Близьке й дорогоцінне споріднення

1, 2. (а) В який спосіб Ісус стався близьким спорідненим до його “братів”? (б) Як це зі Господньою вечерою?

ОДНА річ являється дуже ясна в студіюванню сповнення цього образу про первенців Ізраїля, а це дуже близьке споріднення яке спричинив Єгова між Ісусом та духовим собором з первенців, які стались частю із ним Авраамового насіння. Заглянувши знову в Павлів лист до Жидів, ми бачимо, що він підкреслює це в Жидів 2:10—18, де він вияснює, привівши “многих синів у [небесну] славу”, щоб “Починателя спасення їх (Ісуса Христа) страданнями звершити”. А що ті многі сини є “спільниками крови й тіла, то він (Ісус) так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, це єсть диявола.  . . справді бо не ангелі приймає, а насіння Авраамове приймає. Звідсиля мусів у всьому подобитись братам, щоб бути милосерним і вірним Архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські.”

² Ось так ті сини є близько споріднені до Ісуса, як часть обітованого насіння, але тепер ми бажаємо звернути вашу увагу до другої близької спорідности, іменно що Ісус і ті “брати” його є “спільниками крови і тіла.” Це зараз близько звязує з Господньою вечерею і тими правдами, які розяснив Ісус, і котрі ми обітували переглянути.

3. Як Ісус приготовився до остаточної пасхи зі своїми учениками?

³ Як вірний Жид, Ісус завжди обходив щорічну пасху на 14-го Нісана; але знаючи добре, що він закінчить своє служення й довершить жертвенне життя точно на час, як правдива “пасхальна жертва”, він приступив до цієї послідної пасхи із своїми учениками, як на оказію великого значення. Навіть вибрання дому, де це мало відбутися було відзначене незвичайними обставинами, через інтересні подробиці, про які зналось наперед, як це Петро і Йоан довідалися й признали: “Пійшовши знайшли як [Ісус] сказав їм.” А тоді, коли “настала година” і він засів коло стола зі своїми учениками, Він сказав до них: “Бажанням бажав я цю пасху їсти з вами, перше ніж прийму муки.”— Луки 22:7—16.

4. Як це записав Павло, що Ісус установив при закіченню послідної пасхи, і подав які подробиці?

⁴ При закінченню пасхальної вечері, після сповнення всіх вимог, Ісус увів щось цілком нове. Після писання даного Павлові, як пряме відкриття “від Господа”, ми читаємо що там сталося, як “Господь Ісус тієї ночі, котрої був виданий, прийняв хліб, і віддавши хвалу переломив і сказав: Прийміть, їжте, це значить тіло моє, що за вас ламлене; це робіть на мій спомин. Так само й чашу, по вечері, кажучи: Ця чаша єсть новий завіт у крові моїй; це робіть на мій спомин.”— 1 Кор. 11:23—25.

5. (а) Що було важне в Ісусовій промові до його учеників? (б) Проти чого треба берегтись при Господній вечері?

⁵ Застановляючись над цим писанням, включаюче і те, що Ісус сказав своїм ученикам тієї ночі (що є записане в Йоана, розділи 13 до 17), разом із іншими спорідненими писаннями, то здається, що там є дві головні точки підкреслені, іменно, благи отримані й благи якими діляться ті, що їдять хліб і пють чашу достойно. Ті що їм годиться брати участь напевно не бажають їсти й пити “недостойно”, як про це апостол перестерігає, отже тут зараз ми згадаємо одно або двоє помилкових понять, що дають незгідні з писаннями погляди й обичаї, хоч їх виконують з усієї щирости.

6. Чи часто повторяти Господню вечеру є оправдане?

⁶ Перше, Ісусові слова: “Робіть це, скільки раз пєте на мій спомин”, не виправдують, щоб часто обходити Господню вечерю. Як часто тоді пасху обходили? Тільки раз у рік в день роковин, на 14-го Нісана, і Жидам ані не снилося, щоб робити це інакше. В той день, в тих самих двадцяти чотирьох годинах у котрих він обходив пасху, Ісус умер у сповнення того образу, і він умер раз на всі часи. Павло сказав, “Скільки бо раз їсте хліб цей і чашу цю пєте, смерть Господню звіщаєте”. Отже розумним є, що це святкування, яке служить як спомин його смерти, повинно обходитися щорічно, як роковини на 14-го Нісана, котре цього року, починаючи при заході сонця припадає на 8-го квітня, 1963 р.— 1 Кор. 11:25, 26; Жид. 9:26.

