Чи рання церква вчила, що Бог є Трійця?
Частина 3 — Чи апологети навчали доктрину про Трійцю?
«Вартова Башта» за 1 листопада 1991 року і 1 лютого 1992 року показала, що ні Ісус, ні Його учні, ані апостольські отці, кінця першого й початку другого століть нашої ери не навчали доктрини про Трійцю. Але чи цієї доктрини навчали церковні діячі другої половини другого століття?
З СЕРЕДИНИ до кінця другого століття нашої ери з’явилися церковні діячі, яких сьогодні називають апологетами (захисниками). Вони писали в захист християнства, знаючи, що це означало виступити проти поширених тоді в римському світі ворожих філософій. Праці апологетів були закінчені після писань апостольських отців.
Серед апологетів, які писали по-грецьки були Юстін Мученик, Таціан, Атанагор, Теофіл, Климент Александрійський. Тертулліан був апологетом, який писав по-латинськи. Чи хто-небудь з них навчав доктрину сучасного загальновизнаного християнства про Трійцю — доктрину про те, що є три, рівні між собою особи (Отець, Син і Святий Дух), що кожна з них є правдивим Богом, однак, немає трьох Богів, а тільки один.
«Син є підлеглим»
У своїй книжці «Коротка історія ранньої церкви» доктор Г. Р. Боер коментує основну ціль вчення апологетів:
«Юстін [Мученик] вчив, що перед створенням світу Бог був сам і що Сина тоді не було... Коли Бог захотів створити світ,.. він породив іншу божественну особу, яка мала б створити для Нього світ. Ця божественна особа була названа... Сином, бо була народжена; вона була названа Словом, бо взята з Інтелекту, або Розуму Божого...
Отже Юстін та інші апологети вчили, що Син є створінням. Високопоставленим створінням, досить сильним, щоб створити світ,— але все-таки створінням. У теології такі взаємовідносини між Сином і Отцем називаються субординаціонізм (підлеглість). Підлеглість Сина Отцеві означає, що Він є другорядний, залежний від Нього й створений Отцем. Апологети були субординаціоністами»1.
У книжці «Формування християнської догми» доктор Мартін Вернер так пише про раннє розуміння взаємовідносин між Сином і Богом:
«Ці взаємовідносини недвозначно сприймались як ,субординативні‘, тобто Христос підлеглий Богові. Де б у Новому Завіті не згадувались взаємовідносини між Ісусом і Богом-Отцем... вони завжди розглядаються і представляються виключно як субординативні. Згідно з синоптичними писаннями найбільш рішучим субординаціоністом у Новому Завіті був Сам Ісус. Цей початковий погляд, непохитний і очевидний, протримався досить довго. ,Усі визначні донікейські теологи приймали підлеглість Логоса Богові‘»2.
У згоді з цим Р. П. Гансон у праці «Пошуки християнської доктрини про Бога» заявляє:
«Перед спалахом аріанської суперечки [у четвертому столітті], ні у Східній ні у Західній церкві не було жодного теолога, який би якимось чином не виразив погляду, що Син підлеглий Отцеві»3.
У творі «Церква протягом перших трьох століть» доктор Елвен Ламсон додає таке твердження стосовно вчення церковних провідників перед Нікейським собором (325 року н. е.):
«Здебільшого, якщо не завжди, донікейські отці обстоювали погляд про підлеглість Сина... Факт, що вони вважали Сина відмінним від Отця, очевидний з того, що вони відверто визнавали теорію про підлеглість Сина... Вони вважали Його відмінним і підлеглим»4.
У книзі «Боги й один Бог», Роберт М. Грант теж подібно висловлюється про апологетів:
«Теологічна інтерпретація особи Христа в апологіях, як і в Новому Завіті, по суті, субординативна. Син завжди підлеглий Своєму Отцеві, який є єдиним Богом Старого Завіту... Отже в працях цих ранніх авторів ми не знаходимо доктрини про Трійцю... Християнська теологія перед Нікеєю була майже цілком субординативною»5.
