Наслідуючи головного Начальника Божественного володіння
1. (а) Чому те, що їхні предки вирішили робити при горі Сінай нічого не значило для природних обрізаних жидів тепер, коли вони прийшли під нову угоду? (б) Кого ті жиди мусіли наслідувати, і яким способом?
ДЛЯ природних обрізаних жидів справи не були такі самі після вознесення Ісуса Христа до небесної присутности Бога Єгови де він представив перед Ним дорогоцінну цінність своєї людської жертви. Через це стародавня Мойсейова угода була скасована, і нова угода ввійшла в силу через кров Сина Божого, Посередника цієї угоди. Природні жиди мали першу нагоду ввійти в цю нову угоду. Їхні предки п’ятнадцять століть тому сказали посередникові Мойсейові: “Все, що Господь [Єгова] говорив, ми зробимо”. Але це нічого не значило для їхніх спадкоємців під новою угодою. Для цієї угоди був новий Посередник більший від Мойсея, а саме, Ісус Христос. Щоб їх узялося в цю нову угоду вони мусіли відповідати перед кращим і більшим Посередником: ‘Все, що Єгова говорив, ми зробимо і будемо слухняні’. Своїм наслідуванням Головного Начальника Божественного Володіння, посередника Ісуса Христа, ці природні жиди мусіли представити себе Єгові, чинити Його волю, як Він передавав її через цього нового і більшого Посередника.
2. Згідно з тим, що Петро сказав жидам на свято П’ятдесятниці 33 р. З.Д., то що Бог зробив Ісусові, що змінило цілий стан для тих природних жидів?
2 Справді тепер виринув новий стан для природних жидів і вони особисто мусіли пристосовуватися до нього. Християнський апостол Петро показав їм це у день свята П’ятдесятниці 33 р. З.Д., після того як Бог через Ісуса Христа вилив Свого святого духа на вірних послідовників цього головного Начальника Божественного Володіння. Пояснивши, що чудово відбулося і чому, Петро сказав тим тисячам євреям: “Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: Промовив Єгова Господеві моєму: “Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм” ’. Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, того Ісуса, що Його розп’яли ви”.— Дії 2:34—36, НС.
3. (а) Як, так як зображено їхнім предкам коло гори Сінай, ті жиди можуть показати себе гідними бути забрані в нову угоду? (б) Коли вони зроблять те, що Петро та інші апостоли наказували їм робити, то, що зазначить чи ті жиди були забрані в нову угоду?
3 Як, тепер, під цими новими обставинами ті слухаючі жиди казали: “Все, що Єгова говорив, ми зробимо”, і цим чином показали себе гідними нової угоди? Через прийняття розп’ятого Ісуса за свого Господа і Месію або Христа Єговового, за свого Посередника, якого Мойсей зображав і передсказав. Вони не могли спастися жодним іншим способом. Тисячі з тих жидів, які вислухали Петра були дуже ображені. Отже коли вони запитали Петра і решта апостолів: “Що ж ми маємо робити, мужі-браття?” Петро тоді справив їх до Божого Головного Начальника життя, кажучи: “Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара духа святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь [Єгова], Бог наш. . . . Рятуйтесь від цього лукавого роду”. (Дії 2:37—40) Якщо після хрещення у воді вони дістали дар Божого святого духа через Христа, то це значило, що вони були забрані в нову угоду.
4. Отже, що символізувало хрещення тих жидів у воді?
4 Тепер, що їхнє хрещення у воді, символізувало? Оскільки їхнє хрещення було в “ім’я Ісуса Христа” і тому що вони мусіли перше покаятися перед Богом Єговою, то воно символізувало їхнє представлення чинити Божу волю. Чинити Його волю значило, що вони мусіли прийняти Ісуса Христа за свого Богом-даного “Господа” і “Христа” або Месію.
5, 6. (а) Через кого вони дістануть прощення своїх гріхів, і які гріхи тепер треба було прощати їм? (б) Згідно з Євреїв 9:14, які будуть наслідки з прощення їхніх гріхів?