7. Як доктрина про трансубстанцію показалась бути неправдивою в Писаннях?

⁷ Друге, Ісусові слова: “Це значить тіло моє [або як їх часто перекладають, Це є тіло моє . . . кров моя]” не виправдують доктрини про трансубстанцію [перемінення вина в дійсну кров і хліба в дійсне тіло]. Той хліб і вино не стаються буквально його тілом і кровю в тому часі, як про це навчає ця доктрина. Ані цього майбутнього чуда не може повторити чоловік, котрий служить як священик при відправі такого “Богослуження”. В ніякому змислі ця жертва Христа не потребує бути повторена. Це є один з найсильніщих аргументів в посланню до Жидів, де Павло каже: “Ані щоб много раз [Христос] приносив себе . . . а нині раз у конці віків явився на знівечення гріха жертвою своєю. . . По цій то волі ми [христіяни] освячені одним приносом тіла Ісус-Христового.”— 1 Кор. 11:24, 25: Жид. 9:25—10:10.

8. Яким способом Ісус часто промовляв, і чому це важне?

⁸ Ісус говорив у живий спосіб, як це він часто робив, коли він сказав: “Це значить [є] тіло моє . . . кров моя.” В такий же спосіб він сказав іншим разом: “Я двері вівцям”, але хто вірить хоч би на хвилину, що він стався буквальними дверми? — Йоана 10:7.

9. Чому це мильне й шкідливе глядіти на Господню вечерю як сакрамент?

⁹ На решті, Ісус не установив сакраменту в значінню як поверховний релігійний обряд для тих, що його обходять. Це є людська природа вповати на поверховне обходження, думаючи, що таким чином чоловік знайде ласку в очах Божих. Народ Ізраїльський зробив був ту помилку, і те саме можна бачити у Християнстві сьогодні. Ісус дав тільки дві речі символічної натури для його послідовників, а це хрещення й Господню вечерю, але їх обходження приносить більше шкоди ніж добра, як би дійсність представлена ними не була сталась і не була виконана в серцях й умі й ділами.

10. Студія цього предмету провадить до оцінення яких добрих річей?

¹⁰ Тепер розгляньмо більше річеві й будуючі риси цього важного предмету, щоб нам краще зрозуміти й оціняти великі благи представлені символічно при Господній вечері й дані духовим первінцям. Це представляє не тільки прийняття тих благ, але ще більше чудне, той чудовий спосіб в який вони діляться певними благами й привілеями, не тільки один з одним, але і з Ісусом Христом, в першій мірі з самим Єговою.

БЛАГИ ОТРИМАНІ

11. В словах, “це значить моє тіло”, до чого Ісус відносився?

¹¹ Застановімся найперше над словами нашого Господа, коли він узяв хліб і сказав: “Це значить тіло моє, що за вас дається.” Коли приглянутися іншим подібним писанням, то очевидно, що Ісус відносився до свого власного мясного тіла. Коли він прийшов до Йоана щоб охреститися, Ісус пристосував до себе слова, що були давно написані через надхнення в Псальмі 40:6—8, як до цього відноситься Павло, коли він каже: “Тим же, входячи у світ, глаголе: ‘Жертви й приносу не схотів єси, тіло ж приготовив мені єси.’ Тоді сказав я: ‘Ось йду . . . чинити волю Твою, Боже.’ ” Отже у виконанні своєї жертвенної задачі, “Христос терпів у тілі,” і цим чином створив провізію як жертвенну ціну викупу, бо ж “гріхи наші сам підніс на дереві на тілі своїм,”— Луки 22:19; Жид. 10:5—7; 1 Пет. 4:1; 2:24.

12. Яку вагу Біблія привязує до крови людських сотворінь, і як це стосується в справі Ісуса?

¹² Але цей “чоловік Ісус Христос, що дав себе на викуп за всіх”, не був лише тіло, не більше чим “перший чоловік Адам [котрий] стався живою душею”, і з котрим Ісус звершено рівний. Людська жива душа — це сотворіння з тіла й крови, що Біблія уживає, щоб представити життя або душу. “Кров — це душа”, і це “кров, що чинить покуту за душу.” Отже “через нього [Ісуса] ми увільнені через викуп кровю його, і прощення наших провин, по багатій незаслуженій благості.” Згідно із цим, Павло згадує про кров і тіло, коли він описує як Ісус віддав своє людське життя за своїх учеників, і цим чином відчинив дорогу до життя в небі, “дорогою новою й живою, котру обновив Він завісою нам, це єсть тілом своїм.”— 1 Тим. 2:5, 6; 1 Кор. 15:45; 5 Мойс. 12:23; 3 Мойс. 17:11; Ефес. 1:7; Жид. 10:19, 20.