У своїй теорії про Трійцю загальновизнане християнство вчить, що Син рівний Богові-Отцеві у вічності, силі, становищі та мудрості. Але апологети вчили, що Син не був рівним Богові Отцеві. Вони вважали Сина підлеглим. Це не є вчення про Трійцю.
Відображення першостолітнього вчення
Апологети й інші ранні отці церкви у великій мірі відображували вчення християн першого століття про взаємовідношення між Отцем і Сином. Зауважте, як про це сказано в книжці «Формування християнської догми»:
«На зорі християнської ери не було жодного натяку на Тринітарні проблеми або суперечності, які пізніше стали причиною великих конфліктів у Церкві. Причиною цього, без сумніву, є факт, що для раннього християнства Христос був... високим небесним ангелом, створеним і вибраним Богом, щоб встановити при кінці віку Царство Боже»6.
Стосовно вчення раніших отців церкви «Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія» припускає:
«У мисленні ранньої Церкви є тенденція під висловом Бог-Отець мати на увазі спершу Його, не як Отця Ісуса Христа, але як джерело усього буття. Так що, Бог-Отець є, так би мовити, більше Богом. Йому належать такі епітети як: безначальний, вічний, незмінний, невимовний, невидимий, не створений. Це він з нічого створив усе, включаючи матерію для створення...
Це може навівати думку, що тільки один Отець є Богом, а Син і Дух тільки другорядні. Багато ранніх тверджень здається підтримують її»7.
Хоча далі ця енциклопедія применшує важливість цієї правди, і заявляє, що доктрина про Трійцю приймалась у ранній період — факти заперечують цю заяву. Подумайте над тим, що сказав відомий теолог кардинал Джон Генрі Ньюман:
«Припустимо, що усі доктрини стосовно нашого Господа послідовно й абсолютно визнавалися ранньою церквою... Але ситуація справді виглядає по-іншому з католицькою доктриною про Трійцю. Я не бачу на якій підставі можна сказати, що рання церква [церковна влада] підтримує її...
Ранні вчення не згадують... Трійцю взагалі. Вони звичайно згадують про Трьох; але ніде не говориться, і немає жодного натяку на те, що існує якась таємниця у доктрині, що Три є одно, що вони рівні, однаково вічні, усі не були створені, усі всемогутні, й всі незбагненні»8.
Вчення Юстіна Мученика
Одним з найраніших апологетів був Юстін Мученик, який жив близько 110 по 165 рр. н. е. Жодна з його наявних праць не згадує трьох рівних осіб у одному Бозі.
У католицькому перекладі Хоменка, у Приповістей 8:22-30 так описується передлюдське буття Ісуса: «Господь створив мене почином путі своєї, першою з його чинів споконвічних... коли не було ще безодень,.. раніше від пагорбів я народилась... я була при ньому, при роботі». Обговорюючи ці вірші Юстін каже у своєму «Діалозі з Трифо»:
«Біблія проголошує, що цей Нащадок був народжений Отцем ще перед створенням усіх речей; будь-хто може припустити, що той, хто був народжений, вже є відмінним від того, хто народив»9.
Оскільки Син був народжений від Бога, Юстін уживає слово «Бог», маючи на увазі Сина. У своїй «Першій апології» він пише: «Отець усесвіту має Сина, який, будучи первородним Словом Божим, сам є Богом»10. Сама Біблія теж говорить про Божого Сина вживаючи титул «Бог». В Ісаї 9:5 він називається «Бог сильний». Але в Біблії ангели, люди, фальшиві боги й Сатана теж називаються «богами». (Ангели: Псалом 8:6; порівняйте Євреїв 2:6, 7. Люди: Псалом 82:6. Фальшиві боги: Вихід 12:12; 1 Коринтян 8:5. Сатана: 2 Коринтян 4:4). У Святому Єврейському Письмі слово Ел (Бог) означає «Потужний», «Сильний». У Святому Грецькому Письмі рівнозначним є слово теос.
Більше цього, єврейський термін, застосований в Ісаї 9:5, показує чітку різницю між Сином і Богом. Тут Син називається «Бог сильний», по-єврейськи Ел Ґібор, але не «Всемогутній Бог». Цей вислів по-єврейськи Ел Шадай, стосується виключно Бога Єгови.