5 Коли вони не приймуть Ісуса Христа та “Господа і Христа”, то не зможуть дістати “прощення гріхів [своїх]”. Ці гріхи, які Бог тепер простив через Ісуса Христа не були гріхи, які вони чинили проти Мойсейового Закону. Та угода з природним Ізраїлем уже була закінчена, скасована, і нова угода через кращого Посередника, Ісуса Христа, вже була в силі. Отже гріхи за які вони мусіли покаятися були гріхи проти Бога за їхню участь у розп’ятті Його Сина Ісуса Христа разом із їхніми гріхами взагалі. Прощення їхніх гріхів через Христа дасть їм краще сумління. Про це ми читаємо:
6 “Скільки ж більш кров Христа, що себе непорочного Богу приніс святим духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому”.— Євр. 9:14.
7. За умовами тієї нової угоди, що було обітовано про гріхи і через кого ті хрещені жиди були забрані в ту угоду?
7 Це прощення гріхів з якого приходить добре сумління до Бога було те, що Він обіцяв у новій угоді. Коли Єгова передсказав ту нову угоду через пророка Єремію, Єгова закінчив пророцтво слідуючими словами: “Бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха”. (Єрем. 31:31—34) Століття пізніше, коли апостол Павло писав до християнських жидів, природних спадкоємців Авраама, “друга Єгови”. він наводив із пророцтва Єремії і сказав: “ ‘Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більше’. Коли ж каже ‘Новий Заповіт’, то цим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління”. (Євр. 8:12, 13) Отже воно розсудливо, що тих три тисячі покаяних і хрещених жидів в ім’я Ісуса Христа, які дістали дар святого духа були забрані в нову угоду через ‘кращого посередника’, Ісуса Христа.— Дії 2:41.
8, 9. Кілька днів пізніше у храмі, до кого Петро справляв жидів, і що він казав вони мусіли робити, з якими наслідками для себе?
8 Кілька днів по святі П’ятдесятниці, Петро й Іван були в храмі в Єрусалимі. Промовивши до товпи зібрана навколо них, Петро знов звернув жидам увагу на Головного Начальника божественного володіння. Петро також показав, що вони мусіли покаятися та навернутися і шукати відсвіження, яке приходить від Бога через Христа через прощення гріхів. Петро далі сказав:
9 “Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив, Ісуса, якого ви видали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його. Але ви відцуралися святого та праведного, і домагалися видати вам душогубця. Начальника ж життя ви забили [князя, Єр; головного Начальника, НС], та його воскресив Бог із мертвих, чого свідками — ми. . . . Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами, щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб післав заповідженого вам Ісуса Христа. . . . Воскресивши Свого Отрока, Бог послав Його перше до вас, щоб вас поблагословити, щоб кожен із вас відвернувся від злих своїх учинків”.— Дії 3:13—26.
10. Чому на тій оказії покаяні жиди не хрестилися, і що Петро та Іван казали Судові було єдине ім’я через яке можна було дістати спасіння?
10 Перед тим як Петро й Іван могли зробити розпорядки для деяких жидів охреститися, то стан змінився, бо ми читаємо: “А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї, обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих”. (Дії 4:1, 2) Отже вони взяли Петра і Івана до в’язниці на одну ніч, і наступного дня вони стали на суд і їх відпустили. Перед судом вони сказали, що під небом не було жодного іншого ім’я, крім того Головного Начальника Єгови божественного володіння, щоб можна було спастися. (Дії 4:3—23) Апостоли відмовилися перестати наслідувати Того, що мав таке дорогоцінне ім’я.
11. (а) Як це сталося, що євангеліст Пилип проповідував у Самарії? (б) У чиє ім’я віруючі самаріяни хрестилися, отже чиїми учнями вони тепер ставали?
11 Пізніше виринуло страшне переслідування в Єрусалимі і вірного жидівського християнина Стефана вкаменували на смерть. Учні Христа були порозкидані з Єрусалиму, крім дванадцятьох апостолів. Між тими порозкиданими був євангелист Пилип. Він пішов на північ у Самарію і “почав проповідувати їм Христа”. Пилип приніс велику радість тому містові своїм проповідуванням і чудами, яких він виконував. Самаріяни трималися перших п’ятьох книг Мойсея, отже практикували обрізання. Тому то багато з них прийняли Ісуса Христа за ‘кращого посередника’, який був зображений Мойсейом. Цим самаріянам, Пилип виконував те, що Ісус наказав був, бо ми читаємо: “Та коли вони повірили Пилипові, який звіщав добру новину про царство Боже й ім’я Ісуса Христа, вони охрестилися, чоловіки і жінки”. (Дії 8:1—13, НС; Мат. 28:19, 20; Дії 1:8) Ті самаріяни хрестилися в ім’я Ісуса; вони ставали Його вірні, хрещені учні.
