також спілкуємо з Богом Єговою, і головно з ним. Так як спілкувати побожно в жертвах офірованих ідолам значить “статися спільником з демонами”, так і співучасть в одній великій жертві для Єгови, в одній Христовій жертві раз на все, є спілкуванням з Єговою, будучи у спільці з ним. Ми приймаємо Христову жертву за свою, що була принесена Єгові. Певна річ, що Єгова не бере участі в буквальнім опрісноковім хлібі і в буквальній чаші вина при Господній вечері, але він спілкує в дійсному тілі й крові, котрих той хліб і чаша є символами. Беручи участь в цій єдиній прийнятній жертві Богу, благи котрої є приступні для нас, ми і Він є спільниками одної угоди. Так й ми маємо спільність разом, товариство з ним, як от ми маємо в справі Божого освітлювання. Про це написано є: “Те, що ми бачили й чули, розказуємо і вам також, щоб і ви мали спілність (коі-но-нія) з нами. Дальше, та спільність (коі-но-нія) наша з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. Якщо ми кажемо, що ми маємо спільність (коі-но-нія) з ним, а ходимо в темряві, то ми брешемо і не живемо по правді. Коли ж ходимо у світлі, як він ходив у світлі, тоді маємо спільність (коі-но-нія) один з одним і кров Ісуса Христа очищає нас від усяких гріхів.”— 1 Йоана 1:3, 6, 7, НС.
37. Отже учасники Господньої вечері мусять бути всеціло за ким, і чому?
37 Отже тут вибір між Богом Єговою а демонами. Ніякого компромісу, ані байдужності, ані неможна кульгати на двох ріжних опініях, як от на милицях,— все це неприйнятне. Тут мусить бути повне, нерозділене почитання одного правдивого Бога Єгову або фальшивих демонських богів. Якщо такі христіяни в новій угоді зійдуться разом, щоб “їсти Господню вечерю” у спомин Його, і тоді вони беруть участь у символах, що є хліб і чаша вина, тоді вони заявляють, що вони є учасниками “трапези Єгови”, і що вони є “спільниками вівтаря” Єгови. Для цієї причини вони мусять бути цілком Його. Вони не можуть розділити свого почитання і служби. Ані вони не можуть брати участі в жертвах, які народи цього світу (включаючи і Христіянство) приносять многим ідолам ріжного сорту в цім новочасі.
38. Як співучасть в символах Господньої вечері може бути неправильною, і до чого це підбурювало б Єгову і які були б наслідки?
38 В один і той самий час, ви причасники Господньої вечері, “не можете пити чашу Єгови і чашу демонів; ви не можете причащатися з трапези Єгови і з трапези демонів.” Так апостол Павло каже. “Не ходіть в нерівному ярмі з невірними. Бо яку спільність (коі-но-нія) світло має з темрявою? . . . І яку згоду має храм Божий з ідолами? Ми бо храм Бога живого.” (2 Кор. 6:14—16, НС) Стараючись розділити вашу любов, вашу посвяту, ваше почитання і вашу службу між Бога Єгову і демонів, тоді ви стаєте брехуном, коли йдете на Господню вечерю і берете участь в символах. Цим чином ви вдаєте, що ви маєте спільність з Богом світла або маєте спільністрь з ним, але в дійсності ви цього не робите. Ви обманюєте себе. Ви поступаєте лицемірно. Ви “ходите в темряві . . . говорите лож і не чините правди.” Ви “підбурюєте Єгову до гніву,” бо “він Бог, що вимагає виключної посвяти.” Він не приймає розділеної любови. (2 Мойс. 34:14, НС) Таке підбурювання його провадить до поважних наслідків. Чому? Тому, як Павло запитує: “Чи ми сильніші ніж він?” (1 Кор. 10:22, НС) Ні, ми не є дужчі Його. Отже ми не маємо сили відперти або видержати те знищення, яке він пішле на нас за підбурювання його до гніву.— Пс. 78:58—64.