Різдво — багато бачать у ньому задоволення, а не небезпеку
„ЗДАЄТЬСЯ, що сама назва різдво чарує”, писав молодий Чарлс Діккенс. „Малі підозрілості й незгоди забуваються... О коли б різдво тривало цілий рік”. Здається, що Діккенс знаходив велике задоволення в різдві, і передав своє почуття мільйонам через свої романи, як от Різдвяна коляда. Багато родин (колишній президент СШ, Франклін Рузвельт повторно наслідував цей звичай) читають цю книжку святого вечора. По смерті Чарлза Діккенса, один молодик вигукнув: „Що Діккенсь уже помер? Чи ж це значить, що Дід Мороз теж уже помер?” Але Дід Мороз, або Санта Клаус, ще живе в розумах та серцях багатьох дітей.
Це не тільки діти задовольняються цим святом, не бачачи в ньому небезпеки. Один впливовий австралієць дуже зворушився тим що бачив у відкритому вікні того вечора 1937 р. Радіо тихенько грало й в кріслі сиділа старенька жінка, з свічкою в руці, слухаюча колядок. До наступного різдва він організував великі збори на вільному повітрі й назвав їх „колядки при світлі свічок”. Тому, що це було дуже придатне літньому вечорові в Австралії, популярність цього звичаю скоро поширилась. Сьогодні, по цілій тій країні, люди збираються гуртками, засвічують свічки й колядують.
Франсіс Ассісі був великим оборонцем різдва. У 1224 році, на потіху багатьох селянин, він відправляв різдвяну службу біля дійсних ясел, з живим волом та ослом. Цей звичай скоро став популярним, і його ще донині повторюють по багатьох католицьких домах та церквах. У Аракоелі, церкві в Римі, мають на виставі цю ясла-сцену з немовлятком прикрашеним золотом та дорогоцінностями. Жінки приносять свої діти, щоб вони поклонялись цьому „святому немовляткові”. Поруч з ідолом є купа листів зі всіх країн світу прохаючих допомоги й чуд.
В Англії, принц Альберт (німець) з його дружиною, королевою Вікторією, зробили різдвяну ялинку популярною, коли святкували різдво в 1841 р. Незабаром цей німецький звичай Вайнахтсбаум став дуже популярним між великобританцями. Пізніше, два англіканські священики подали думку, щоб уживати різдвяну ялинку й ясла в катедральному соборі святого Павла в Лондоні. Цьому дуже противились, отже запропонували королеві Юрієві V мати в соборі дві ялинки. Він так і зробив. Відтоді, ясла й ялина становили частину різдвяної сцени в тій країні, а також по багатьох інших протестантських церквах.
Різдвяні практики різняться від країни до країни, однак для багатьох людей різдвяна чарівність, яку витворюють світила й ялинка, ясла та колядки, забави та дарунки,— непереборна. „Для якої ж дитини різдво не є найбільшим днем у році?” запитав історик Пімлотт. Але, якщо різдво так дуже потішає багатьох людей, то чому ж обговорювати небезпеку? Факт є, що правдиве джерело різдва турбує, і наслідки цього можуть бути шкідливі. Як?