12. (а) Як це сталося, що Пилип проповідував етіопському скопцеві в його колесниці, і в чиє ім’я Пилип охрестив його? (б) Який шлях те хрещення показало той етіопець тепер мусів брати?
12 Зробивши багато учнів між тими обрізаними самаріянами, Божий ангел завів Пилипа до обрізаного нововірця Юдаїзму. Цей чоловік етіопський скопець вертався з Єрусалиму. Коли Пилип привітав його в колесниці, цей етіопець читав пророцтво Ісаї, те, що тепер є п’ятдесят третій розділ. Етіопець запитав Пилипа про кого Ісая тут говорив. Тоді так як каже Дії 8:35, “Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістити про Ісуса йому”. Пилип також розказав етіопцеві про хрещення водою, і цей чоловік попросив, щоб його охрестити коли лише прийдуть до води. Пилип охрестив його, безперечно, в ім’я Ісуса. (Дії 8:36—39) Так як ті віруючі самаріяни, цей обрізаний етіопець представив себе Богові Єгові чинити Його волю, як учень Ісуса Христа.
“НАВЕРНЕННЯ ЛЮДЕЙ НАРОДІВ”
13. (а) Як погани були інші від жидів щодо відповідальности про Ісусову смерть і про прокляття під Законом? (б) Коли і з ким Єгова почав давати прощення поганам?
13 Не так як обрізані жиди, які мусіли прийняти громадську відповідальність за смерть Ісуса Христа, люди з поганських народів не мусіли каятися за участь у розп’ятті невинного Сина Божого. Вони не були під прокляттям Мойсейової Закон-угоди. (Гал. 3:13) Проте, вони були грішники тому, що родилися від грішного Адама й Єви, і вони мали досить поганських гріхів за які вони мусіли покаятися і через які Бог присуджував їх на смерть. Вони були, так як апостол Павло сказав до них, “без Христа, відлучені від громади ізраїлської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі”. (Ефес. 2:12) Переважно вони були необрізані люди. Але в 36 р. З.Д. Бог Єгова ласкаво “дав їм покаяння в життя”, через Ісуса Христа. (Дії 11:18) Він почав із Корнилійом із Кесарії. Це місто було центром уряду Понтійського Пилата, римського губернатора цілої Юдейської провінції.
14. Чи Корнилій і ті, що були зібрані в його домі вже знали про Ісуса, і що Петро сказав їм про прощення гріхів?
14 Корнилій, італійський сотник і всі, яких він зібрав до свого дому вже знали трохи про Ісуса Христа. Отже апостол Петро, якого Бог післав проповідувати їм, сказав: “Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачалась з Галілеї, після хрещення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його святим духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровляючи, кого поневолив Диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що Він учинив”. Петро далі каже: “Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням”.— Дії 10:37—43.
15. Що показує чи ті слухаючі погани дістали прощення гріхів, і за Петровим наказом чим вони стали?
15 Потихо, в своїх серцях, Корнилій і погани зібрані з ним стали віруючими в Ісуса Христа і вони дістали прощення гріхів через Його ім’я і отже мали добре сумління перед Богом. А який доказ ми маємо про це? Історія далі каже нам: “Як Петро говорив ще слова ці, злинув святий дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули . . . чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували. . . . Петро тоді відповів: ‘Чи хто може заборонити хреститись водою оцим, що одержали духа святого, як і ми?’ І звелів охреститися їм у Ймення Ісуса Христа”. (Дії 10:44—48) Ці стали віруючі, хрещені учні Христа.
16. Як це, що Павло і Сила були заарештовані в Филипії, Македонії, і що сталося тієї ночі?
16 Це був початок, і після того, з переходом часу, інші необрізані погани наверталися і хрестилися в ім’я Ісуса. Візьміть за приклад Пилипа з Македонії, десь у 50 р. З.Д. Після того як апостол Павло сцілив навіжену ворожку, він і його друг Сила були ув’язнені під фальшивим обвинувачуванням. Десь коло півночі, як вони молилися наголос і хвалили Бога, відбувся великий землетрус і всі в’язні були чудово визволені. Павло покликнув до настрашеного тюремника, щоб він не відбирав собі життя, бо ні один з в’язнів не втік з тюрми. А що тепер сталося? Ану далі прочитаймо:
17. Що Павло і Сила казали тюремникові робити, щоб спасти себе та його дім, і як вони відносилися до цієї інформації?
