Чи ваше діло встоїть у вогні?

«Нехай кожен пильнує, як він будує на [основі]» (1 КОРИНТЯН 3:10).

1. Які надії пов’язують із майбутніми учнями вірні християни?

ХРИСТИЯНСЬКА подружня пара пильно дивиться на своє новонароджене маля. Вісник Царства помічає на обличчі зацікавленого щирий інтерес до обговорюваного матеріалу. Християнський старійшина, котрий навчає зі сцени, зауважує в аудиторії новозацікавлену особу, котра з ентузіазмом відшукує у своїй Біблії вірші. Серця тих вірних служителів Єгови сповнені надії. І звичайно, усіх їх цікавить одне: чи ця людина полюбить Єгову, чи почне йому служити, і якщо так, то чи залишиться вірною йому? Безумовно, таких результатів не можна досягнути автоматично. Для цього необхідно докладати зусиль.

2. Як апостол Павло нагадав християнам з євреїв про важливість праці навчання і яку самоперевірку у зв’язку з цим нам було б добре робити?

² Апостол Павло, який сам був майстерним учителем, підкреслював важливість праці навчання та роблення учнів. Він писав: «Ви бо за віком повинні б бути вчителями» (Євреїв 5:12). Християни, до яких писав Павло, на той час вже давно були віруючими, проте їхній поступ був зовсім незначним. Вони не були готові навчати інших; більш того, вони самі потребували, щоб хтось нагадував їм елементарні біблійні вчення. Було б добре, коли б і ми сьогодні час від часу намагалися оцінити свої учительські здібності та подивитись, у чому можна поліпшитися. Від цього залежить життя людей. Отже, що ми можемо робити?

3. а) З чим апостол Павло порівняв працю роблення християнських учнів? б) Який надзвичайний привілей ми маємо як християнські будівничі?

³ Описуючи працю роблення учнів, Павло застосував багатогранну ілюстрацію, у якій порівняв цю роботу зі спорудженням будинку. Свою ілюстрацію він почав такими словами: «Ми співробітники Божі, а ви — Боже поле, Божа будівля» (1 Коринтян 3:9). Тож, ми беремо участь у будівництві: ми будуємо людей, роблячи з них учнів Христа. Ми також є співробітниками Того, хто «все збудував» (Євреїв 3:4). Який надзвичайний привілей! Подивімося, як натхнена порада Павла до коринтян може допомогти нам більш уміло виконувати свою роботу. Увагу в цьому обговоренні буде зосереджено переважно на нашому «вмінні навчати» (2 Тимофія 4:2, НС).

Закладаймо правильну основу

4. а) Яку роль у християнській праці будування виконував Павло? б) Чому можна сказати, що як Ісус, так і його слухачі знали про важливість доброї основи?

⁴ Коли ми зводимо будинок і хочемо, щоби він був стійким та довговічним, необхідно закласти добрий фундамент, або основу. Отже Павло пише: «Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий [«керівник робіт», НС], основу поклав» (1 Коринтян 3:10). Подібний приклад використав одного разу Ісус Христос; він розповів про будинок, що встояв під час бурі, оскільки його будівничий вибрав міцну основу (Луки 6:47—49). Ісус добре знав, наскільки важлива основа. Він був присутній, коли Єгова ставив основи земліa (Приповістей 8:29—31). Люди, до котрих промовляв Ісус, також усвідомлювали важливість доброї основи. Лише будинки з доброю основою могли встояти під час сильних повеней та землетрусів, що ставалися деколи в Палестині. Але яку основу мав на увазі Павло?

5. Хто є основою християнського збору і як це було передречено?

⁵ Ось що він пише: «Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона — Ісус Христос» (1 Коринтян 3:11). Павло не перший, хто називає Ісуса основою. Ще в Ісаї 28:16 було передречено: «Тому Господь Бог сказав так: Оце поклав [«кладу в основу», Хом.] каменя Я на Сіоні, каменя випробуваного, наріжного, дорогого, міцно закладеного». Вже давно Єгова постановив, що його Син стане основою християнського збору (Псалом 118:22; Ефесян 2:19—22; 1 Петра 2:4—6).

