Сучасне Християнство — Скільки є справжнє?
НА ПРОТЯЗІ Другої Світової Війни голландець Гансь Ван Магерен продав одному німцеві те, що казав було найраніше знане мистецтво голландського живописця, Яна Вермера з 17-го століття. Цей твір звали шедевр [верх] в мистецтві. При кінці війни Вана Магерена заарештували за те, що він продав ворогові цей мистецький скарб. Уявіть собі здивування його обвинувачів коли він признався, що підробив той „шедевр Вермерового мистецтва”. Потім він доказав це, коли намалював ще „один живопис Вермера” у в’язниці.
Що це показує? Що підпис або ярлик не обов’язково доказує справжність якоїсь речі. Вона може бути підробкою. У мистецьких творах підробку виявляється уважним переглядом техніки й матеріалів порівнюючи їх з оригінальними, а сумнівний живопис з справжнім.
Сьогодні сотки мільйони людей мають християнський „ярлик” або „підпис”. Може бути, що ви є одною з цих осіб. Але як ви можете пізнати чи ви є справжнім християнином, правдивим? По-перше, перевірте вашу власну поведінку й переконання з тим, що Біблія говорить про навчання Ісуса Христа й Його апостолів. Потім, перевірте як ранні християни пристосовували те навчання. По-третє, перегляньте вашу власну релігію, щоб бачити чи вона дійсно погоджується з релігією, яку Христос заснував. Потім запитайте себе, Чи моя релігія є правдиве Християнство? Чи я практикую його?
Щоб допомогти вам у вашому перегляді, то давайте переглянимо кілька основних сфер поведінки, щоб установити, що це є справжнє Християнство.
ВІЙНА: Ісус Христос сказав: „Всі, хто візьме меча, загинуть від меча”.— Матвія 26:52.
Апостол Павло писав: „Не відплачуйте нікому злом за зло. Давайте добро перед усіма людьми. Якщо можливо, наскільки це від вас залежить, будьте мирні з всіма людьми”. „Любов не чинить зла ближньому”. (Римлян 12:17, 18; 13:10, НС) Також, Він сказав: „Ми не воюємо відповідно тому чим ми є в тілі. Бо зброя нашого воювання не є тілесна”.— 2 Коринтян 10:3, 4, НС.
Тертулліан, християнський письменник, народжений більше як 100 років після смерті Христа, помагає нам бачити як багато ранніх християн дивились на війну й воювання: „Я думаю, що перш ми мусимо дізнатись чи це правильно християнам воювати . . . Чи це законно займатись мечем, коли Господь проголошує, що той хто вживає меч згине від меча? І чи ж синові миру йти воювати, коли це навіть не відповідно для нього подавати судовий позов на когось?”
Який же є рекорд так званого Християнства щодо миротворення й затримування миру? Де релігія, в якій вас виховано стоїть у цьому питанні? Запитайте себе: Котрі то народи почали дві світові війні, в яких згинуло й страждало так дуже багато людей в цьому столітті? Чи ж війну почали мусульмани, індуси чи буддисти? Ні, це були так звані християнські нації Європи, яких спонукували католицькі й протестантські політичні діячі й священики. Отже, який же відповідний є коментар британського лектора й письменника Малькольма Могеріджа, який писав: „В різних війнах нашого часу, церква наполегливо твердила, що Бог був по нашій стороні, і беззастережено благословила будь-які заходи воювання, яких генерали й політичні діячі вважали бути вигідними . . . Один з наймудріших висловів засновника християнської релігії був, що Його Царство не було частиною цього світу”.
ЗЛОЧИН І ПРАВОПОРУШЕННЯ: Христос навчав: „Мусиш любити свого ближнього як себе самого”.— Матвія 22:39, НС.
Яка нормальна особа хоче, щоб її грабували, били або вбивали? На цій підставі, то жоден правдивий християнин не може чинити такі злочини проти його співближнього. Христос сказав: „Усе чого бажаєте, щоб люди вам чинили, то те саме чиніть ви їм”.— Матвія 7:12, НС.
