Поступай з Товариством Нового Світу
“Ось ми покинули все, та й пішли за Тобою.”— Мат. 19:27, НС.
1. Що це товариство Нового Світу, і чому любимці праведности мусять поступати з ним?
ТОВАРИСТВО Нового Світу — це зростаюче товариство міністрів (проповідників), сягаючи своїм впливом до кінців залюдненої землі. Це є жива, рухаюча, дихаюча орґанізація, якої духовий добробут є неперевисшений в історії христіянства. Куди вона не повернеться, її вплив напруження звертає на себе увагу чесного серця людей. Це є світло маяка у темному світі, держачи високо слова надії й життя для всіх, хто прийде в його гряниці. Це є примусом сьогодні, що хто бажає жити в новому світі праведності, той мусить поступати з товариством Нового Світу. Чому? Тому що вже незадовго воно запровадить усіх своїх членів безпечно крізь найбільше зі всіх горів, яким є Армаґедон, і уведе їх в ясний новий світ Божого творення, де людство буде втішатися вічним миром, добробутом і щастям.— Мат. 24:21, НС.
2. (а) Чому ми можемо сказати, що Єгова піддержує товариство Нового Світу? (б) В який спосіб товариство Нового Світу відбиває ум Єгови?
2 Позаду цього успіху цієї чудової орґанізації є її Будівничий і Творець, Бог Єгова. Тільки Він міг видумати такий чудовий розпорядок для схоронення своїх людей. Він єдиний має силу піддержати таке велике підприємство в часі цих лютих часів. І він єдиний має мудрість і духа кермувати нею до виконання його наміру по його божественній волі. Отже Єгова є Той, що відповідає за неї, за її величезний зріст і її успіх. Отже всяка честь і хвала належить йому віддати. Як це і апостол Павло влучно сказав: “Хто ж є Аполлос? Хто є Павло? Це слуги через котрі ви сталися віруючими, по благодаті даній кожному з вас. Я насаджував, Аполлос поливав, але це Бог зростив; отже ніщо той, що насаджував ані той, що підливав, але Бог що зростив. Чи той що насаджував чи поливав, кожний одержає свою нагороду по своїм труді. Бо ми є співпрацівники з Богом. Ви люди є поле під управою, Божа будівля.” Будучи Божою будівлею, його “поле під управою,” товариство Нового Світу відбиває ум Єгови взглядом людства, через розширення правдивого почитання по землі, йдучи вперед з побільшеним знанням, постачаючи його для духового зросту й добробуту, ступаючи за головою, Ісусом Христом, котрий показує шлях до звершеного дня.— 1 Кор. 3:5—9, НС; Пс. 127:1.
3. Як Єгова надхнув надію в новий світ, і як ця надія вплинула на світ?
3 Заким чоловік ще міг сподіватися нового світу, Бог Єгова почав будувати його підвалини і надхнув надію на нього. Він порушив людей писати і висказувати пророцтва відносно світа, що мав прийти і в котрому праведність має домувати. Ті пророцтва стались джерелом незміримої радості, надії і відваги для людей доброї волі у кожній ґенерації. Вони дали людям потрібну заохоту ступати вперед у вірі і надіятися на їх остаточне сповнення. Коли Єгова велів Авраамові: “Зійди з землі твоєї і від роду твого і з домівки отця твого у ту землю що тобі покажу,” тоді Авраам негайно послухав, тому що він вірив в Божу обітницю про новий світ. Павло каже нам, що Авраам послухав Бога “і пішов у місце котре він мав наслідити як наслідство, і він вийшов хоч й не знав куди він ішов. Вірою оселивсь у землі обітуваній, живучи в наметах з Ісааком і Яковом, спільними наслідниками того ж обітування. Дожидав бо города, що має основи, котрого будівничим і творцем є Бог.” Це було Авраамове велике бажання жити в новому світі обітований Єговою, і це помогло йому оставити свій дім і задоволятися життям тимчасово у шатрі, щоб він міг наслідити обітницю. Сара, його жена, добровільно пристала до нього в його подорожуванні і цим указали свою віру в Божу обітницю. Вірою вони йшли до нової землі з надією на новий світ.— 1 Мойс. 12:1—3; Жид. 11:8—10, НС.
4-6. (а) Хто інший оціняє обітницю про новий світ? (б) Як Ісус указав його готовність мати участь в тій обітниці Єгови?
