Воскресіння, судний день і відступництво

РИМСЬКО-католицькі, Православні й Протестантські релігії відвернулись від ясної біблійної правди відносно стану померлих і надії на життя після смерті. Вони повірили в древнє релігійне вчення про безсмертя душі. Так як ми вже бачили, ця догма почалась у Вавілоні й яку грецький філософ Платон переробив у четвертому столітті нашої ери.

Теологи так званого Християнства кажуть, що кожний чоловік, жінка й дитина, які вже колись жили мають душу, яка виходить з тіла коли людина вмирає. Щоб пристосувати це вчення, то вони вигадали такі місця як лімбо, чистилище й вогненне пекло. За загальною думкою, то душі, позбавлені тілесної оболонки, тих людей нездатних до життя в „раю”, який то рай вони кажуть є небо, входять до тих місць.

Релігії також кажуть, що мертві дійсно не є мертвими. Правильніше, вони кажуть, що душа продовжує жити. Отже, вони не можуть навчати правдивої біблійної доктрини про воскресіння, яку пояснюють бути „повернення назад до життя”. Тому їхні теологи вигадали так зване воскресіння тіла кажучи, що в Судному Дні тіла праведних, як також злих, возз’єднаються з їхніми відповідними душами, щоб мати частку у небесних благах, або в проклятті у вогненному пеклі. І оскільки вони вірять, що такі „душі” не мусять чекати Судного Дня, щоб бути призначеними до „неба”, „пекла” або до таких ,зал чекання’ як „лімбо”, або „чистилище”, то теологи так званого Християнства теж створили навчання про двох судів. Перший суд називають Специфічний Суд коли припустимо „душа” виходить з тіла під час смерті. Другий звуть Загальний Суд, коли кажеться, що тіла „воскреслих” возз’єднуються з „душами” в Судному Дні.

Воскресіння й відступництво

Всі вищезгадані теологічні вигадки здійснились тому, що Римсько-Католицька Церква’ яку в деяких основних відношеннях наслідували Православні й Протестантські релігії, не держалась ясного біблійного вчення про воскресіння й його споріднених тем про смерть, людську душу й остаточний суд.

Відступництво в цьому значенні почалось дуже рано в історії Християнства. Тільки трохи більше як 20 років після Христової смерті й воскресіння, апостол Павло писав з Ефесу до новосформованого збору в Коринті, Греції: „Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих,— як же дехто між вами [помазані християни] говорять, що немає воскресення мертвих?”— 1 Коринтян 15:12.

Може бути, що декотрі християни до яких Павло писав у Коринті ще були під впливом грецької філософії. Кілька років раніше Павло проповідував „добру новину про Ісуса й воскресіння” грецьким філософам у Афінах. Але „як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали”. (Дії 17:18, 32) Філософи епікуреїв та стоїків мали свої власні теорії про те, що стається з душею після смерті. Інші грецькі філософи, які наслідували Сократа й Платона вірили в безсмертя душі. Жодні з цих не вірили в воскресіння, так як Біблія вчить про нього.

Також може бути, що декотрі християни в Коринті вже плекали відступницькі погляди про воскресіння, яких апостол Павло був осудив десять років раніше. Пригадайте, що коли Павло писав до Тимофія, який правдоподібно тоді був у Ефесі, то він перестерігав: „Стережися ж базікань марних, бо вони ще більше провадять до безбожности, а їхнє слово, як рак, буде ширитися. Від таких Гіменей і Філіт, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресіння було вже, і віру деяких руйнують”.— 2 Тимофія 2:16—18.

Кажучи, що „воскресіння було вже”, то ці відступники не казали, що померлі християни вже воскресли з мертвих. Очевидно, вони вірили, що живі християни вже були воскресли, що воскресіння було тільки символічне, духовне. Вони заперечували будь-яке майбутнє воскресіння з мертвих. Такі ідеї „руйнували віру” декотрих, так що апостол Павло дуже перестерігав проти таких відступницьких вчителів.

Відступництво ,поширюється як рак’

Правдоподібно це був той самий Гіменей про якого апостол згадує в його першому посланні до Тимофія. Цей чоловік був виключений з християнського збору, разом з якимсь Олександром, тому що вони „розбилися у вірі”. Павло радив, щоб Тимофій „провадив добру війну” проти таких відступників.— 1 Тимофія 1:18—20.

Коли апостоли ще жили, то вони були прикладом боротьби проти відступництва. Але коли апостоли повмирали й вже не було ,стримання’, то Павлове побоювання затвердилось, і „слово” відступників ,поширилось як рак’.— 2 Солунян 2:3—12; Дії 20:29, 30.

Гностики пізніше розвили ідеї про зовсім символічне воскресіння, так як його навчали Гіменей й Філіт у Ефесі. На протязі другого й спочатку третього століття нашої ери, то гностики (від грецького слова gno’sis, „знання”) з’єднали відступницьке Християнство з грецькою філософією й східним містицизмом. Вони твердили, що всяка матерія була зла й ставили наголос на те, що спасіння приходить тільки через містичне „знання” (gno’sis), замість через віру в Христа як відкупителя.