13. Якою свободою Ісусові ученики тепер втішаються?

¹³ Як про це передше згадано, небесна нагорода є не лише так запевнена, але цей факт, що Ісус брав участь в крові й тілі, приніс теперішнє визволення від “власти темряви”, бо він умер, щоб “визволити тих, що в страху смерти через усе життя підневолені були рабству”. Що це за еманципація [увільнення]? Промовляючи до тих, що були приведені в організацію або родину над котрою він, Син, є назначений бути головою, Ісус сказав: “Коли пробуватимете у слові моєму, справді ученики мої ви будете, і зрозумієте правду, й правда визволить вас. . . . Невільник же не просуває в домі до віку, Син пробуває до віку. Коли ж Син визволить вас, справді вільними будете. О, справді це чудові благи! — Кол. 1:13; Жид. 2:15; 3:6; Йоана 8:31—36.

14, 15. (а) Як пиття дає символічне значення в Біблії? (б) Що показується акцією тих, що їдять хліб й пють вино, і як Ісусові слова підтримують це?

¹⁴ Звичайно ми їмо й пємо, щоб підтримати життя. Але цьому звичайному ділу дається символічне значіння в Біблії, як от коли Ісус говорив до жінки при криниці, кажучи: “Коли б знала дар Божий, і хто це говорить тобі, Дай мені пити, ти просила б його, й дав би тобі води живої . . . що буде в йому жерелом води, що тече в життя вічне.” (Йоана 4:10, 14) Подібно так і ті, що вони можуть їсти хліб й пити вино при Господній вечері, символічно показують, що вони з подякою признають ті життєві благи, прийняті з Ісусової жертви його власного тіла й крови, пожертвовані за них. Отже можна сказати, образово через віру, що вони їдять його тіло й пють його кров. Якщо ми недобачуємо правдивої позиції, то це може здаватись занадто скрайним або й противним. Однак памятаймо, що самий Ісус висказав це в такий спосіб, що спричинило нарікання від Жидів проти його. Навіть многі з його учеників були вражені й перестали ходити з ним; хоч Петро, промовляючи за дванадцяти, сказав: “У тебе слова життя вічного, і ми увірували й взнали, що Ти єси Христос, Син Бога живого.” Ті дійсні слова Ісуса, що спричинили таке сильне протидіяння, були оці: “Я хліб живий, що з неба зійшов. Коли хто їсть цей хліб, жити ме по віки; а хліб, що я дам, це тіло моє, що я дам за життя світу. . . . Як не їсте тіла Сина чоловічого й не пєте крові його, не маєте життя в собі. Хто їсть тіло моє і пє кров мою, має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня. Тіло моє справді єсть їжа, а кров моя справді єсть напиток. Хто їсть тіло моє і пє кров мою, в мені пробуває а я в йому.”— Йоана 6:51, 53—56, 68, 69.

¹⁵ Оці наведені слова Ісуса пригадують нам про ще іншу рису того предмету, яким ми цікавимось, а саме, мати близьку й дорогоцінну спільність із Ним.

СПІВУЧАСТЬ У БЛАГАХ НОВОЇ УГОДИ

16. Яке було значення в установленню Господньої вечері, і тим, що Ісус сказав у молитві до свого Отця?

¹⁶ Вже саме сточення серед якого ті слова були висказані, коли Ісус запросив своїх одинадцяти вірних учеників їсти хліб і пити чашу, всі сидячи при одному столі, указує на приязне й близьке споріднення. Наприклад, коли б ви бажали якої спеціяльної ласки від впливового чоловіка котрий відповів: “Зайди до мого бюра з цією справою”, то ви сподієтесь, що ця справа будеться розбирати в річевий спосіб. Але, коли б він сказав”зайди до мойого дому на обід з нами і ми переговоримо про це”, тоді ви зараз відчули б, що ви вже цю справу напів виграли. Ісус висказав деякі найбільше багаті й глибокі правди, коли був із своїми учениками тієї послідної ночі, і в тій молитві при кінці до його небесного Отця, записаній в Йоана, розділ 17. Та молитва, а навіть її вступ, показує на дуже близьке споріднення Ісуса яким він втішався із своїм Отцем. Він промовляв до своїх учеників, дивлячись на них коли він говорив “а тоді він підніс очі свої до неба”, і далі промовляв, але тепер вже до свого Отця. Все це сталося так просто.— Йоана 17:1.