6. Як Павло заклав належну основу, будуючи християн у Коринті?

⁶ А що є основою для кожного окремого християнина? Як сказав Павло, для правдивого християнина не може бути іншої основи, окрім покладеної у Божому Слові, і тією основою є Ісус Христос. Звичайно ж, Павло заклав саме таку основу. Коли він був у Коринті,— місті, де великої популярності набули різні філософії,— то не намагався вразити людей світською мудрістю. Навпаки, Павло проповідував «Христа розп’ятого», хоча для людей з інших народів це було ‘безумством’ (1 Коринтян 1:23). Він навчав, що Ісус є головною особою у намірах Єгови (2 Коринтян 1:20; Колосян 2:2, 3).

7. Чого можна навчитися зі слів Павла про те, що він був ‘мудрим керівником робіт’?

⁷ За словами самого Павла, своє навчання він проводив «як мудрий керівник робіт». Це твердження не було виявом самозакоханості. Павло просто визнавав, що отримав від Єгови чудовий дар — організовувати роботу та керувати нею (1 Коринтян 12:28). Безумовно, сьогодні у нас немає тих надприродних дарів, якими Бог наділяв християн у першому сторіччі. Ми також, мабуть, не вважаємо себе обдарованими вчителями. Проте в певному розумінні ми є такими вчителями, і цього не можна недооцінювати. Подумаймо лише: Єгова дає нам у поміч свій святий дух. (Порівняйте Луки 12:11, 12). Ми також відчуваємо любов Єгови та обізнані з основними вченнями з його Слова. Усе це — чудові дари, які допомагають нам навчати інших. Постановімо ж використовувати їх, закладаючи належну основу.

8. Як, будуючи майбутніх учнів, ми закладаємо Христа як основу?

⁸ Коли ми закладаємо Христа як основу, то не вчимо, що він є безпомічним немовлям в яслах, ані що він є рівним Єгові, тобто частиною якоїсь Трійці. Такі небіблійні уявлення лежать в основі фальшивих християн. Ми ж вчимо, що Ісус був найбільшою людиною, котра будь-коли жила, що він віддав за нас своє досконале життя і що сьогодні він є призначеним Єговою Царем, котрий править у небі (Римлян 5:8; Об’явлення 11:15). Ми також намагаємося спонукати своїх зацікавлених ходити слідами Ісуса та наслідувати його риси (1 Петра 2:21). Ми хочемо, аби їх до глибини душі зворушувало запопадливе ставлення Ісуса до служіння, його співчуття до принижених та засмучених людей, його милосердя у стосунках із грішниками, яких гнітило почуття власної провини, а також його непохитна мужність перед лицем випробувань. Дійсно, Ісус є чудовою основою. Але що необхідно робити далі?

Будуймо з відповідних матеріалів

9. Хоча Павло переважно лише закладав основу, з чого видно, що він турбувався про людей, котрі пізнали через нього правду?

⁹ Павло пише: «А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є» (1 Коринтян 3:12, 13). Що тут мається на увазі? Розгляньмо обставини, за яких були написані ці слова. Як правило, Павло лише закладав основу. Відвідуючи під час місіонерських подорожей одне місто за іншим, він проповідував багатьом людям, котрі ніколи не чули про Христа (Римлян 15:20). Деякі з них приймали правду, якої навчав апостол, і завдяки цьому створювались нові збори. Павло від усього серця піклувався про цих вірних братів (2 Коринтян 11:28, 29). А втім, попереду на нього чекало ще багато роботи, і тому треба було йти далі. Отож після 18 місяців перебування у Коринті, протягом яких Павло закладав там основу, він знову вирушив у путь, аби проповідувати в інших містах. Але навіть тоді його не залишали думки про Коринт і про те, як започатковану ним роботу тепер виконували інші (Дії 18:8—11; 1 Коринтян 3:6).