17 “Тремтячий припав до Павла та до Сили. І вивів їх звідти й спитав: ‘Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?.’ А вони відказали: ‘Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім’. І слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охрестився негайно він сам та його всі домашні. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога”.— Дії 16:29—34.
18. (а) Якої групи тюремник і його дім ставали членами? (б) Згідно з наказом “віруйте в Господа Ісуса”, чи головний вчинок цього спасіння справлялося до Ісуса, і як те, що сталося в цьому розумінні впливає на відповідь?
18 Цей необрізаний филип’янський тюремник і його дім стали хрещеними членами християнського збору в Филипах, і нема сумніву, дістали святого духа коли апостол Павло положив свої руки на них. (Фил. 1:1) “Віруйте в Господа Ісуса, і будете спасені”, вони їм сказали. Цей вираз, “віруйте в Господа Ісуса”, має глибоке значення. Це, і факт, що необрізаний поганський Корнилій та його дім “охрестилися в ім’я Ісуса Христа”, підносить слідуюче питання: До кого був справлений вчинок, що приносить спасіння — до Ісуса Христа чи до Бога Єгови? На відповідь впливає факт, що Павло сказавши филип’янському тюремникові як “спастися”, він і Сила “говорили слово Єгови” йому й його домові, і тюремник дуже зрадів “тепер, що повірив у Бога”.
19. Який, згідно з Павлом, був релігійний або духовний стан тих необрізаних поганів, і кому вони мусіли посвячувати себе, щоб спастися?
19 Ми мусимо пам’ятати, що ті необрізані погани були, не лише “без Христа”, але також “відлучені від громади Ізраїльської, і чужі заповітам обітниці” і “без Бога на світі”. (Ефес. 2:12) Вони належали до тієї класи поганів, яким Павло писав, кажучи: “Знаєте, що коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас”. Також: “Ви навернулися до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові”. (1 Кор. 12:2; 1 Сол. 1:9) Вони були посвячені тим ідолам або фальшивим богам, яких ці ідоли представляли. По тілах своїх вони можливо мали знаки показати до якого Бога вони особливо належали. (Порівняйте Єзекіїля 9:4—6; Осії 9:10.) Основно, тим неосвіченим, необрізаним поганам треба було почути про одного “живого і правдивого Бога”, Який є Єгова. Тоді, щоб дістати спасіння, їм було треба посвятити себе Йому, чинити Його волю. Цей Бог повідомить їх через кого це посвячення мало робитися. Слухаючи Його, вони могли охреститися.
20, 21. У десятому розділі Римлян, які Мойсейові слова, які він був промовив до Ізраїля Павло наводить про досяжність Божих заповідей?
20 Апостол Павло коли писав до Римлян у десятому розділі ясно пояснив цей процес. Там, у віршах від п’ятого до десятого, він застосовує те, що Бог Єгова надхнув Мойсея сказати в 5 Мойсея 30:11—14. Ось що Він там сказав:
21 “Бо ця заповідь, що Я сьогодні наказую тобі, не тяжка вона для тебе, і не далека вона. Не на небі вона, щоб сказати: ‘Хто зійде на небо для нас, та нам її візьме і нам оголосить, а ми будемо виконувати її?’ І не по тім боці моря вона, щоб сказати: ‘Хто піде для нас на той бік моря, і візьме її нам, і оголосить її нам, а ми будемо виконувати її’. Бож дуже близька до тебе та річ, вона в устах твоїх та в серці твоїм, щоб виконувати її”.
22. (а) Як Божі заповіді стали дуже близькі тим ізраїльтянам на моавських степах, навіть у їхніх устах та серцях? (б) Отже, що лишалося для тих ізраїльтянів робити? (в) Їхнє виконування цього було показано заведження чого з Богом у той час?