4 Тепер питання є, чи ми бажаємо поступати так само і мати ту саму віру й готовість в Божу обітницю, яку Авраам і його жена Сара мали? Цей факт, що Авраам не наслідив тієї обітниці в його житті, не перешкодив Ісаакові ні Якові ступати слідами Авраама і вірувати в Бога і поручати цей напрям своїм дітям. Ісус сказав про Авраама: “Авраам, отець ваш, рад був видіти день мій; та він увидів і зрадів.” Так була велика віра тих патріярхів у Божу обітницю, що вони були готові зречися всього, навіть їх власного життя, щоб вони могли наслідити обітницю в новий світ.— Йоана 8:56; Жид. 11:39, НС.
5 Мойсей також мав таку саму віру в Божу обітницю. Він був вихований у дворі фараона, але він “уважав наруги Христа як більше багатство над египецькі скарби.” Мойсей погодився на Божий заклик, коли у вісімдесятім році віку, оставивши пастирське життя, щоб статися свідком Єгови до Фараона і бути провідником ізраїлського народу. В Ізраїлі ми маємо приклад, як цілий народ знайшов надію на обітницю Єгови про новий світ. Павло говорить про велику “тьму свідків”, що відложили всяку тяготу, щоб статися спільниками обітниці.— Жид. 11:26, 27; 12:1, НС.
6 Головним свідком із тієї “тьми свідків” був Ісус Христос: “Котрий, хоч був в образі Божому, не стався хижаком, щоб зробитися рівним Богу. Ні, він умалив себе, прийнявши вид раба і стався у подобині чоловіка. Більше чим це, ставшись видом як чоловік, він принизив себе, будучи слухняним аж до смерті, смерті на дереві мук. За те і Бог високо возніс його, і дав йому імя більше всякого імени.” Ісус віддав все своє, що було далеко більше ніж все людство може дати, щоб він міг бути спільником в обітниці Єгови про новий світ. Він зобразив свою готовість зробити це в кількох приповістях: “Царство небесне подібне скарбу закопаному на ниві, котрий чоловік знайшов і заховав, і, радіючи йде й продає все, що має, і купує ту ниву. Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перел. Знайшовши одну перлу дорогоцінну, пішов й зараз продав все що мав, і купив її.” Так звершено Ісус спорожнив себе, що він міг сказати до певного письменника, що бажав іти за ним: “Лисиці мають нори, а птаство небесне гнізда; Синові чоловічому ніде й голови прихилити.” Замість оплакувати втрату того всього, Ісус радив цей шлях своїм послідовникам, якщо вони хотять дістатися до Царства.— Филип. 2:5—9; Мат. 13:44—46; 8:20; Кол. 1:15, 16, НС.
7. (а) Щоб осягнути той новий світ, то яку пораду дав Ісус? (б) Що це значить наслідувати Христа?
7 Ісус знав чого потрібно, щоб побідити цей світ, отже він сказав: “Коли хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе самого, і візьме дерево страстей, та й іде слідом за мною. Хто бо хоче спасти душу свою, той погубить її; хто ж погубить душу свою ради мене, знайде її. Що бо за користь чоловікові, хоч би світ увесь здобув, а душу свою занапастив? Або що дасть чоловік у заміну за душу свою? Прийде ж Син чоловічий у славі Отця його і віддасть кожному по ділам його.” Отже, щоб наслідувати Ісуса Христа це значить, що треба сповняти христіянство; це значить відречися себе і посвятити своє життя принципам христіянства. Це вимагає узяти “дерево страждання” і взяти участь у труднощах і терпіннях, які Ісус оставив. Це значить занехати свої особисті зазіхання й бажання нагромаджувати багатство й вплив й силу. Пророк Йов сказав: “Не вжеж я покладав в золоті надію мою, або промовляв до скарбу: ти надія моя? . . . Та ж тоді я відрікся б Бога Всевишнього.” Отже наслідувати Христа значить відректися цього старого світу, цілого світу й життя, якщо зайде потреба. Це вимагає повного підданства й лоальности до христіянства, такого як жовнір дає за справу незалежности й свободу. Павло про цю точку ясно говорить: “Ніхто ж, жовніром бувши, не мішається в справи життя цього, щоб угодити тому, хто вибрав його бути жовніром.” Христіяни ступаючи за Христом мусять бути готові на заклик до служби так само, як пророк Ісаїя, котрий, коли почув запитання: “Кого б мені послати, і хто нам піде?” відказав: “Ось я, пошли мене!” Не маючи ніякого привязання до цього старого світу, він був вільний відповісти на заклик Єгови. Така була завидна судьба вірних мужів, як от Авраама, Ісаака і Якова, через їх віру. Така мусить бути судьба усіх тих, що поступають з товариством Нового Світу.— Мат. 16:24—27, НС; Йова 31:24, 28, АС; 2 Тим. 2:4, НС; Іса. 6:8.