17. (а) Де ми довідуємося про нову угоду, і яку ріжницю там показано? (б) Які є условини нової угоди?

¹⁷ Коли Ісус узяв чашу з вином, щоб подати своїм ученикам, він сказав: “Ця чаша значить нова угода силою моєї крови, що за вас пролита буде.” (Луки 22:20, П.Н.С.) Це відношення до нової угоди є дуже важне, як з точки благ отриманих так і спільности. Звертаючись знову до листа до Жидів, ми знаходимо те, що помагає нам ототожнити цю угоду і оціняти її значення. Нова угода указує на протилежність із колишньою, старою угодою, і звичайно потреба чогось нового указує на відкинення старого. Про цю точку Павло каже: “А що він сказав, нова угода, то він зробив першу старою, бо що невживане й зостарілось, те близько зотління.” Перша — це була стара закон-угода зроблена з тілесним Ізраїлем через Мойсея як Посередника. Але Єгова знайшов хибу в тих людях під тією угодою, отже так далеко як за днів Еремії пророка ми читаємо, що вже тоді обітовано нову угоду, оцими словами: “Ось який завіт учиню я в той час з домом Ізрайлевим, говорить Єгова. Я вложу закон мій у нутро їм, і напишу його на серці їх, . . . я прощу провини їх і не згадувати му вже гріхів їх”— Жид. 8:8, 13; Ерем. 31:33, 34.

18. Що було дотикнене Ісусовою пролитою кровю в новій угоді?

¹⁸ Щоб уповажнити угоду, і також простити гріхи, то ці обидвоє вимагають пролиття крови. “Завіт бо важний після смерти жертви, . . . і без пролиття крови не буває прощення.” Ісус є посередником нової угоди, яку уповажнив своїм пролиттям крови, що також постачає законну підставу для прощення гріхів, і “очищення нашої совісти”, підчас коли стара угода основана на жертві звірят, постачала тільки прообраз, а не дійсність, а тільки “освячує на тілесну чистоту”.— Жид. 9:13, 14, 17, 22.

19. Із ким зроблено нову угоду?

¹⁹ З ким же ту нову угоду зроблено? Аджеж із тими христіянами, що становлять правдиву церкву, “мале стадо”, що спілкують з Ісусом на небесному престолі його царства, почавши від тих, що брали участь в першій вечері, засновану Ісусом. Він знав, що й інші мали бути введені в те саме спорідення, як на це указує його молитва: “Не про цих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують в мене.” (Йоана 17:20) Оці становлять духовий Ізраїль, в протилежності до тілесного Ізраїля під законом угоди, що була установлена при Горі Синай. Певна річ, що діяння з духовим Ізраїлем становлять відмінний образ в порівнанню з попередньо наведеним, коли Бог особливше справлявсь із жидівськими первенцями заки вони лишили Египет. Закон угода була зроблена з цілим народом Ізраїля, а не тільки з його первінцями.

20. Що треба памятати про многі й ріжні ілюстрації в Біблії?

²⁰ Тут ми бажаємо указати, що Біблія містить повно образів та зображень, що є дані “приклади” для нашої користи сьогодні. Кожний образ має своє власне значення, і загально сказати, ми не повинні старатися припасовувати один образ із другим, ані так робити із тими многими зображеннями подані в Христіянсько-Грецьких Писаннях, стараючись припасувати “вівці” до “вояків” або із “живими каміннями.”— 1 Кор. 10:11; Йоана 10:14; 2 Тим. 2:3; 1 Пет. 2:5.

21. Як поступали з громадськими жертвами, і що це означало?