22 Зауважмо, що тут надхнений Мойсей називає це “заповідь”, яку вони мають сповняти перед Богом. Від гори Сінай і після того ця “заповідь” відкривалася їм у зрозумілий спосіб. Наслідком цього написаного закону, про якого вони повторно чули продовж сорок років, вони знають його і можуть повторяти його, немов він був на кінчику їхніх язиків. Ця заповідь також була вкорінена в їхніх серцях, щоб вони могли зрозуміти і більше оціняти її. Отже, тепер вони мусіли постановити чинити цю явну Божу волю. Ясно є, що Бог Єгова поміг тим ізраїльтянам виконувати це зробивши з ними ще додаткову угоду через Мойсея. Про це 5 Мойсея 28:69 каже: “Оце слова заповіту, що наказав був Господь [Єгова] Мойсейові скласти з Ізраїлевими синами в моавському краї, окрім того заповіту, що склав був із ними на Хориві”.
23. (а) Хто пояснює нам зображальне значення того, і де? (б) Як близько до жидів Бог зробив Свій розпорядок на праведність, і чому вони не користали з цього розпорядку?
23 Усе це мало типічне значення, і було прообразом чогось у зв’язку з Більшим Мойсейом, ‘кращим посередником’, Ісусом Христом. Християнський апостол Павло пояснює нам це значення в його листі до Римлян, у десятому розділі, щоб показати як ми можемо набути праведність і добре сумління перед Богом. Це вимагає віри в Бога, оскільки праведности неможливо набути лише дотримуванням Мойсейового Закону. Надіючись на свої власні діла, щоб вони доказали їх праведними перед Богом, жиди не відчували потреби вірити в розпорядок, який Бог зробив для них, поставивши його саме перед ними де вони могли легко користати з нього. Щоб набути спасіння християни мусіли бути інші від тих невіруючих жидів.
ВИЗНАННЯ УСТАМИ
24. (а) Що Мойсей сказав про Закон і набуття життя, і що праведність, яка вимагає віри каже про досяжність Божих заповідей? (б) Яку участь серце і уста мають у праведності і спасінню?
24 У згоді з цією вимогою Божої заповіді апостол Павло далі каже: “Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити. А про праведність, що від віри, говорить так: ‘Не кажи в своїм серці: “Хто вийде на небо?” цебто звести додолу Христа, або: “Хто зійде в безодню?” цебто вивести з мертвих Христа’. Але що каже ще? ‘Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм’, цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння”.— Рим. 10:5—10.
25. (а) Як близько Павло зробив те “слово” поганам, і як Господь Ісус постарався, щоб ми мали ту інформацію? (б) Тепер коли те “слово” було так близько, яке питання виринуло відносно тих, що шукали спасіння?
25 Головно через апостола Павла, який “дійсно був апостол народам”, і через його співмісіонерів “слово” про Бога та його Христа приходило до людей поганських народів, щоб вони могли повторяти його своїми устами і оціняти його в своїх серцях. Також, Ісус Христос постачив їм цю інформацію, коли прийшов із неба посвідчити про Бога та Його намір; і Всемогутній Бог також воскресив його, щоб він став живим свідоцтвом на сповнення і здійснення Божого наміру. Тут без жодного сумніву доказалося, що він був “Господь” Головний Начальник Єговового божественного володіння. Отже життя-зберігаюче “слово” було досяжне тим поганським народам. Але питання було, що вони будуть робити з ним? Якщо вони хотіли вічного спасіння, то вони могли зробити лише одну річ. Сам Бог наказав їм, що вони мали робити, щоб спастися. Пам’ятайте, що Мойсей був надхнений назвати те “слово” “заповідь, що Я сьогодні наказую тобі”. (5 Мойс. 30:11—14) Щоб спастися, вони мусіли коритися.
26, 27. (а) Яке “слово” Бог наказує нам приймати у вірі? (б) Що Ісус сказав жидам було “діло Боже” про яке вони випитували, і як Павло сказав грекам при Аеропагу в Афенах, що це є те “діло”, яке Бог приказує?
26 Так, Бог Єгова, що засновує всі вимоги для спасіння, заповідає, щоб ми прийняли вірою слово, а саме, що Ісус Христос є Господь і що Бог воскресив Його з мертвих. Це власне Ісус відповів жидам на їхнє питання: “Що ми маємо почати (робити), щоб робити діла Божі?” Ісус відповів: “Оце діло Боже,— щоб у Того ви вірували, кого Він послав”. (Ів. 6:28, 29) Це також відноситься до нежидів або необрізаних поган. Отже поінформовані погани мусіли посвячувати себе Богові чинити волю Божу, бо іншої дороги не було. Вони мусять відвернутися від фальшивих ідольських богів, яким вони були до того часу посвячені. Це годиться з тим, що апостол Павло сказав поганським грекам зібрані в Ареопазі, Афенах:
27 “Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він призначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих його воскресивши”.— Дії 17:30, 31.