Апостол Петро точно порадив: „Нехай ніхто з вас не страждає як душогуб, або злодій, або злочинець”.— 1 Петра 4:15.
Що Тертулліан каже про християнську поведінку в його часі? „У ваших довгих списках осіб обвинувачених за різні жорстокості, то чи будь-який убивець, будь-який кишеньковий злодій . . . будь-який спокусник, або злодій одягу купальщика був записаний як християнин?.. Тюрми завжди кишать вашими власними . . . У них ви не знайдете християнина, хіба тому, що він є християнином; і якщо хтось попаде в тюрму, то такий вже не є християнином”.
Який же є теперішній стан із злочином по „християнських” країнах? Злочин дуже поширюється, в’язниці є переповнені, а люди бояться виходити на вулицю по багатьох містах боячись, що стануть жертвою злочину. Чи ж це не правда, що багато цих убивців та злочинців ще носять „християнський ярлик”, так як можемо бачити з того, що їм ще дають причастя? За відомих злочинців навіть відправляють службу Божу. Дійсно нікого не карають, щоб тримати організацію чистою. Чи ж це є доказ правдивого Християнства?
ПРИПИНЕННЯ ВАГІТНОСТІ: Тут знову можемо пристосовувати Ісусів принцип: „Завжди поводьтеся з іншими так як хочете, щоб вони з вами поводилися”.— Матвія 7:12, Нова Англійська Біблія.
Чи ви хочете вмирати? Протягом Другої Світової Війни нацисти стратили мільйони людей в концтаборах. Пригадуючи собі це, то чи ви хотіли б бути в одному з тих таборів? Так як ті жертви, недорозвинений утробний плід не має нагоди вибирати, і кожного року десятки мільйонів такого плоду вмирає. До цього ж стану стосуються слова апостола Петра: „Нехай ніхто з вас не страждає як душогуб”.— 1 Петра 4:15, НС.
У цьому відношенні те, що писали Тертулліан і Атанагора, християни в другому столітті, є доречне: „Тому, що душогубство є зовсім заборонене, то ми не можемо нищити утробного плоду”. (Тертулліан) „І коли ми кажемо, що ті жінки, заживаючі наркотику, щоб припиняти розвинення утробного плоду чинять душогубство, й будуть мусили відповідати перед Богом за аборт, то за якими ж принципами нам вчиняти душогубство? ” (Атанагора).
Кількість заподіяних абортів у більшості Західних „християнських” країнах приголомшує. Наприклад, тільки в 1978 р. в США було 1157 776 абортів! В Нідерландах і Федеративній Республіці Німеччини обчислюють, що 25 процентів вагітностей закінчуються незаконним або законним абортом. У католицькій Франції є 50 процентів припинених вагітностей. Коли порівнюємо вищецитоване ранніх християн з такою пригнічуючою статистикою, то належиться запитати, чи сучасні „християни”, які звертаються до аборту, й церкви, які прощають їм за цю практику, дійсно є християнські?
СТАТЕВА МОРАЛЬНІСТЬ: Засновник Християнства сказав: „Бо з середини, серця людей, виникають шкідливі міркування; перелюби, . . порушення подружньої вірності, . . розпуста . . . Усе це зло . . . опоганює людину”.— Марка 7:21, 22, НС.
Християнський місіонер Павло погоджується, що така поведінка опоганює людину, бо пише: „Ні перелюбники,.. ні порушники подружньої вірності,.. ні мужчини яких тримається для неприродних цілей, ані мужолозники . . . не вспадкують Божого Царства”.— 1 Коринтян 6:9, 10, НС.
