Святкуючи смерть найбільшого Чоловіка, Який жив на землі

„ОЦЕ чоловік!” Ті слова не були промовлені в часі творення в Едені досконалого чоловіка, Адама, більше як 6.000 років тому. Вони були промовлені коло 4.058 років пізніше про чоловіка, який повністю дорівнювався Адамові. Цей чоловік чудодійно народився від єврейської діви, Марії, дочки Ілії з Віфлеєму. Він, Який називався Ісус, був Сином Божим, Якого життя було передано з неба Божою силою. Приготовляючи дорогу для Його повороту на небо, Він був породжений духом Свого небесного Отця. Це сталося саме після Його хрещення у ріці Йордан Іваном Хрестителем, в осени 29-го р. З.Д. Там Бог промовив з неба й сказав, що новохрещений Ісус був Його Сином. Іван Хреститель посвідчив про цей факт.— Ів. 1:29—36.

Три і пів років пізніше, у дні Пасхи, весною 33 р. З.Д., Він став на суд перед Понтійським Пилатом, губернатором юдейської області. Цей єврейський суд, у столичному Єрусалимі, судив Його під час Пасхальної ночі й тоді передав Його римському губернаторові на допит, щоб ця римська влада підтвердила їхній власний засуд Його на смерть. На сповнення біблійного пророцтва записаного у Псалмі 41:10, один з Його власних 12 апостолів Юда, Іскаріотський, зрадив Його і видав у руки єврейських ворогів. Губернатор Пилат знайшов Ісуса невинним відносно обвинувачування єврейським верховним судом. Про це він повідомив єврейську товпу скупчену на подвір’ї губернаторського палацу. Ворожо вони відповіли: „Розіпни Його! Розіпни Його!” На Ісусову голову вони поклали з тернини вінок й римські мучителі накинули на нього багряницю. У гармонії з цим прикрашенням Ісуса, вінком і багряницею, губернатор Пилат звернувся до євреїв, яким давно тому позбавлено їхнє царство, кажучи: „Ось, ваш Цар!” Лицемірно, євреї, під проводом їхнього первосвященика, відповіли: „Ми не маєм царя, окрім кесаря”.— Ів. 19:5—15.

Пізніше того самого дня, Ісус помер на дереві страстей і був похований в городі. Неначе пасхальний Агнець, якого апостоли споживали попередньої ночі, Він помер, але не було зламано ані одної кістки його тіла. (2 Мойс. 12:46; Пс. 34:21) Вірні апостоли тепер були зобов’язані щороку святкувати Його смерть в дні Пасхи. Сповнивши Свій власний обов’язок під єврейським законом, щоб святкувати Пасху з Його апостолами, Ісус відразу заснував між ними розпорядок, щоб святкувати Його смерть. Цей розпорядок називається Господня Вечеря, або Спомин. Надхнена історія про Ісусове заснування цієї нової вечері, говорить:

„Як вони ж споживали (пасху), Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: ,Прийміть, споживайте, це — тіло Моє’. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: ,Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця’. А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли”.— Мат. 26:26—30.

У зв’язку з цією пасхальною вечерею, Ісус відпустив зрадницького учня, Юду Іскаріотського. Отже, те, що Ісус сказав Своїм 11-ом залишаючим учням не стосується до того невірного учня: „Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця”. (Мат. 26:29) Це не значить, що вони будуть на землі, у тілі, як піддані Царства протягом тисячолітнього царювання Месії Ісуса. В той час вони давно вже будуть мертвими й мусіли б воскреснути до тілесного життя на землі після „війни великого дня Бога Всемогутнього” в Армагеддоні. (Об. 16:14—16) Проте, Ісус не мав цього на думці для таких вірних учнів, як тих 11. Він мав на думці, що вони будуть з Ним у небесному царстві через воскресення з мертвих до духовного життя.

Попереднього року (32 р. З.Д.), Він був сказав тим учням: „Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його царства, а це вам додасться! Не лякайся, черідко мала, бо сподобалось Отцю вашому дати вам Царство”. (Луки 12:30—32) Те, що небесний Отець дасть їм небесне царство, буде вміщати ,угоду про Царство’, і Господь Ісус відносився до цієї угоди, коли сказав 11-ом вірним апостолам відносно вечері на спомин Його смерти. „Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих”.— Луки 22:28—30.