“УСТАМИ ІСПОВІДУЄМО ДЛЯ СПАСІННЯ”
28. (а) Що ми є під наказом робити нашим серцем? (б) Що є те “слово”, яке ми мусимо вірою приймати? (в) Як ми розвиваємо таку віру в наших серцях, і що ми відчуваємо?
28 У гармонії з нашим посвяченням Богові Єгові чинити Його волю через дотримування Його заповідей, ми також мусимо покірно сповняти Його заповідь: ‘Вірити вашим серцем”. Ми знаємо, що з серця походить любов, яка має силу зворушити особу. Серцем ми відчуваємо оцінення. Отже серцем треба “вірити”, але в що? У те “слово”, яке Бог Єгова приніс близько нам через Ісуса Христа. Апостол Павло каже, що це “слово” є, навести його ‘слово’ віри, яке ми проповідуємо. Приймаючи те “слово”, яке Павло проповідував треба вірити, і ми мусимо вірити серцем. Ми мусимо зосереджувати наші серця на проповідуваному “слові”. У наших серцях треба розвивати любов до того “слова”. Треба підбудовувати щире оцінення до того “слова”. Цей стан нашого серця буде спонукувати нас покладати віру в те слово, приймати й коритися йому.
29. Про що ми мусимо визнавати віру в нашому серці, отже кому треба служити, щоб дістати спасіння?
29 А відносно чого треба “вірити серцем?” Ось чого: “що Бог воскресив Його з мертвих”. Тут можна бачити, що лише “вірити в Господа Ісуса” не вистачає, щоб спастися. (Дії 16:31) Перше треба вірити в Бога. Павлове пригадування, що “кожен, хто покличе Господнє ім’я [Єгова], буде спасений”, далі є правдиве. (Рим. 10:13, НС) Це Єгову треба любити цілим нашим серцем, душею, розумом та силою. Він є Всемогутній, Який воскресив Ісуса Христа до безсмертного життя. Отже це до Єгови треба справляти наші головні вчинки. Це Єгові треба посвячувати наше життя чинити Його волю і дотримувати Його заповіді.— Рим. 10:8, 9.
30. (а) Що ми мусимо вірити нашими серцями, що Бог зробив відносно Ісуса Христа? (б) Отже в якому розумінні Бог зробив те істотне слово досяжне для нас?
30 Отже наші посвячені серця, переливаючись любов’ю і оціненням мусять спонукувати нас покладати віру, що це Бог Єгова чудово воскресив розп’ятого Ісуса Христа від мертвих. Цим способом Бог уможливив Ісусові Христу вознестися до Його божественної присутности на небі і там представити цінність своєї жертви на користь усього людства, відкупляючи їх усіх. Умерши жертовною смертю, Ісус Христос пішов у “безодню”, але дух Єгови або Його дієва сила зійшла в ту “безодню”, щоб “піднести Христа від мертвих”. Таким чином через живого Христа, Всемогутній Бог Єгова може постачити нам те “слово”, Він може дати зміст тому “словові”, Він може постаратися, щоб воно містило життя-даючу вістку для нас. Застановляючись над усім, треба прийти до заключення, що це Єгові ми мусимо посвячувати наше життя. Але це треба робити через його Головного Начальника, Ісуса Христа.— Рим. 10:6, 7; Євр. 2:9, 10; 5:8, 9.
31. Отже на чиє ім’я нам треба покликати за спасінням, і чому устами також треба визнавати Ісуса Христа?
31 Неминучо ми мусимо кликати ‘ім’я Єгови’, щоб бути спасеними. (Рим. 10:13; Дії 2:21; Йоіла 2:32) Це значить, що уста під спонукою серця мусять робити щось. Устами ми є під обов’язком кликати ім’я Бога, Єгова. Але, якщо Бог воскресив Ісуса Христа, то ми не можемо робити це без Нього. Устами треба визнавати Ісуса Христа. Тому то апостол Павло, коли говорив про “слово” віри, яке він проповідував, далі каже: “Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся. Бо [1] серцем віруємо для праведности, а [2] устами ісповідуємо (робимо заяву) для спасіння”.— Рим. 10:9, 10.