Давайте знову повернемось до християнських практик у другому столітті: „Ми вже так віддалились від безладних статевих зносин, що між нами навіть не є законно дивитись на людину похітливо”. (Атанагора) „Християнин обмежує себе тільки до жіночої статі . . . Християнський чоловік не має з ніким стосунків, крім з своєю власною дружиною”. (Тертулліан)
Чи сучасне так зване Християнство наслідувало цей приклад поведінки раннього Християнства відносно моральності? Чи ,техніка й матеріали’ є такі самі як оригінал? У цьому відношенні вищецитований Малькольм Могерідж був спонуканий написати: „У справах розводу, мужолозтва й так званої нової моральності, то течія сильно пливе проти традиційної християнської позиції; і часто видатні священики мовчазно погоджуються на це”.
Перелюб, порушення подружньої вірності й мужолозтво всюди поширюються. Послідовне поширення венеричних хвороб уже доходить до епідемічного масштабу. Чи ж це відображує образ правдивого Християнства? Або чи це є доказ, що ми маємо справу з огидною підробкою?
ПОЛІТИЧНЕ ВТЯГНЕННЯ: Христос сказав Своїм послідовникам: „Вони не є частиною світу, так як Я не є частиною світу”. Перед Пилатом, Він також сказав: „Царство Моє не є частиною цього світу . . . Моє Царство не є з цього джерела”.— Івана 17:16; 18:36, НС.
У древньому Римі політична служба близько спліталась з державною релігією. Як ранні християни відносились до цього стану? Британська енциклопедія пояснює: „Рішучо християни в перших трьох століттях відвертались від римської державної релігії . . . Християни дивились на себе як на громадян прийдешнього небесного міста й як паломники (мандрівні богомольці) та чужинці на землі . . . як члени Божого Царства . . . яке розпускало їхні узи з цим проминаючим світом і таким чином з політичним ладом”.
Який же є стан сучасного „Християнства” відносно політики? Воно є розділене зверху донизу. Священики солідаризуються майже з кожною існуючою політичною течією, від католицьких, які підтримують комунізм в Іспанії й Латинській Америці, до протестантських пасторів, які служать у британському парламенті або солідаризуються реакційно з політикою в Сполучених Штатах. Як священики жалюгідно піддавались, з кількома винятками, нацизмові й фашизмові на протязі недавніх десятиліть у Німеччині, Італії та Іспанії є добревідоме всім поінформованим людям.
Рядові люди так званого Християнства є поділені, а вірні розколені щодо політичних вірностей. Іспанський письменник в 20-му столітті й вчений Мігел дей Уномуно, цілком не помилявся коли написав: „Християнинова батьківщина не є з цього світу”. „Християнство не пов’язується з політикою”. У протилежності цьому, британський журналість Антоні Лежон був спонуканий написати: „Політичний священик є буйна особа . . . Якщо церква не має нічого більшого від світу подати людям, то навіщо ходити до церкви?”
Також що сказати про улесливі назви, яких дають священикам по дуже багато церквах? Ісус сказав Своїм учням: „А ви вчителями [мій величний; мій чудовий — нагадуючи нам такі церковні назви як „шановний”, „преподобний” тощо] не звіться, бо один вам вчитель, а ви всі брати. Крім того, не називайте нікого Отцем вашим на землі, бо один вам Отець, небесний”. (Матвія 23:8, 9, НС) З цього стає ясно, що в правдивому Християнстві немає розділення на священики й миряни.
ПРОПОВІДУЮЧИ „ДОБРУ НОВИНУ”: В Його Нагірній Проповіді, Ісус сказав: „Ви є світло світу . . . нехай ваше світло світить перед людьми, щоб бачили вони ваші гарні діла й прославляли Отця вашого, що на небі”.— Матвія 5:14—16.
Павло відгукує це заохочення, щоб сяяти словом та вчинком цими словами: „Через нього [Ісуса] завжди приносьмо Богові жертву хвали, тобто плід уст, які публічно проголошують Його ім’я”. (Євреїв 13:15, НС) Привілей та обов’язок проповідувати християнську „добру новину” є обов’язок покладений на кожного послідовника Христового.
