Чи грецька філософія збагатила християнство?
«Християнство, будучи ворожим грецькій та римській язичницькій культурі, по суті, багато чого перейняло з античної філософії». («Американська енциклопедія»).
СЕРЕД тих, хто справив відчутний вплив на «християнську» думку, безперечне місце займає «святий» Августин. Згідно з «Новою британською енциклопедією», Августинів «розум був горнилом, в якому релігія Нового Заповіту цілком сплавилась із платонівською традицією грецької філософії; також завдяки йому витвір цього сплавлення передався християнству середньовічного католицизму й протестантизму епохи Відродження».
Спадщина Августина, безсумнівно, тривка. Говорячи про те, наскільки грецька філософія вплинула на загальновизнане християнство, Даглас Т. Голден зазначив: «Християнська теологія вже так сплавилася з грецькою, що виховала людей з розумом на дев’ять десятих грецьким і на одну десяту християнським».
Деякі вчені переконані, що такий вплив філософії вдосконалив християнство на ранніх етапах, збагатив його вчення і зробив його переконливішим. Чи це правда? Як і коли грецька філософія вплинула на християнство? Чи вона дійсно збагатила християнство, чи швидше занечистила його?
Повчально буде простежити декілька процесів, які відбувалися від третього століття до н. е. до п’ятого н. е., дослідивши чотири дивні терміни: 1) «еллінізований юдаїзм», 2) «християнізований еллінізм», 3) «еллінізоване християнство» і 4) «християнська філософія».
«Еллінізований юдаїзм»
Перший термін, «еллінізований юдаїзм», є явною суперечністю. Початкова релігія євреїв, заснована правдивим Богом, Єговою, не повинна була занечищуватись фальшивими релігійними ідеями (Повторення Закону 13:1; Приповістей 30:5, 6). Але від самого початку над чистим поклонінням нависла загроза зіпсуття через фальшиві релігійні звичаї і мислення ззовні, наприклад, вплив єгипетських, ханаанських та вавилонських джерел. На жаль, Ізраїль допустив до глибокого зіпсуття свого правдивого поклоніння (Суддів 2:11—13).
Через кілька століть, у IV столітті до н. е., коли стародавня Палестина за Александра Македонського стала частиною Грецької імперії, це зіпсуття сягнуло небувалих масштабів і залишило по собі тривалу й шкідливу спадщину. Александр наймав євреїв у своє військо. Контакти між євреями та їхнім новим завойовником глибоко вплинули на єврейську релігійну думку. Освіта в юдаїзмі була пронизана елліністичним мисленням. Первосвященик Ясон, згідно з повідомленнями, заснував 175 року до н. е. в Єрусалимі грецьку академію, яка мала сприяти вивченню Гомера.
Цікаво, що в одному анонімному самарянському творі з другої половини другого століття до н. е. є спроба представити біблійну історію як еллінізовану історіографію. Такі апокрифічні юдейські книги, як Юдити і Товита, в дійсності натякають на грецькі еротичні легенди. З’явились юдейські філософи, які старалися примирити грецькі ідеї з юдейською релігією та Біблією.
Найбільше це приписують Філону, юдею першого століття н. е. Він засвоїв доктрини Платона (четверте століття до н. е.), піфагорійців і стоїків. Погляди Філона справили глибокий вплив на юдеїв. Підсумовуючи це інтелектуальне проникнення грецької думки в юдейську культуру, єврейський письменник Макс Дімонт каже: «Збагачені платонівською думкою, арістотелівською логікою та евклідівською наукою, юдейські вчені підійшли до Тори з новими засобами... Вони почали давати юдейським відкриттям грецьке пояснення».
З часом римляни захопили Грецьку імперію, а з нею і Єрусалим. Це відкрило шлях для ще істотніших змін. У третьому столітті н. е. філософські та релігійні доктрини мислителів, які намагалися розвивати і синтезувати ідеї Платона, набрали остаточної форми і відомі сьогодні як неоплатонізм. Ця філософська школа згодом справила значний вплив на відступницьке християнство.
«Християнізований еллінізм»
Протягом перших п’ятьох століть нашої ери деякі інтелектуали намагалися продемонструвати взаємозв’язок між грецькою філософією і правдою, відкритою в Біблії. У книжці «Історія християнства» (англ.) говориться: «Християнські метафізики пробували зобразити греків, що жили за кілька десятиліть до Христа, як людей, що мужньо, але сліпо йшли до пізнання Бога, намагаючись, так би мовити, зіткати Ісуса з тонкого афінського повітря, витворити християнство у своїх бідних язичницьких головах».
Плотін (205—270 рр. н. е.), передвісник таких мислителів, розвинув систему, яка базувалася, головним чином, на Платоновій теорії «ідей». Плотін увів концепцію про душу, відокремлену від тіла. Професор Е. У. Хопкінс каже про Плотіна: «Його теологія... справила чималий вплив на лідерів християнської думки».
«Еллінізоване християнство» і «християнська філософія»
Починаючи з другого століття н. е. «християнські» мислителі докладали неабияких зусиль, щоб справити враження на язичницьких інтелектуалів. Незважаючи на ясну пересторогу апостола Павла щодо «безбожних розговорів і суперечностей мудрости, ложно мудростю названої», такі вчителі залучали до своїх учень філософські елементи навколишньої елліністичної культури (1 Тимофія 6:20, Левицький). Приклад Філона давав зрозуміти, ніби існує можливість узгодити Біблію з платонівськими ідеями. (Порівняйте 2 Петра 1:16).