ПОКЛИКАНІ ВІДДАТИ ВСЕ
8. Що Ісус кликав своїх послідовників робити, і як вони відповіли на його заклик?
8 Коли Ісус Христос установляв христіянство, він заповів своїм послідовникам показати таку саму віру, віру Авраама. І його близькі апостоли показали, що вони мали таку віру. Завважте особливо з якою охотою і готовністю вони відповіли на Ісусів заклик, “Ідіть за мною.” Богом-надхнена історія каже про Петра і Андрея, котрі ловили рибу своїми неводами в часі, коли Ісус кивнув до них: “Вони ж зараз покинувши неводи свої, пішли слідом за ним.” Про Якова і Йоана, котрі були покликані під час направи їх неводів, історія каже: “Вони ж зараз покинувши човен і батька свого, пішли слідом за Ним.” Коли один ученик бажав вернутися й поховати свого батька, Ісус відказав: “Йди слідом за мною; нехай мертві ховають мерці свої.” Тут думка є, що вони не позволили нічому стояти в їх дорозі: ні зайняття, ні родина ані приятелі не були важнішими. Все це вони поставили на другому місці, а більше побажану річ, Царство Боже, поставили на першому місці в їх житті. Там не було місячних заощаджень заки оставили їх заняття, ані обережного зваження справи, чи це предложенння було поплатним або ні. Ані апостоли не запитували: що є в тому для мене? Противно, вони відказали негайно, указуючи велику віру в Єгову, Його Сина і розпорядок зроблений для їх дальшого існування.— Мат. 4:18—22; 8:22, НС.
9. Як вони мали оцінити їх привілеї Царства?
9 Ісус зробив враження на своїх послідовників про вартість дістатися до Царства. Щоб його осягнути, варто заплатити всякі кошта. Він підкреслив потребу самопожертви, тяжкої праці, витривалости і терпіння, щоб осягнути цю мету віри, що є спасення душ наших. Він підкреслив, що йти слідами за ним безнастанно значить бути вільним від звязку й обліґацій у світі. Пожива, одіж, притулок і інші конечности життя — це другорядні речи. “За всім цим побиваються погани. Ваш же Отець небесний знає, що вам усього того треба. Ви ж шукайте перше царства Божого і правди його; це ж усе додасться вам. Оце ж не журіться про завтра, бо завтра журити меться само про своє. Доволі кожно дня лиха свого.” Головна річ була — Царство; а всі інші речи зникали у ніщо. Павло висказав, як він відчував про це: “Ради котрого (Христа) я все втеряв, і вважаю за сміття, аби придбати Христа.” І апостол Йоан розсуджував про це так: “І світ перейде і хотіння його; хто ж чинить волю Божу, пробуває по віки.” Яка краща причина може бути для відреченняся цього світу і посвятити себе цілком й без застереження Царству Божому? Якщо за першої церкви вимагалось абсолютної віри й вповання на Єгову і Ісуса Христа, щоб ступати вперед із зростаючою христіянською церквою у першому столітті, то чи сьогодні вимагається менше? — Мат. 19:27; 6:32—34; Филип. 3:8; 1 Йоана 2:17, НС.
10. Який був наслідок вірної відповіді на приказ “творіть учеників з людей всіх народів”?
10 Вірна слухняність до поручення йти і “творити учнів з людей всіх народів” спричинялась, що христіянський собор зростає аж до сьогодні по всій землі через відданих міністрів, що проголошують цю добру новину про установлене Боже царство. Особливо за минулих трицять семи років міліони чули вість про божественний уряд нового світу. Із тих міліонів, сотки тисячі пізнали, що це є життя-даюча вість від Бога для нинішнього часу. Вони відповіли з тією самою вірою й радістю, як і старинні пророки і ученики Ісуса Христа, і посвятили їх життя Богові через Ісуса Христа і піднесли високо цей ясний смолоскип Царства. Всі разом, оці христіянські свідки становлять товариство, що не є частю цього світу. Вони стоять за Божим новим світом праведности; через те вони становлять товариство Нового Світу.— Мат. 28:19, 20; 24:14, НС.
11. Чи члени товариства Нового Світу мають приносити ту саму жертву, як христіянські свідки з першого століття?