З цього стається добре відомо, що учасники того першого святкування Господньої Вечері були в черзі до небесного царства з прославленим Господом Ісусом Христом. Також, усі пізніші учасники спомину Господньої Вечері, повинні бути ті, які мають небесний поклик, котрих Ісус Христос бере в угоду Царства’.

То до таких християнів апостол Павло був написав свій лист коло 22 роки пізніше (коло 55 р. З.Д.), в якому то листі, він дискутує про Господню Вечерю й воскресення мертвих, тобто, „перше воскресення”. Він сказав їм: „Так само й воскресення мертвих: сіється в тління,— в нетління встає, сіється в неславу,— у славі встає, сіється в немочі,— у силі встає, сіється тіло звичайне,— встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне . . . . Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного (Адама), так і образ небесного будемо носити”.— 1 Кор. 15:42—49; Об. 20:5, 6.

Проте, перш ніж апостол Павло дискутував про воскресення, то писав про щорічне святкування Господньої Вечері, кажучи: „Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: ,Прийміть, і споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!’ Так само і чашу взяв Він по Вечері (хліба) й сказав: ,Ця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!’ Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити,— смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде”.— 1 Кор. 11:23—26.

„Звіщати смерть Господа” у такий спосіб мало духовну цінність, бо в цей спосіб вони стались інакшими від природних євреїв. Замість щороку святкувати Пасху й їхнє визволення від пригноблення у землі єгипетській, вони тепер будуть святкувати смерть того, якого символізував або зображував пасхальний агнець, жертвований в Єгипті. Той стародавній пасхальний агнець служив заради визволення природних ізраїльтянів від поневолення в Єгипті, але не звільнив їх від засуду гріхом. З другого боку, смерть „Агнця Божого, котрий відбирає гріх світу”, звільняє учнів Ісуса Христа від осудження гріхом і визволяє їх, щоб вони не ставались частиною цієї світської системи, зображеною Єгиптом. Вона також пригадує учням основу нової угоди, Божий розпорядок, за допомогою, якого Він вибирає з світу людей для Його ім’я, через те, що Ісус Христос, Більший Мойсей, є посередником цієї нової угоди. (Єрем. 31:31—33) Це також пригадує їм ,угоду про царство’, в яку то угоду їх забрано. Вони ніколи не повинні забувати про те, що їх покликано до небесного царства ставатись співспадкоємцями з Ісусом Христом, потомком царя Давида, „Цар над царями, й Господь над панами”.— Об. 19:16.

ВІВЦЕ-ПОДІБНІ СПОСТЕРІГАЧІ СВЯТКУВАННЯ

Сьогодні, близько кінця цієї засудженої системи, на землі є тільки останок Христових учнів, які є спадкоємці з Ним у небесному царстві. Але їхнє щорічне святкування Спомину є дуже важливим для збільшуючої товпи осіб з усіх народів. Вони дуже радіють з того, що є запрошені приходити на святкування Господньої Вечері, так як її святкує останок духовних ізраїльтянів під новою угодою, і також під угодою Царства. Ці також відвернулись від світу, що є під владою Диявола, і тепер марширують разом з останком духовних ізраїльтянів до кращої Обіцяної Землі, Божої нової системи під царством Ісуса Христа з Його 144.000 співспадкоємцями. Цих зображали велика змішана товпа неізраїльтянів, які вийшли з демоном-керованого Єгипту, тієї першої пасхальної ночі, зв’язавши свою долю з відходячими ізраїльтянами, починаючи вклонятись Богові Єгові. (2 Мойс. 12:38) Ця „мішана велика товпа” перейшла через Червоне Море з втікаючими ізраїльтянами стаючись свідками Єговового визволення Своїх людей, а також учасниками з ними. Через це вони теж можуть радіти!