²¹ Дивлячись на жертви, що були офіровані при установленню старої закон-угоди, ми бачимо, що вони включали “громадські жертви”. Вкоротці, кров з такої жертви була кроплена по вівтарю Єгови, що також називався “стіл”, і товщ була спалена на ньому, як часть жертви для Єгови. Служебний священик діставав грудь і праву ногу як його часть, а Ізраїльтяни, що приносили цю жертву, з’їдали останок того мяса підчас зібрання в таборі. При установленню церемонії при горі Синай, ту другу рису сповняли “сімдесять старших з Ізраїля,” котрі представляли народ. В такому разі Ізраїльтяни втішалися спеціяльною взаємністю з Єговою при його “столі”. В той же час їм заборонено приносити жертви демонам при їх столі, як це робили сумежні народи, котрі практикували фальшиву релігію.— 3 Мойс. 7:11—37; 17:5—7; 2 Мойс. 24:9—11; Езек. 44:16.

22. В який спосіб Павло вяже ті жертви із Господньою вечерою?

²² Павло мав всі ті речі на своїм умі як приклади для нашої науки, коли він, вяжучи їх з Господньою вечерею, писав до духових Ізраїльтян в Коринтії: “Чаша благословення, котру благословляємо, хіба не єсть общення [спілкування] в крові Христа? Хліб, що переломлюємо, хіба не єсть общення тіла Христового? Бо один хліб, одно тіло ми многі; всі бо від одного хліба причащаємося. Погляньте на Ізраїля по тілу; хіба ті, що їдять посвяти, не є спільниками жертівні? Не можете пити чашу Єгови і чашу бісовську, не можете трапезі Господній причащатись і трапезі бісовській.”— 1 Кор. 10:16—18, 21.

23. Яку спеціальну спільність показують учасники, (а) одні з одними, (б) з Христом Ісусом, і (в) з Єговою?

²³ Переказавши вкоротці це становище, ми можемо бачити, що на Господню вечерю треба глядіти як на жертвенну їжу, і що Христова жертва є уподібнена до громадської жертви, котру вже зображено. Христіяни в новій угоді показують своїм питтям чаші й їженням хліба, що вони є учасниками й втішаються близьким громадським і дорогоцінним спорідненням: (1) Одні з одними в служенню нової угоди як обєднаний собор з духових Ізраїльтян, становлячи “одно тіло” під їх Головою, Ісусом Христом; також (2) з Ісусом Христом, беручи участь у прощенню гріхів через жертву його крови і тіла, і ставшись “спільниками його страждання”, підкорившись смерті якою він умер, з надією бути спільними “божої природи” у “першому воскресенню”; а найважніще зі всього, (3) мати спільність з Богом Єговою, Автором цього цілого розпорядку.— 2 Кор. 3:6; Филип. 3:10; 2 Пет. 1:4; Одкр. 20:6.

24. На якій підставі єдність з Єговою є найважніща, і як Ісус підкреслив це у молитві?

²⁴ Про цю послідну точку треба памятати, що це Єгова уможливив для Ісуса принести таку жертву, отже Павло властиво каже про “чашу Єгови” і “стіл Єгови”. Це бо Єгові Ісус офірував заслуги своєї жертви, щоб їх ужити після Божої волі, перше на користь духового Ізраїля. Це є Єгови нова угода. Ісус це сильно підкреслив в цім близькім і дорогоціннім спорідненню зі своїм небесним Отцем у своїй молитві за своїх учеників тієї послідної ночі з ними, молячись, щоб “вони всі були одно, як ти, Отче, є одно зі мною а я одно з тобою, щоб і вони могли бути одно з нами, . . . щоб світ увірував, що Ти післав єси мене, щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них”.— Йоана 17:20—26.

25. Де і як Павло окреслив служення нової угоди, і як Петро підтвердив це?

²⁵ В цім короткім данім описі, є одна або дві точки, над якими попередньо не дискутували, і про них ми бажаємо зробити кілька зауваг. Перше, відносно служби нової угоди, Павло розписується про це в 2 Коринтян 3:4- 4:6, показуючи, що її слава куди вища від слави закон-угоди. Він каже, що “ми [христіяни] . . . відбиваємо як зеркало славу Єгови”, перше, “наші серця будучи освічені славним знанням Бога через обличчя Христа”, а потім, через проповідування доброї новини, відбиваючи світло і “виявляючи правду іншим”. Це правда, що Господні “інші вівці”, з причини їх близького спілкування з останком малого стада, що живе ще на землі, мають спільність в цім самім служенню, але перша відповідальність лежить на тих, що в новій угоді, на духових Ізраїльтянах, яких описує Петро як “народ святий, люди вибрані, щоб звіщали широко про славу Того, що покликав вас із темряви у своє дивне світло.”— Йоана 10:16; 1 Пет. 2:9.