Але цікаво, що хоча Юстін і називає Сина «Богом», він ніколи не говорить, що Син є однією з трьох рівних осіб, кожна з яких є Богом, але всі вони є одним Богом. Навпаки, у «Діалозі з Трифо» він говорить:
«Є... інший Бог і Господь [Ісус до свого життя як людина], підвладний Творцеві усього [Всемогутньому Богові]; Він [Син] називається теж Ангелом, тому що Він [Син] оголошує людям те, що Творець усього, над яким немає іншого Бога, бажає оголосити...
[Син] є відмінним від того, хто створив усе, я маю на увазі, що їх двоє, а не що вони відмінні наміром»11.
У шостому розділі «Першої апології» Юстіна говориться про те як він захищає християн від язичеського звинувачення, що християни є атеїстами. Він пише:
«Ми поклоняємось і боготворимо Його [Бога], і Сина (який походить від Нього і який вчив нас, як і безлічі інших добрих ангелів, які наслідують Його й були створені подібними до Нього), а також пророчому Духові»12.
Перекладач Бернард Лосе, який працював над цим уривком коментує: «Ніби було не достатньо того, що ангели взагалі згадані як істоти, яким християни віддають честь і поклоняються,— Юстін не вагається поставити ангелів перед Святим Духом у своєму списку»13. (Дивіться теж «Нарис про розвиток християнської доктрини» [англ.]14).
Отже хоча Юстін, здається, збочив з правдивої біблійної доктрини стосовно справи кому слід поклонятися, ясно, що він не вважав Сина рівним Отцеві, так як не вважав ангелів рівними Синові. Щодо Юстіна, знову приведемо цитату з праці Ламсона «Церква протягом перших трьох століть»:
«Юстін вважав Сина відмінним від Бога й підлеглим Йому; відмінним не в сучасному розумінні, як одного з трьох іпостасей, або осіб... але відмінним у сутності своїй і природі; який реально, сам по собі існує окремо від Бога, від якого він отримав усю свою силу і звання; призначений під його керівництво, виконувати все згідно з Його волею. Отець є найвищий — Син підлеглий, Отець є джерелом влади — Син отримує її, Отець дає початок — Син, як слуга, або знаряддя, виконує Його накази. За числом їх двоє, але вони однієї думки, або єдині щодо намірів; воля Отця завжди переважає над волею Сина»15.
Крім того, Юстін ніде не говорить, що святий дух є особою, рівною Отцеві та Синові. Отже можна чесно сказати, що Юстін не навчав доктрини загальновизнаного християнства про Трійцю.
Вчення Климента
Климент Александрійський (близько 150-215 рр. н. е.) також називає Сина «Богом», а навіть «Творцем» — словом, яке в Біблії ніколи не вживається по відношенню до Ісуса. Але чи дійсно Климент вважав, що Син був рівним Всемогутньому Творцеві в усіх відношеннях? Ні. Климент, очевидно, мав на увазі слова з Івана 1:3, де говориться про Сина: «Усе через Нього повстало»16. Бог користувався Сином, як посередником у своїй праці створювання (Колосян 1:15-17).
Климент називає Всевишнього Бога «Бог і Отець Господа нашого Ісуса»17 і каже, що «Господь є Сином Творця»18. Він продовжує: «Тільки Бог усього, Творець є добрим і Син, що в Отці»19. Отже Климент писав, що Син має над собою Бога.
Климент говорить, що Бог «перший і єдиний господар вічного життя, яке Син, отримавши від Отця передає нам»20. Той, хто дає вічне життя, звичайно, вищий від того, хто, так би мовити, передає його. Отже Климент каже, що Бог «є найпершим і найвищим»21. Далі він продовжує і каже, що Син «є найближчим до того, хто є Всемогутнім... і розпоряджається усім у згоді з волею Отця»22. Знову й знову Климент представляє Всемогутнього Бога вищим над Сином.
У книжці «Церква протягом перших трьох століть» читаємо про Климента такі слова:
«Можна привести багато цитат з творів Климента, у яких він виразно обстоює теорію про підлеглість Сина...