32. (а) Що інші переклади Біблії кажуть про роблення такої публічної заяви нашими устами? (б) Коли робиться таке усне визнання на спасіння?
32 А коли “устами ісповідуємо для спасіння?” Це мусить бути перед хрещенням віруючого “в ім’я Отця, і Сина, і святого духа”. (Мат. 28:19, 20; Дії 16:31—33; 17:33; 19:1—7) Ця публічна заява є визнання, так як Міжрядовий Царський Переклад та інші переклади Біблії показують. (ПС; Мо; Же; АС) Переклад Байнґтона і Американський Переклад переводять його словом “визнання”. Ми, що вже є посвячені робимо це визнання усно перед християнським вісником, який наглядає над хрещенням. Певна річ, що пізніше на зборових зібраннях ми продовжуємо робити це визнання. (Євр. 10:23) Також, перед урядовими або судовими властями, які можуть вимагати пояснення нашої християнської віри. (1 Пет. 3:15) Також, у нашому публічному проповідуванні від дому до дому і коли робимо поновні відвідини. Але це визнання мусить початися перед хрещенням. Саме усне свідкування як непосвячена особа перед хрещенням не спасає.
33. Що це значить визнавати, і що нам треба визнавати перед іншими, щоб спастися?
33 Визнавати значить говорити, виявляти, признавати щось перед кимось або перед іншими. Отже, що тепер треба визнавати, признавати, усним словом перед іншими? Певна річ, що це є “слово”. Павло каже: “Коли ти устами своїми визнаватимеш те ‘слово’ Ісуса за Господа . . . то спасешся”. (Рим. 10:9) Отже ми не можемо виключати Ісуса Христа з Божих намірів та розпорядків, бо Ісус є ‘головний Начальник їхнього спасіння’. (Євр. 2:10) Усно ми мусимо визнавати, признавати, що Ісус є не лише “Господь” царя Давида, але також наш особистий “Господь”. (Пс. 110:1; Дії 2:34—46) Це визнання треба робити перед іншими згідно з тим “словом”, що є надхнене Божим духом.
34. Згідно з 1 Коринтян 12:2, 3, під чиїм проводом ми визнаємо, що Ісус є Господь, і як довго треба триматися того визнання, щоб спастися?
34 Тому то Павло сказав: “Тому то кажу вам [колишнім поклонникам ідолів], що ніхто, хто говорить духом Божим, не скаже: ‘Нехай анатема буде на Ісуса’, і не може сказати ніхто: ‘Ісус — то Господь’, як тільки духом Святим”. (1 Кор. 12:2, 3) Божий дух провадить нас робити правильне визнання, признання або заяву перед іншими, а саме, що Ісус є “Господь” через Боже призначення. Бог підніс Ісуса від мертвих, щоб Він був живим Господом. Бог поставив цього воскреслого Ісуса по Своїй власній правиці і зробив Його “Господом” вищий від усього іншого створіння. Якщо ми хочемо вічного спасіння, то мусимо триматися того публічного визнання, признання, яке ми зробили перед нашим хрещенням у воді, цебто, що Ісус Христос є Господь, якого Бог Єгова призначив над нами й якого ми любо приймаємо.
ЗРІКАЮЧИСЬ СЕБЕ
35. Що Ісус сказав своїм апостолам ми мусимо робити коли хочемо ходити вслід за ним?
35 Визнавати нашими устами, що Ісус є наш Господь кладе деякі обов’язки на нас. Ісус стосувався до цього обов’язку коли докорив Петрові за те, що він старався відраджувати його йти шляхом до смерти на мученицькому дереві в Єрусалимі. Ми читаємо: “Промовив тоді Ісус учням своїм: ‘Коли хоче хто йти вслід за Мною, то хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста (стовпа) та й іде вслід за Мною’ ”. (Мат. 16:24) Переклад Байнґтона каже: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, то нехай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”. Пояснюючи, яке значення має слово “зрікатися”, The American College Dictionary каже, між іншим: “4. Не признавати або визнавати; відмовлятися, відрікатися; зрікатися”.