Звичайно, це принесло справжню шкоду біблійній правді. «Християнські» вчителі намагалися показати, що християнство узгоджується з греко-римським гуманізмом. Климент Александрійський та Оріген (друге і третє століття н. е.) поклали неоплатонізм в основу того, що почало називатися «християнською філософією». Амвросій (339—397 рр. н. е.), єпископ Медіоланський (Міланський), «засвоїв найновішу грецьку науку, як християнську, так і язичницьку, особливо праці... язичницького неоплатоніста Плотіна». Він намагався дати освіченим римлянам класичну форму християнства. Августин пішов за його прикладом.
Через сто років Діонисій Ареопагіт (відомий також як Псевдо-Діонисій), очевидно, сирійський монах, спробував об’єднати неоплатонівську філософію з «християнською» теологією. Згідно з одною енциклопедією, його «твори встановили явно неоплатонівський напрям значної частини середньовічної християнської доктрини і духовності... що визначило грані її релігійної і богослужбової суті аж до цього часу». Яка кричуща зневага до перестороги апостола Павла перед «філософією та марною оманою за переданням людським»! (Колосян 2:8).
Елементи занечищення
В одній енциклопедії зазначається, що «християнські платоністи на перше місце ставили божественне відкриття і вважали філософію Платона найкращим доступним способом зрозуміти й обороняти вчення Святого Письма й церковної традиції».
Платон був переконаний в існуванні безсмертної душі. Варто зазначити, що одним з найпомітніших фальшивих вчень, які проникли в «християнську» теологію, було вчення про безсмертя душі. Засвоєння цього вчення ніяк не можна оправдати тим, що воно нібито зробило християнство привабливішим для мас. Коли апостол Павло проповідував в Афінах, у самому серці грецької культури, він не навчав платонівської доктрини про душу. Натомість він проповідував християнську доктрину про воскресіння, хоча багатьом з його грецьких слухачів було важко прийняти те, що він говорив (Дії 17:22—32).
На відміну від грецької філософії, Святе Письмо чітко показує, що людина не має душу, а є душею (Буття 2:7). Коли людина помирає, душа перестає існувати (Єзекіїля 18:4). В Екклезіяста 9:5 говориться: «Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм,— бо забута і пам’ять про них». Біблія не навчає доктрини про безсмертя душі.
Ще одне оманливе вчення стосується передлюдського становища Ісуса — погляд, що він був рівним Отцеві. У книжці «Церква протягом перших трьох століть» (англ.) пояснюється: «Доктрина про Трійцю... походить з джерела, цілком чужого єврейським і християнським Святим Писанням». З якого саме джерела? Доктрина «розвинулася і просочилася в християнство через отців церкви, які підтримували точку зору Платона».
І дійсно, з часом, в міру того як отці церкви все більше підпадали під вплив неоплатонізму, прихильники Трійці зміцнювали свої позиції. Неоплатонівська філософія третього століття, схоже, дала їм змогу примирити непримириме — зробити, щоб потрійний Бог виглядав як один Бог. На основі філософських умовиводів вони твердили, що три особи можуть бути одним Богом і що кожен з них у той же час зберігає свою індивідуальність!
Однак біблійна правда чітко показує, що тільки Єгова є Всемогутнім Богом, що Ісус Христос є меншим за нього, його створеним Сином, а святий дух — Божою діючою силою (Повторення Закону 6:4; Ісаї 45:5; Дії 2:4; Колосян 1:15; Об’явлення 3:14). Доктрина про Трійцю знеславляє єдиного правдивого Бога і заплутує людей, відвертаючи їх від Бога, якого вони не можуть зрозуміти.
Ще однією жертвою неоплатонівського впливу на християнське мислення стала біблійна надія на тисячолітнє правління Христа (Об’явлення 20:4—6). Про Орігена відомо, що він засуджував мілленаріїв (від латинського millenium — «тисяча»). Чому він так противився цій обґрунтованій біблійній доктрині про правління Христа тисячу років? «Католицька енциклопедія» відповідає: «Беручи до уваги неоплатонізм, на якому засновуються його вчення... [Оріген] не міг прилучитись до мілленаріїв».
Правда
Жоден з вищезгаданих процесів не мав нічого спільного з правдою. Ця правда — це сукупність християнських вчень, викладених у Біблії (2 Коринтян 4:2; Тита 1:1, 14; 2 Івана 1—4). Біблія є єдиним джерелом правди (Івана 17:17; 2 Тимофія 3:16).
Однак ворог Єгови, правди, людства і вічного життя — Сатана Диявол, «душогуб» і «батько неправді»,— використовував різні способи з метою фальсифікувати правду. (Івана 8:44; порівняйте 2 Коринтян 11:3). Серед наймогутніших знарядь, які він уживав, намагаючись змінити зміст і природу християнських вчень, були вчення грецьких язичницьких філософів — по суті, відображення його власного мислення.
Це неприродне змішування християнського вчення з грецькою філософією є спробою розбавити біблійну правду, позбавити її сили і привабливості для сумирних, щирих людей, які бажають навчатися і шукають правду (1 Коринтян 3:1, 2, 19, 20). Воно також забруднює чисту біблійну доктрину і затирає межу між правдою та обманом.
Сьогодні під керівництвом Голови збору Ісуса Христа правдиве християнське вчення відновлюється. Також щирі шукачі правди можуть дуже легко визначити правдивий християнський збір по його плодах (Матвія 7:16, 20). Свідки Єгови охоче допомагають таким людям знайти чисту воду правди і міцно триматися спадку вічного життя, яке пропонує наш Отець, Єгова (Івана 4:14; 1 Тимофія 6:19).
[Ілюстрація на сторінці 11]
Августин.
[Відомості про ілюстрації, сторінка 10]
Грецький текст: з книжки «Ancient Greek Writers: Plato’s Phaedo», 1957, Ioannis N. Zacharopoulos, Athens; Платон: Musei Capitolini, Roma