Ми дивуємось, як люди, читаючи Климента з простої цікавості, можуть уявити хоча б на хвилинку, що він вважав Сина рівним Отцеві, вважав їх одним. Залежність і підлеглість Сина, на нашу думку, можна бачити скрізь у творах Климента. Він вважав Бога і Сина відмінними особами; інакше кажучи, двома, різними особами: одну — вищою, другу — підлеглою»23.
Отже ми знову можемо сказати, що хоча Климент деколи й віддаляється від того, що Біблія вчить про Ісуса, він таки ніде не згадує про Трійцю трьох рівних осіб у одному Богові. Подібні погляди мали також такі апологети як Таціан, Теофіл і Атанагор, які жили після Юстіна й до Климента. Ламсон каже, що вони «були не кращими прихильниками Трійці ніж сам Юстін; тобто вони не вірили в Трьох, невіддільних, рівних істот, але навчали доктрину, зовсім не сумісну з цим вченням»24.
Теологія Тертулліана
Тертулліан (близько 160-230 рр. н. е.) першим вжив латинське слово «трінітас». Як помітив Генрі Чадвік, Тертулліан гадав, що Бог — це «одна субстанція, Яка складається з трьох осіб»25. Проте це не означає, що він мав на думці трьох рівних і однаково вічних осіб. Але його ідеї послужили фундаментом для більш пізніх авторів, які створювали доктрину про Трійцю.
Сам Тертулліан мав про Отця, Сина і святого духа поняття, дуже далекі від Трійці загальновизнаного християнства — він був субординаціоністом. Він вважав Сина підлеглим Отцеві. У творі «Проти Гермогена» він пише:
«Ми не повинні думати, що є якась інша особа крім Бога, яка не мала б початку і не була б створена... Як це можливо, щоб хтось, окрім Отця міг бути старшим, і тому більш славним, ніж Слово — єдинороджений і первороджений Син Божий?.. Той [Бог], хто не мав Творця буде набагато вищим ніж той [Син], хто мав Творця, що дав йому життя»26.
Також у своїй праці «Проти Праксія», Тертулліан показує, що Син є відмінним від Всемогутнього Бога й підлеглий Йому:
«Отець є усією субстанцією (усім), тоді як Син є похідним і є тільки частиною тієї субстанції, як і Сам Він визнає: «Отець мій більший від мене»... Отже Отець є відмінний від Сина, більший від Нього, тому що Той, хто породив — одна особа, а той, хто був народжений — інша; Той, хто посилає — один, той, кого посилають — інший; Той, хто робить — одна особа, а той, через кого робиться — інша»27.
У книзі «Проти Гермогена» Тертулліан говорить, що був час, коли Син не існував як особа, і тим самим автор показує, що він не вважає Сина такою ж вічною особою, як Бог 28. Кардинал Ньюман сказав: «Тертулліана треба вважати єретиком у доктрині про вічне буття нашого Господа (доктрина про те, що Син був народжений Отцем з вічності й тому є співвічним з Отцем)»29. Ламсон заявив стосовно Тертулліана:
«Тертулліан вважав, що цей інтелект, або Логос, як його назвали греки, був пізніше перемінений в Слово, Сина, який є реальною істотою, що існувала вічно тільки як атрибут Отця. Але Тертулліан вважав його підлеглим Отцеві...
Якщо Тертулліана судити згідно з будь-якою прийнятною сьогодні теорією Трійці, намагання зберегти його від засуду [як єретика] були б безнадійними. Він не встояв би і хвилини перед таким випробуванням»30.
Немає жодної Трійці
Якщо б ви прочитали всі вислови апологетів, то побачили б, що хоча апологети й збочували від вчень Біблії в деяких відношеннях, жоден з них не навчав, що Отець, Син і святий дух є рівними у вічності, силі, становищі та мудрості.