26. (а) Як заслуги викупу є пристусовані в спеціальний спосіб в користь духового Ізраїля? (б) Яке відріжнення тут показано щодо “інших овець”?

²⁶ Знову це важне памятати, що заслуги Христової жертви, приложені до тих, що стались духовими Ізраїльтянами, що принесло їм оправдання від Бога під час їх побуту в тілі, і це для особлившої причини. Це є Божа воля, щоб вони були пожертвовані з Христом, що не могло б взяти місце хіба вони перше є оправдані. Тоді вони є сплоджені Богом як його духові сини з новою надією на небесне життя. Це виконується через операцію святого духа Божого, котрий також помазує їх і дає їм законне признання як члени тіла, або собору котрого Христос є Головою. Тут ми також бачимо ясно ріжницю щодо “інших овець”. Вони можуть терпіти а навіть покласти їх життя в їх постанові стояти за Боже царство, але вони не жертвують їх надії на життя на землі у приверненім раю. Божий дух оперує в їх користь, щоб підтримати їх й узброїти їх в їх службі для Царства і у властивій поведінці, але він не сплоджує їх до надії небесного воскресення.— Рим. 5:1, 2; 8:15—17; Кол. 1:18.

27. (а) Чому “інші вівці” повинні бути присутніми на Господній вечері? (б) Які важливі правди бувають підкреслені для користи всіх?

²⁷ Переказавши вкоротці ті чудові благи отримані й благи, які є наділені для тих, що в новій угоді, також те близьке й дорогоцінне споріднення в яке вони увійшли, ми можемо більше вповні зрозуміти той чудовий привілей їх, опріч великої відповідальности. Ті “інші вівці” повинні також навчитися про ці важливі правди, що становлять важливу часть Божого наміру, хоч вони й не можуть увійти в них у змислі, щоб досвідчитись їм самим. Отже справді, це рокове зібрання, що уміщає Господню вечерю, є незвичайним. Всі щиро заінтересовані люди є прощені й повинні старатись прибути. Таке зібрання — це вираз правдивого почитання, бо можна сказати, що всі присутні засідають коло “стола Єгови”, в символічнім значенню, хоч тільки ті беруть участь у символах із опрісного хліба й вина, що мають свідчення Божого духа, що вони є духовими синами, “наслідниками Божими і співнаслідниками з Христом”. Але вислухавши, що тоді сказано при тій вечері, всі ясно зрозуміють поновно важність служби Єгови на добро його Царства в дусі нероздільнім і виключнім почитанню, важливість тримати себе далеко від напряму, який би ототожнив їх, як слуг при “столі бісів”, і важність тримати себе в близькій єдності з товариством Нового Світу, що складається із посвячених свідків Єгови, бо це є час, коли Єгова зібрав усі вівці, “в одно . . . мовби отару в кошарі”.— Мих. 2:12; Йоана 10:16.

28. Яке сповнення Псальма 116 містить відносно Ісуса, і як це відноситься до всіх в новій угоді?

²⁸ Однак ті, що знають що небесна надія є їх і котрі мають свідчення духа як про це повище згадано, повинні брати участь в тих символах, але щоб були уважні й брали достойно, після “розглянення”. Ті духові сини мусять добре памятати все чого треба, щоб затримати їх дорогоцінну й близьку єдність один з одним, з їх Господом і Головою, а понад усе, з Єговою. Оціняючи все те, що вони отримали з його рук, їх молитва повинна бути така сама як Ісусова, як це ми знаємо з певної пророчої псальми: “Чим віддячити мені Єгові за добродійства його, сотворені мені?” Їх тверда постанова мусить бути також така, як його була, як про це сказано в тій же псальмі: “Чашу спасення піднесу, і імя Єгови призову. Сповню Єгові всі обітниці, перед всім народом його.” Сповнивши вірно їх дорогу жертви, доказавши свою вірність аж до смерти, їх піддержує оця славна обітниця Ісуса: “Я дам тобі корону життя.” Що за потіха й сильне запевнення це мусіло бути для Ісуса в його годині потреби, також для тих, що йдуть таким же жертвенним шляхом, читати слова, які Єгова давно записав для їх добра: “Дорога перед очима Єгови смерть угодників його.”— 1 Кор. 11:28; Одкр. 2:10; Пс. 116:12—19.