10, 11. а) Які різні типи будівельних матеріалів протиставив Павло? б) Будинки яких типів, очевидно, існували у стародавньому Коринті? в) Які типи будинків, найвірогідніше, можуть устояти під час пожежі та чого з цього прикладу можуть навчитися християни, котрі роблять учнів?

¹⁰ Здається, що деякі з тих, хто будував у Коринті на основі, закладеній Павлом, виконували свою роботу недбало. Бажаючи викрити цю проблему, Павло навів приклад двох типів будівельних матеріалів, протилежних за своїми властивостями: з одного боку — золота, срібла та дорогоцінного каміння, з другого — дерева, сіна та соломи. Щоб звести будинок, можна використати добротні, надійні, вогнестійкі матеріали, але його також можна побудувати похапцем із матеріалів, що є низькоякісними, недовговічними та займистими. Безумовно, у такому великому місті, як Коринт, було безліч будинків обох типів. Деякі храми, що вражали своєю грандіозністю, були побудовані з масивних і дорогих кам’яних брил; можливо, їхні фасади та інтер’єри прикрашали золотом і срібломb. Напевно, ці довговічні будівлі велично здіймалися над своїми сусідами — маленькими хатинами, куренями й базарними прилавками — неотесаними дерев’яними спорудами із солом’яною покрівлею.

¹¹ А що могло статися з усіма цими спорудами, коли б виникла пожежа? Для нас відповідь на це запитання є такою ж очевидною, як і для тих людей, що жили за часів Павла. Саме така доля спіткала Коринт у 146 році до н. е., коли римський генерал Мумій завоював місто та віддав його на знищення вогнем. Як і слід було сподіватись, багато споруд із дерева, сіна й соломи згоріли дотла. А міцні будинки з каменю, прикрашені сріблом та золотом,— що сталося з ними? Немає сумніву, що вони вціліли. Зацікавлені, котрих Павло навчав у Коринті, напевно, щодня проходили повз такі будівлі — ці горді кам’яні переможці, які не здалися під натиском стихії, у той час як їхні менш стійкі сусіди вже давно були поховані під шаром попелу. Як же яскраво Павло проілюстрував свою думку! Навчаючи інших, слід пам’ятати: ми також є будівничими. Необхідно застосовувати найліпші й найбільш довговічні матеріали, і тоді можна буде сподіватися, що наше діло не виявиться марним. Які ж довговічні матеріали у нас є й чому важливо їх використовувати?

Чи ваше діло встоїть у вогні?

12. З чого було видно, що деякі коринтські християни недбало виконували працю будування?

¹² Безсумнівно, на думку Павла, деякі християни в Коринті будували погано. У чому була їхня помилка? Як показує контекст, у зборі існували такі нездорові явища, як поділення та вихваляння окремих осіб; це загрожувало єдності цілого збору. Дехто казав: «Я ж Павлів», тимчасом як інші твердили: «Я Аполлосів». Були, очевидно, й ті, хто надмірно пишався своєю мудрістю. Тож не дивно, що внаслідок цього атмосфера у зборі була насичена плотським мисленням та духовною незрілістю, панувала «заздрість та суперечки» (1 Коринтян 1:12; 3:1—4, 18). Не викликає сумніву також те, що подібні погляди знаходили своє відображення у навчанні як у самому зборі, так і в служінні. Усе це спричинилося до недбалого виконання праці роблення учнів; коринтські християни, так би мовити, споруджували будинок з низькоякісних матеріалів. Їхнє діло не могло встояти у ‘вогні’. Але про який вогонь говорив Павло?

13. Що розуміється під вогнем у Павловій ілюстрації та про що слід пам’ятати всім християнам?