Це теж стосується і інших авторів II-III століть, таких як Іриней, Гіполіт, Оріген, Кіпріан та Новатіан. Хоча дехто з них вважав Сина рівним Отцеві в деяких відношеннях, то вони таки вважали Його підлеглим з інших точок зору. Також ніхто з них навіть не припускав, що святий дух був рівним Отцеві й Синові. Наприклад, Оріген (близько 185-254 рр. н. е.) каже, що Син Божий «народжений перш усякого творива» і, що Біблія «знає Його як найстаршого з усіх творів Божих»31.
Якщо об’єктивно читати твори цих авторитетів ранньої церкви, можна побачити, що доктрина про Трійцю загальновизнаного християнства у той час ще не існувала. У праці «Церква протягом перших трьох століть» говориться:
«Сучасна популярна доктрина про Трійцю не отримала жодного підтвердження з писань Юстіна; і це спостереження можна застосувати до усіх донікейських отців, тобто всіх християнських авторів перших трьох століть після народження Христа. Це правда, що вони говорять про Отця, Сина й пророчого, або святого Духа, але не як про рівних, не як про одну сутність, не як про Трьох в одному — зовсім не так, як уявляють сьогодні прихильники Трійці, зовсім навпаки! Доктрина про Трійцю, як пояснювали її ці отці, була по природі своїй відмінною від сучасної. Ми заявляємо, що цей факт витримає будь-яке випробування, як і інші факти з історії людських поглядів»32.
По суті, до Тертулліана Трійця ніде навіть не згадувалась. А Тертулліанова «єретична» Трійця сильно відрізнялася від Трійці, у яку вірять сьогодні. Як же доктрина про Трійцю розвинулась до свого сучасного вигляду? Чи дійсно на Нікейському соборі в 325 р. н. е.? Ці питання дослідимо у IV частині цієї серії в одному з майбутніх номерів «Вартової Башти».
Список використаної літератури:
1. Гаррі Р. Боер, Коротка історія ранньої церкви (англ.), 1976, сторінка. 110.
2. Мартін Вернер, Формування християнської догми (англ.), 1957, сторінка 125.
3. Р. П. С. Гансон, Пошуки християнської доктрини про Бога (англ.), 1988, сторінка 64.
4. Алван Ламсон, Церква протягом перших трьох століть (англ.), 1869, сторінки 70-71.
5. Роберт М. Грант, Боги і один Бог (англ.), 1986, сторінки 109, 156, 160.
6. Формування християнської догми (англ.), сторінки 122, 125.
7. Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія (англ.), 1982, том 2, сторінка 513.
8. Джон Генрі Кардинал Ньюман, Нарис про розвиток християнської доктрини, (англ.), 1989, 6 видання, сторінки 14-18.
9. Александер Робертс і Джеймс Дональдсон, Донікейські Отці (англ.), американський передрук едінбурзького видання, 1885, том I, сторінка 264.
10. Там же, сторінка 184.
11. Донікейські отці, том 1, сторінка 223.
12. Там же, сторінка 164.
13. Бернард Лозе, Коротка історія християнської доктрини (нім.), 1963, друге видання у м’якій оправі, 1980, сторінка 43.
14. Нарис про розвиток християнської доктрини, сторінка 20.
15. Церква протягом перших трьох століть, сторінки 73-74, 76.
16. Донікейські отці, том II, сторінка 234.
17. Там же, сторінка 227.
18. Там же, сторінка 228.
19. Там же.
20. Там же, сторінка 593.
21. Там же.
22. Там же, сторінка 524.
23. Церква протягом перших трьох століть, сторінки 124-125.
24. Там же, сторінка 95.
25. Генрі Чадвік, Рання церква, видання 1980, сторінка 89.
26. Донікейські отці, том III, сторінка 487.
27. Там же, сторінки 603-604.
28. Там же, сторінка 478.
29. Нарис про розвиток християнської доктрини, сторінки 19, 20.
30. Церква протягом перших трьох століть, сторінки 108-109.
31. Донікейські отці, том IV, сторінка 560.
32. Церква протягом перших трьох століть, сторінки 75-76.
[Ілюстрація на сторінці 27]
Климент
[Відомості про джерело]
Historical Pictures Service
[Ілюстрація на сторінці 28]
Тертулліан
[Відомості про джерело]
Historical Pictures Service