Сучасну „мішану велику товпу” друзів духовних ізраїльтянів зображує безчисленний „натовп великий”, який так, як апостол Іван бачив, радів в духовному храмі Єгови. Відцуравшись від цього забрудненого старого світу, їх зображено, як „зодягнеш в білу одежу” і „в їхніх руках було пальмове віття”. Так як останок духовних ізраїльтянів, вони безумно присвятили себе Богові Єгові через Його Агнця, Ісуса Христа, символізуючи це присвячення хрещенням у воді. Вони мають надію пережити „велике горе”, котре знаходиться в близькій майбутності цього осудженого світу, після якого, в дійсному значенні, вони зможуть викрикнути: „Спасінням ми задовжені нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві”. (Об. 7:9, 10, НС, анг.) З найбільших причин, цей „натовп великий” хоче сходитись з духовним останком того вечора, щоб святкувати смерть Агнця.

Ще від святкування Спомину весною 1936 р., члени „великого натовпу” відчували право приходити на святкування Господньої Вечері, хоч не споживали символічного хліба й вина.a Після того часу, як члени великого натовпу були ототожнені в Об’явленні 7:9—17, 31-го травня, 1935 р., на конвенції Свідків Єгови в Вашінґтоні (Д.К.), то помазаний останок спеціально запросив їх приходити на Вечерю, як спостерігачі. Вони приходили й сердечно оцінювали жертовний викуп Господа Ісуса Христа. Те, що вони не беруть символічного хліба й вина не є якесь штучне, людиною-творене обмеження накинене на них, але погоджується з Божим Словом.

А чому це так? Тому, що Засновник цього свята установив його для святкування тими з якими зробив угоду про небесне царство. Хоч члени „великого натовпу” є присвячені й охрещені, то вони признають, що не були забрані до тієї угоди про Царство. Вони не є духовними ізраїльтянами через те, що не є забрані в „нову угоду” з духовними ізраїльтянами через Посередника Ісуса Христа. Вони не були породжені святим духом, який був вилитий перше на 120 учнів в Єрусалимі в дні П’ятдесятниці 33 р. З.Д. У переносному значенні, вони не „вмерли з Христом” залишаючи всі їхні майбутні надії на земне життя в раю під Божим царством. Вони не сподівались бути „поховані” з Христом, щоб „з’єднатись подобою (Його) воскресення”. Отже, коли б вони брали хліб і вино, які в основному символізують тіло й кров Ісуса Христа, то таким чином перекручували б факт, що не є під таким розпорядком з Ісусом Христом, Агнцем Божим. З тієї причини, вони не беруть цих символів разом з помазаним останком. Проте, це не виключає їхню можливість одержати нагороду вічного життя, бо те життя приходить через віру в Ісуса Христа й постачання Його викупної жертви.— Рим. 6:4, 5; Кол. 2:12, 20; 1 Ів. 2:1, 2.

Проте, вони, як члени „інших овець”, були зібрані Гарним Пастирем, Ісусом Христом, і складають „одну отару” разом з останком духовних овець, котрі є в „цій кошарі” про яку Ісус говорив в Івана 10:16. Вони знають, що їхнє спасіння до вічного життя на обіцяній райській землі походить від Бога через цього Гарного Пастиря, до отари, якого вони тепер належать. Як же їм не шанувати Христа й не приходити на святкування вечері, яку Він заснував на спомин Його смерті, за допомогою якого приходить це милосердне спасіння? Вони не можуть зробити цього! І вони не бажають робити цього. Поки останок спадкоємців Божого небесного царства буде святкувати Спомин на землі, то вони визнають себе бути під обов’язком приходити на ту Господню вечерю, як спостерігачі. Хоч по багатьох місцевостях не буде членів останку, щоб брати символи, то з великою пошаною Свідки Єгови таки будуть робити розпорядок на святкування того, що цей розпорядок символізує, й щоб дати нагоду присутнім, котрі можуть належати до того останку, брати символи.

Цього року Свідки Єгови будуть святкувати Господню Вечерю після заходу сонця 19-го квітня, 1981 р. Всі особи, котрі бажають прибути на Спомин смерті Агнця Божого, Ісуса Христа, повинні встановити контакт з місцевим збором Свідків Єгови. Шанобливі особи, котрі не знають адреси місцевого збору, можуть писати до Товариства Вартової Башти за протрібною інформацією.

[Примітки]