¹³ Вогонь, з яким час від часу стикаємося усі ми,— це випробування нашої віри (Івана 15:20; Якова 1:2, 3). Християнам у Коринті (це також стосується і нас з вами) потрібно було знати, що всі, кого ми навчаємо правди, зазна́ють випробувань. Якщо ми навчаємо погано, наслідки можуть бути прикрими. Павло попереджає: «І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь»c (1 Коринтян 3:14, 15).

14. а) В якому розумінні християни, котрі роблять учнів, можуть ‘мати шкоду’ та як вони можуть спастися, немов через огонь? б) Як можна зменшити ризик утрати?

¹⁴ Ці слова й справді змушують задуматись! Якщо ви наполегливо працюєте, допомагаючи людині стати учнем, а потім бачите, як вона через спокуси чи переслідування кінець кінцем залишає дорогу правди, це може завдати великого болю. Саме такі почуття Павло й мав на увазі, говорячи, що в подібних випадках ми зазнаємо шкоди, або втрати. Пережити це може бути настільки важко, що, як пише Павло, ми спасаємося «як через огонь». Ми можемо почувати себе як людина, котра під час пожежі втратила все своє майно й ледве врятувалася сама. Що можна зробити зі свого боку, аби зменшити ризик утрати? Будувати з довговічних матеріалів! Коли у процесі навчання ми намагатимемося досягнути сердець своїх зацікавлених, будемо спонукувати їх до цінування таких важливих християнських рис, як мудрість, розважність, страх Єгови та справжня віра, то таким способом будуватимемо з довговічних, вогнестійких матеріалів (Псалом 19:10, 11; Приповістей 3:13—15; 1 Петра 1:6, 7). Особи, котрі набувають таких рис, і надалі виконуватимуть волю Єгови; вони мають незламну надію на те, що залишаться жити вічно (1 Івана 2:17). Проте, як Павлову ілюстрацію можна застосувати на практиці? Розгляньмо деякі можливості.

15. Які кроки допоможуть нам уникнути недбалості при будуванні зацікавлених?

¹⁵ Проводячи біблійні вивчення, ніколи не слід надмірно скеровувати увагу зацікавлених на людей, відсуваючи Бога Єгову на друге місце. Було б неправильно привчати зацікавлених звертатися до нас як до найвищого джерела мудрості. Ми бажаємо, аби вони зверталися за керівництвом до Єгови, його Слова та його організації. Отже, відповідаючи на їхні запитання, ми не просто висловлюємо якісь власні погляди. Натомість ми вчимо їх шукати відповіді за допомогою Біблії та публікацій «вірного і мудрого раба» (Матвія 24:45—47). З тих самих міркувань нам потрібно бути обережними й не вважати тих, з ким ми вивчаємо Біблію, своєю власністю. Тож, коли хтось виявляє до них інтерес, не треба обурюватися; ліпше заохочувати зацікавлених до того, щоб вони ‘розширялися’ у вияві своїх почуттів, якомога ближче познайомилися зі збором і з цінуванням ставилися до його членів (2 Коринтян 6:12, 13).

16. Як старійшини можуть будувати з вогнестійких матеріалів?

¹⁶ Істотну роль у будуванні учнів відіграють також християнські старійшини. Навчаючи у зборі, вони намагаються будувати з вогнестійких матеріалів. Усі старійшини різні: одні добре володіють вмінням навчати, інші мають багатий досвід, ще інші можуть мати дуже привабливу особистість; проте ці брати не користуються своїми сильними сторонами, аби тягнути за собою учнів. (Порівняйте Дії 20:29, 30). Ми не можемо з певністю сказати, чому дехто з коринтських християн говорив «я ж Павлів» або «я Аполлосів». Однак можна бути певними: ані один, ані другий вірний старійшина не підтримували такого мислення, яке викликає поділення. Павла аж ніяк не тішили такі погляди; навпаки, він відверто спростовував їх (1 Коринтян 3:5—7). Подібно й сьогодні старійшини пам’ятають, що пасуть «стадо Боже» (1 Петра 5:2). Воно не є власністю жодної людини. Тож, коли старійшини помічають, що якась особа намагається панувати чи то над отарою, чи над радою старійшин, вони вживають рішучих заходів, аби викоренити подібну тенденцію. І коли спонукою старійшин є бажання смиренно служити збору, досягати сердець та допомагати вівцям від душі служити Єгові, тоді можна сказати, що вони справді будують із вогнестійких матеріалів.

