Що відбувається з духовними цінностями?
«П’ятнадцять пар відвідує [католицькі] курси для наречених. З 30 присутніх лише 3 вважають себе віруючими». (Французька щоденна католицька газета «Круа»).
РЕЛІГІЯ переживає кризу. На титульній сторінці міжнародного видання журналу «Ньюсуїк» за 12 липня 1999 року було поміщено запитання: «Чи Бог мертвий?». Відповідь звучала так: виглядає, що для Західної Європи — мертвий. У французькій газеті «Монд» повідомлялося про синод католицької церкви, який проводився у жовтні того ж року в Римі: «Церкві щораз важче доносити свою звістку до суспільства, яке має на неї алергію... В Італії вже не всі католики мають однакові релігійні погляди... У Німеччині полеміка навколо консультаційних центрів для жінок, які хочуть зробити аборт, збільшує прірву між папою і демократичним суспільством, яке більше не бажає миритися з диктатом. Декотрі оглядачі вже називають незалежну позицію [Нідерландів] щодо моралі та евтаназії свідченням раптової дехристиянізації».
В інших місцевостях ситуація дуже подібна. У 1999 році Джордж Кері, архієпископ Кентерберійський, попереджував, що «від повного зникнення» англіканську церкву відділяє лише «одне покоління». У статті за назвою «Кінець християнської Європи», опублікованій у французькій газеті «Фігаро», зазначалось: «Скрізь помітне однакове явище... Люди часто ставлять під сумнів етичні і доктринальні засади».
Зменшення участі в релігійному житті
В Європі сильно падає відвідуваність церков. У Франції на месу щонеділі ходить менше 10 відсотків католиків, а в самому Парижі до церкви регулярно ходить лише 3—4 проценти. Подібна чи навіть гірша відвідуваність спостерігається у Великобританії, Німеччині та скандинавських країнах.
Вище духівництво всерйоз стурбоване тим, що бракує кандидатів на священиків. За неповне століття кількість священиків у Франції сильно знизилась — від 14 до менш ніж 1 на 10 000 мешканців. По цілій Європі середній вік священиків зростає, і нестача в них відчувається навіть у таких країнах, як Ірландія та Бельгія. У той же час зменшується число дітей, які ходять на уроки катихизму, і це ставить під сумнів відродження католицької церкви.
Довір’я до релігії, здається, безповоротно відійшло у минуле. Тільки 6 відсотків французів вірить, що «правду можна знайти лише в одній релігії». У 1981 році так вважало 15 відсотків, а в 1952 році — 50. Поширюється байдужість до релігії. Відсоток людей, які кажуть, що не належать до жодної релігії, зріс від 26 у 1980 році до 42 у 2000 році («Цінності французів. Зміни від 1980 до 2000 року» [«Les valeurs des Français—Évolutions de 1980 à 2000»]).
Зміни моральних цінностей
Криза помітна також у питаннях моралі. Як уже зазначалося, багато парафіян не приймають моральних норм своєї церкви. Вони не погоджуються з думкою, що релігійні лідери мають право встановлювати норми поведінки. Ті самі люди, які аплодують зусиллям папи у галузі прав людини, відмовляються підтримувати його погляд на питання, які стосуються їхнього особистого життя. Наприклад, його позицію щодо запобігання вагітності ігнорує навіть чимало католицьких пар.
Такий спосіб мислення характерний як для релігійних, так і для нерелігійних людей усіх соціальних верств. Люди терпимо ставляться до учинків, які відкрито засуджуються у Святому Письмі. Двадцять років тому 45 відсотків французів засуджувало гомосексуалізм. Сьогодні 80 відсотків не бачить у ньому нічого поганого. Хоча переважна більшість і схвалює подружню вірність, однак лише 36 процентів вважає позашлюбні зв’язки неприпустимими за жодних обставин (Римлян 1:26, 27; 1 Коринтян 6:9, 10; Євреїв 13:4).
Релігійний «коктейль»
У західному суспільстві розвивається тип релігії, в якій кожен вважає своїм правом довільно вибирати особисті вірування. Одні догми приймаються, інші відкидаються. Наприклад, дехто називає себе християнином, хоча вірить у реінкарнацію. Є також люди, які одночасно дотримуються кількох релігійних переконань (Екклезіяста 9:5, 10; Єзекіїля 18:4, 20; Матвія 7:21; Ефесян 4:5, 6). У книжці «Цінності французів. Зміни від 1980 до 2000 року» чітко зазначається, що багато сьогоднішніх віруючих безповоротно відходять від стежки, прокладеної церквою.
Однак ця тенденція до релігійного індивідуалізму таїть у собі певні небезпеки. Жан Делюмо, фахівець з історії релігії і член Інституту Франції, переконаний, що людина не в стані створити собі власну релігію незалежно від якоїсь існуючої системи поглядів. «Віра не виживе, якщо вона не корениться в конкретній конфесії». Здорові духовні цінності і практикування релігії мусять бути гармонійними частинами одного цілого. Де ж шукати такої гармонії у суспільстві, яке знемагає від нестабільності?
Біблія постійно нагадує нам, що прийнятні норми поведінки й моралі встановлює Бог і що він дає людям свободу вирішувати, чи їх дотримуватися. Мільйони людей по цілому світі визнають, що ця авторитетна книга має практичну цінність сьогодні і що її доречно названо світильником для ноги і світлом для стежки (Псалом 119:105). Як вони дійшли до такого висновку? Про це піде мова у наступній статті.