11 Тепер, як члени товариства Нового Світу, чи від них вимагається робити ту саму жертву і указати ту саму віру як ті христіянські свідки за першого століття? Так. Тому що нема відмінних правил для поведінки або міністерії для христіянів в якому будь столітті. Вони всі наслідують один Приклад, Ісуса Христа. Петро писав: “На це ж бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слідом за його стопами.” Павло радив: “Будьте послідовниками моїми, яко і я Христів.” І знову: “Бувайте послідувателями тих, що наслідують обітниці вірою й довготерпінням.” “Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіння та утішення з писання мали надію.” Отже, опріч Христового звершеного прикладу, ми маємо написаний приклад Авраама і всіх пророків перед нами, як корисні лєкції для нас для досліджування, якщо ми маємо поступати з товариством Нового Світу.— 1 Пет. 2:21; 1 Кор. 11:1; Жид. 6:12; Рим. 15:4; 1 Кор. 10:11, НС.
12. Який мусить бути умовий напрям тих, що ступають з товариством Нового Світу?
12 Воно стає чимраз ясніше, що коли хто з нас бажає ступати з товариством Нового Світу, то ми мусимо бути готові й охочі відповісти на провідництво Єгови, як це зробили вірні пророки й апостоли. Ми не можемо дозволити на привязання себе до цього старого світу і рівночасно думати, що ми можемо поступати з тим христіянським товариством міністрів. Ми мусимо бути вільні відповісти на поклик, як Авраам і Мойсей відповіли, і бути готовими встати й лишити позаді інтереса старого світу. Ми мусимо бути чуйні, щоб відповісти на заклик Господа: “Прийди і будь моїм послідовником,” і відповісти у повному змислі, як Петро відповів: “Ми оставили все й пішли за тобою.” Щоб оставити позаді все, і не жалувати, як це зробила Лотова жена, але без жалю і радісно, що така нагода є дана нам для сповнення. Як і Павло, котрий відрікся всього, сказав: “Я бо готовий не тільки бути звязаний, але й умерти в Єрусалимі за імя Господа Ісуса.” Ось таке повинно бути наше рішення й відданість.— Марка 10:21; Мат. 19:27; Діян. 21:13, НС.
13. Що можна сказати про тих, що ще тримаються старого світу, і яку пораду можна їм дати?
13 Одначе, є деякі “христіяни”, що думають, що можна жити в товаристві Нового Світу й в старому світі в той самий час. Але й ці, що здається помалу вчаться, знаходять, що це завдання стає чимраз трудніще. Їх посвята не була повна. Вони поправду не полишили “всього” і пішли за Христом. Їх посвячення було із застереженням. Вони прагнуть розкошей і приємностей цього пристрасного ладу. Вони знають, що аби триматися з товариством Нового Світу вимагає часу, та й приємности старого світу вимагають часу. Остаточно приходить випробування проте що людина любить, за чим і куди тягне, а з цього постає напруження й розстроєння. Нестала людина, розділена у своїм умі, не є приятна в очах Єгови. “В дійсності,” каже Яків “нехай такий чоловік і не думає прийняти що-небудь від Єгови; бо він є двоєдушний і нестатечний у всіх дорогах своїх.” Наближіться до Бога, то й він наближиться до вас. Очистіть руки ваші, грішники, і направте серця ваші, двоєдушники. Страдайте, сумуйте та плачте, сміх ваш нехай у плач обернеться, а радість — у горе. Смиріться перед Єговою, то й підійме вас.” Ті що провадять подвійне життя не є направду покірні. Вони завжди топчуть лінію розмеження. Вони постановили нехтувати мудрою порадою Єгови. Неохоч відорватися чисто від старого світу, вони тримаються за шкіру зубами їх до нового, аж старий світ потягне їх цілком у безодню. Це небезпечна річ топтати по межі, та й неможливо бути невільником для двох панів, бо “або одного ненавидіти ме, а другого любити ме; або до одного прихилиться, а другим гордувати ме. Не можете Богу служити й мамоні.”— Якова 1:7, 8; 4:8—10; Мат. 6:24, НС.
НЕМА МІСЦЯ ДЛЯ НЕРІШАЛЬНОСТІ
14, 15. (а) Чому тепер нема місця для нерішальності? (б) Чому потрібно рішення й відваги, щоб ступати з товариством Нового Світу?