Чи ранні християни як тіло „публічно проголошували Його ім’я”? Або коли виникнув священицький клас слідом після смерті апостолів, чи він зараз придушив їхнє проповідування? Наступна цитата з Історії християнської релігії й церкви на протязі перших трьох століть, автор Ніандр, повинна дати відповідь не те запитання:
$„Селсус [2-го століття н. е.], перший письменник проти Християнства, насміхається з того, що робітники, щевці, хлібороби, найбільш непоінформовані й блазенські люди, повинні ставати запопадливі проповідники Євангеліє”.
Запитайте тепер себе ці сумлінні запитання: Чи моя релігія заохочує й приготовляє мене для дієвого проповідування моєї християнської віри? Чи дух мого Християнства спонукує мене ходити до домів людей й шукати тих, яким потрібно дійсного Християнства? Якщо ні, то котра християнська релігія дійсно виконує той Христом-даний наказ? — Матвія 24:14; Дії 1:8; 1 Коринтян 9:16.
ЧИ ВИ Є ПРАВДИВИМ ХРИСТИЯНОМ?
Це є необхідним для кожної особи, яка претендує бути християнином позитивно відповісти на те запитання. Чому? Тому, що від нього залежить Боже схвалення. Християнство не є тільки переконання або ярлик, але спосіб життя. Чи спосіб вашого життя відбиває Христів приклад? Чи ваша релігійна практика відповідає біблійним рисам ранніх християн, над якими ми вже застановлялись?
Апостол Павло запрошує нас: „Випробуйте себе, щоб побачили чи ви держитесь віри. Перевірте себе”. (2 Коринтян 13:5, Новий Заповіт двадцятого століття) Для цієї мети, ми запрошуємо вас перевірити наступний короткий список, і читати цитовані вірші в вашій власній Біблії.
1. Чи ви віддаєте вашу вірність національним чи політичним течіям, які розділюють так званих християн? — 1 Коринтян 1:10; Івана 18:36; Якова 1:27.
2. Як ви пояснюєте християнську любов? — 1 Коринтян 13:4—8.
3. Чи в практиці ви стараєтесь показувати правдиву любов до ближнього? Як? — Матвія 22:39; Івана 13:34, 35.
4. Чи ви є ласкаві, люб’язні й чи ви прощаєте іншим? — Ефесян 4:31; Римлян 12:10.
5. У вашому щоденному житті, чи ви уникаєте говорити неправду, красти, шахрувати й вживати брудну та образливу мову? — Ефесян 5:3—5; 4:25—31.
6. Чи ви маєте нахил думати, що статева моральність є маловажлива? — Марка 7:20—23.
7. Чи ви переїдаєтесь і впиваєтесь? — Приповістей 23:20, 21; Ефесян 5:18.
8. Чи ви стараєтесь передавати правдиву християнську віру іншим людям словом та вчинком? — Римлян 10:9, 10; 1 Коринтян 9:16.
До якого висновку ви приходите? Чи правдиві християни дійсно існують сьогодні? Чи ви знаєте деяких, які щиро стараються жити так як Христос і в тому самому разі пропонувати їхнє релігійне переконання й спосіб життя своїм сусідам? Чи ваша власна релігія навчає й практикує правдиве Християнство? Або чи це є тільки привабливий ярлик чи показний підпис?
Якщо ви ще не познайомились з ними особисто, то ми пропонуємо, щоб ви ближче придивились на Свідків Єгови у вашому сусідстві й побачили чи вони дійсно сумлінно стараються досягти вищезгаданого біблійного рівня. Якщо ви ще не знаєте де вони знаходяться, то ми були б раді допомогти вам встановити контакт з ними.— Ісаї 43:10—12; Дії 11:26.
[Вставка на сторінці 6]
Сьогодні в так званому Християнстві, „течія моральності сильно пливе проти традиційної християнської позиції, і часто видатні священики мовчазно погоджуються на це”
[Вставка на сторінці 7]
Британський журналіст пише: „Політичний священик є буйна особа. . . Якщо церква не має нічого більшого від світу подати людям, то навіщо ходити до церкви?”