17. Як християнські батьки намагаються будувати з вогнестійких матеріалів?

¹⁷ Це питання також глибоко хвилює християнських батьків. Вони усім серцем прагнуть, аби їхні діти жили вічно! Тому батьки дуже наполегливо працюють, пильно навчаючи своїх нащадків, щоб принципи з Божого Слова вкоренилися в їхніх серцях (Повторення Закону 6:6, 7). Вони хочуть, щоб діти пізнали правду, але щоби правда була для них не просто якимось зводом правил чи переліком сухих фактів, а повноцінним, винагородливим та щасливим способом життя (1 Тимофія 1:11). Люблячі батьки, котрі бажають побудувати зі своїх дітей вірних учнів Христа, намагаються використовувати вогнестійкі матеріали. Вони терпеливо працюють з дітьми, допомагаючи їм рішучо позбуватися тих рис, які Єгова ненавидить, та розвивати інші — ті, які Єгова любить (Галатів 5:22, 23).

На кому лежить відповідальність?

18. Чому, коли учень відкидає здорове навчання, це не обов’язково стається з вини того, хто намагався його навчати та виховувати?

¹⁸ Обговорення цієї теми веде до одного важливого запитання. Якщо особа, котрій ми намагалися допомогти, відпадає від правди, чи це означає, що ми ні до чого не здатні вчителі та будуємо з низькоякісних матеріалів? Необов’язково. Звичайно, Павлові слова нагадують нам, що участь у ділі будування учнів — це дуже відповідальне завдання. Ми бажаємо робити все від нас залежне, аби будувати добре. Однак, згідно з Божим Словом, нам не потрібно брати на себе всю відповідальність та обтяжувати себе почуттям провини, коли особа, котрій ми намагалися допомогти, відходить від правди. Наша роль як будівничих є важливою, але не слід забувати й про інші вагомі фактори. Зверніть увагу, наприклад, що́ каже Павло навіть про того вчителя, який погано виконав своє завдання будівничого: «Той матиме шкоду, та сам він спасеться» (1 Коринтян 3:15). Якого висновку слід дійти, коли зрештою сам учитель спасеться, а християнська особистість, котру він намагався побудувати у своєму зацікавленому, так би мовити, «згорить» у певному вогняному випробуванні? Відповідь зрозуміла: в очах Єгови відповідальність за рішення щодо того, чи продовжувати йти шляхом вірності, чи ні, передусім несе сам зацікавлений.

19. Яке питання ми розглядатимемо в наступній статті?

¹⁹ Особиста відповідальність, тобто відповідальність, яка лежить на кожній людині зокрема, є дуже важливою справою, котра стосується усіх нас. А чого з цього приводу навчає сама Біблія? Це питання розглядатиметься в наступній статті.

[Примітки]

Як би ви відповіли?

◻ Що є «основою» для правдивого християнина і як вона закладається?

◻ Чого можна навчитися з прикладу будівельних матеріалів різних типів?

◻ Що представляє «огонь» і як через нього можна «мати шкоду»?

◻ Як ті, хто навчає Біблії, а також старійшини та батьки можуть будувати з вогнестійких матеріалів?

[Ілюстрація на сторінці 9]

У багатьох стародавніх містах поруч із вогнестійкими кам’яними спорудами стояли менш надійні будинки.