Але гностицизм не була єдина форма відступництва, яка ,поширювалась як рак’. До четвертого століття правдиве Християнство, так як його навчав Христос і Його вірні апостоли та учні, було зіпсуте іншими чоловіками, які „прогрішились у правді”. Вчений New International Dictionary of New Testament Theology (Новий міжнародний словник теології Нового Заповіту) погоджується, що на протязі „церковної історії багато позабіблійних думок, образів і ідей ввійшли до загальної думки про рай”. Цей біблійний словник далі говорить про „факт, що доктрина про безсмертя душі заступила місце Есхатології [сукупність дослідження про кінцеву долю людства й світу] в Н[овому] З[аповіті] з її надією про воскресіння мертвих”.

Так як ми вже бачили в попередній статті, заперечення дійсності смерті й прийняття поганської ідеї про автоматичний пережиток безсмертної душі довело католицькі, як також православні релігії відступати дальше й дальше від ясного біблійного вчення про воскресіння й суд. Це довело до Бога-ображаючої догми про пекельний вогонь і чистилище, а також до безглуздої ідеї про воскресіння тіл, які будуть носитися в небі або мучитись у „пеклі”.

Цей „рак” не зупинився тут. У пізніших століттях протестантські реформатори додали їхні власні небіблійні теорії про смерть, воскресіння й остаточний суд. В більшості випадках, вони наслідували католицьку догму про вспадковане безсмертя душі, яка то догма зобов’язала їх також прийняти доктрину про „воскресіння тіла”. Багато протестантських релігій теж навчають про пекельний вогонь. Але протестантські теологи вигадували небилиці, яких Біблія не навчає і таким чином доказали їхню винахідливість. Декотрі кальвіністські виправлені релігії, як наприклад, навчають, що Бог прирікає декотрі душі на спасіння, а інші на вічне прокляття. Інші протестанти вірять у всесвітнє спасіння, тобто, в кінцеве спасіння всіх душ, навіть злих.

Дотримуючись біблійної правди

Перестерігши проти відступництва Гіменея й Філіта відносно воскресіння, Павло додав: „Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: Господь [Єгова, НС, анг.] знає тих, хто Його’ ”.— 2 Тимофія 2:19.

Переглянувши історичний розвиток відступницьких ідей відносно душі, смерті, воскресіння й остаточного суду, і бачивши замішання в теперішньому переконанні відносно цих дуже важливих справ, то що ви будете робити? Щирий християнин буде як найбільше переконаний про потрібність додержуватись „міцної Божої основи” в цих справах, як то вони є описані в Його Слові, Біблії.

Проте, тоді як приймають легкозрозуміле біблійне вчення про людську душу, смерть і воскресіння, то заради хвилюючих причин декотрі християни можуть мати деякі думки про остаточний суд, які то думки позірно вихваляють добрість Єгови, але які, вдійсності, видають сумніви на Його правосуддя й Його право нищити злих. Маючи на меті виправдати такі запитання, то слідуючі статті будуть розглядати те, що Біблія говорить про правдиву надію на воскресіння й як вона стосується до Божого Царства і до Божого дня суду. Запрошуємо вас далі читати.

[Рамка на сторінці 10]

Що Біблія говорить про душу, смерть, воскресіння й остаточний суд

Людина не має душі; вона Є душа.— 1 Коринтян 15:45.

Душа, або ціла особа, вмирає.— Єзекіїля 18:4.

Смерть є ворогом, а не другом.— 1 Коринтян 15:26.

Життя після смерті може приходити тільки через воскресіння.— Івана 5:28, 29.

Нагорода за вірність є вічне життя.— Івана 10:27, 28.

Суд за добровільний гріх є вічна смерть, а не вічні муки.— Римлян 6:23.

[Рамка на сторінці 11]

Офіціальне навчання церков так званого Християнства

Атаназіанське віровчення, якого офіційно приймають Римсько-Католицька, Англіканська та інші протестантські релігії, каже: „Він [Ісус] вознісся на небо, Він сидить по правиці Отця, Бога всемогутнього звідкіля ж Він прийде судити тямущих живих і мертвих. У часі Його приходу, всі люди встануть тілесно, і будуть відповідати за їхні власні вчинки. І ті, які добро чинили підуть на вічне життя, а виконавці зла у вічний вогонь”.

[Рамка на сторінці 12]

Церковний погляд про воскресіння

„Загальне воскресіння не зовсім можливо доказати розсудком, хоч можемо показати його відповідність [придатність]. (а) Так як душа має природну схильність до тіла, то довічно відділити її від тіла здавалося б неприродним. (б) Так як тіло є партнером злочину душі, а також другом її чеснот, то здається Боже правосуддя вимагає, щоб тіло було вчасником покарання душі, як також її нагород. (в) Так як душа відділена від тіла за природою є недосконала, то здається, що завершення її щасливості, наповненої всяким добром вимагає воскресіння тіла”.— Католицька Енциклопедія (Курсив наш).