14 Пожвавлений похід тепер товариства Нового Світу не дає місця для нерішальності. Навіть слабоньке вагання спричиняє опізнення. І чим більше й довше ми вагаємося, то тим дальше ми віддаляємося і тоді ми мусимо доганяти, щоб триматися з товариством Нового Світу. Це значить, що більше зусилля й рішучість муситься зробити. Траґічною правдою є, що таке опізнення завжди показується бути нещасним, тому що похід товариства Нового Світу є завзятий, ступаючи вперед до звершеного дня. Щоб триматися з цим поступом, то треба віри, відваги і рішучости. Особливо тепер, коли вимагаєтся більше й більше нашого часу. Тепер є заклик до служби піоніра, місіонара, і в Бетелі; тільки відповісти “Ось я; пошли мене!” Треба більше уваги віддати для служби від дому до дому, для вишколення нових вістників Царства, робити поновні відвідини до тих, що заінтересовані вісткою Царства, і біблійною студією в домах із людьми доброї волі. Все це вимагає часу, нашого часу, нашої життєвої сили. Але тому, що час є посвячений, отже він властиво належить до Єгови. “Ви вже не належите до себе самих, ви бо куплені ціною. Тим же нехай вся громада людей прославляє Бога.” “Віддайте . . . Богові Божі.”— Іса. 6:8; 1 Кор. 6:19, 20; Мат. 22:21, НС.
15 Але то не все про щоб печалитися. До того є ще соборні зібрання на котрі треба вчащати і піддержувати. Над цими треба призадуматись і приготовитися наперед. Та й нашої особистої студії не треба занехувати, ані наші зобовязання до родини. Найменше заметання із цим світом може перешкодити і стримати наш проґрес до нового світу. Тому то Ісус порадив тим, що хотять наслідувати його, щоб вони відреклися себе і взяли на себе дерево тортур і йшли за ним без перестанку. Павло радив подібно так: “Відложивши всякий тягар і гріх, що так легко путає нас, із терпінням біжім на боротьбу, що перед нами, дивлячись на Ісуса починателя й звершителя нашої віри.” Якщо ми будемо пильнувати цю пораду, щоб поступати з товариством Нового Світу, тоді нам не буде так важко, як тим, що обтяжилися цим життям.— Жид. 12:1, 2; Мат. 16:24, НС.
16. Що повинен кожний член Нового Світу товариства запитати себе?
16 Бути непотрібно привязаним до цього старого світу це тільки охолоджує нашого духа; це перешкоджає нашому поступові й нищить радість, яку ми звичайно дістаємо зі служення Єгові. В дійсності, якщо вони не перестануть побиватися за цим старим світом, тоді вони будуть цілком здержані. Кожний член товариства Нового Світу повинен печалитися своїм поступом до нового світу. Він повинен запитати себе: де я стою у спорідненні до товариства Нового Світу? Чи я тримаюся з його поступом? Чи я не занедбую інтересів Нового Світу а побиваюся за старим світом? Чи мої відозви на теократичні заклики є такі, як вірних пророків і апостолів? Або може я позволяю, що мої світські інтереси пожирають ввесь мій час? До морального молодця, котрий бажав дістати життя вічне, Ісу сказав: “‘Одного тобі бракує: Йди і продай все, що маєш і роздай убогим, і за це будеш мати скарб на небі, а тоді приходи й будь моїм послідовником.’ Але він засмутився на ці слова і пішов геть затурбований, бо мав достатки великі. Позирнувши Ісус на учеників, сказав: О, як трудно багатереві увійти в царство Боже!” Нехай же ні гроші, ні метеріялізм, ні що інше цього світу не здержає вас від осягнення життя.— Марка 10:17—30, НС.
17. Чи христіянин тратить що-небудь через цілковите зірвання із цим старим світом?
17 Це сталося по Ісусовій розмові з молодцем, що Петро сказав: “Ось ми оставили все й пішли в слід за тобою.” Ісус відповів йому так: “Направду кажу вам мужі: Ніхто не оставив своєї домівки або братів або сестер або матір або батька або дітей або поля ради мене і ради доброї новини і не отримав стократньо в цім часі, доми, брати і сестри і матери і діток і поля, а у будочому світі життя вічне.” Іншими словами, Ісус сказав Петрові, що христіянин нічого не втрачає через полишення старого світу, ані христіянські свідки Єгови не втрачають нічого через те, що вони роблять ради мира з товариством Нового Світу. Ми отримуємо стократньо зі всього, що ми віддаємо, або й більше. Помазаний останок дістане опріч того славне життя в небесах як невіста Христова, а ті інші вівці Господні дістануть життя вічне на райській новій землі. Все це за те, що ми не втратимо віри, але вірую підемо вперед з товариством Нового Світу в його подорожі до нового світу.