36. (а) Коли Петро зрікся Ісуса три рази, кого він цим визнавав? (б) Зрікаючись Ісуса кого Петро тепер привласнював?
36 Тієї ночі коли Юда Іскаріотський зрадив Ісуса, апостол Петро зрікся Ісуса три рази. Коли ті, що підозрівали Петра обвинувачували, що він товаришував із Ісусом, тоді так як Матвія 26:74 каже нам, Петро “став клястись та божитись: ‘Не знаю цього чоловіка!’ ” Зрікаючись Ісуса, Петро виключив себе з товариства Ісусових послідовників. Роблячи це, Петро не лише виключав себе від усіх осіб. Ні, цим він дійсно поставив себе по стороні тих, які не наслідували Ісуса, але, які вірили, що Ісуса треба було поставити на суд. Або, вживаючи те інше слово “зрікатися”, Петро коли зрікся Ісуса, як свого Провідника і Вчителя клав себе під власність когось іншого, вибираючи його за свого провідника і вчителя. Зрікаючись Ісуса, Петро, не клав себе в нейтральну позицію, позицію, що не похвалює жодної сторони, місце, яке не має жодних зв’язків із ким-небудь іншим. Зрікаючись Ісуса, Петро клав себе під чиюсь іншу власність.
37. Отже, що це значить зрікатися, щоб наслідувати Ісуса, і згідно з чиєю волею це робиться?
37 Те саме є правда з тим, що Ісус сказав своїм учням у Матвія 16:24. Зрікаючись себе і беручи своє мученицьке дерево і продовжаючи йти за Ісусом, ми не кажемо “Ні” лише до особистого бажання тепер, або пізніше. Фактично, ми кажемо Ні! до цілого нашого життя, як самолюбний ненаслідник Ісуса Христа. Зрікаючись самого себе ми тепер відвертаємося від самолюбного, матеріялістичного шляху життя і стаємо послідовниками Ісуса, носячи мученицьке дерево смерти так, як Ісус робив. Ми зрікаємося права бути своїм власним провідником і рішальником і признаємо Ісуса Христа за свого Провідника і Учителя. Певна річ, що це є Божа воля взяти такий крок.
38. Що це значить зрікатися, щоб наслідувати Ісуса і так як він, чиїми слугами ми тепер стаємося?
38 Переклад Нового Світу переводить Матвія 16:24: “Коли хто хоче іти за Мною, то нехай зречеться себе і візьме своє мученицьке дерево і постійно наслідує Мене”. Що ж це значить зрікатися у такому розумінні? Справді це значить, що ми вже не будемо заявляти бути своїм власником. Ми не будемо прилучатися до кого-небудь. Отже, хто тепер стається нашим власником, тому що ми зріклися себе і носимо мученицьке дерево, як послідовники Ісуса Христа? Без сумніву, що Ісус зрікся себе; і це значило, що Він признав, що тепер належав до Єгови і зробив себе слугою Єгови. Так само і ми, щоб стати послідовниками Ісуса, зрікаємося себе, кладемо себе під власність Єгови стаючись Його слугою. Ми вже не належимо до себе самих.
39. (а) Що ті, які вибирають такий крок тепер мусять робити? (б) Як це символізується, і лише після якого визнання?
39 Отже, який вчинок вимагається від нас, що вибираємо такий шлях? Ми мусимо посвятити себе без застереження Богові Єгові чинити Його волю так, як робив Його Син Ісус Христос. Його воля є, щоб ми були вірні учні Ісуса Христа. Його воля є для нас звіщати, визнавати, признавати Ісуса Христа за нашого “Господа” призначений Богом. Таким чином Ісус стається нашим Паном маючи владу давати розказ і призначати нам наші обов’язки. Таке посвячення себе Богові Єгові ми робимо коли покаємося і навертаємося до Нього. Наш навернений шлях життя ми доводимо до дійсної мети коли посвячуємо себе Богові Єгові через Його Головного Начальника Ісуса Христа. Це посвячення тепер символізується хрещенням у воді. Це є Божа воля, яку то волю ми посвятили себе виконувати. Перед хрещенням у воді треба публічно виявляти або визнавати устами на спасіння те, що ми віримо у нашім серці. Лише коли зробимо це, то аж тоді виступаємо на шлях до вічного спасіння від Бога через Христа.