Чи були апостольські отці наступниками апостолів?

ЩЕ ДО початку другого століття н. е. чисті води християнської правди почали забруднюватись фальшивими вченнями. Після смерті апостолів, як і було передречено у Святому Письмі, дехто почав відкидати правду і вірити байкам (2 Тимофія 4:3, 4). Приблизно 98 року Іван, останній з Ісусових апостолів, попереджав про такі неправдиві вчення і про людей, які намагатимуться «ввести в оману» вірних християн (1 Івана 2:26; 4:1, 6).

Невдовзі після цього з’явилися так звані апостольські отці. Як вони реагували на релігійний обман? Чи зважали на натхнену пересторогу апостола Івана?

Ким вони були?

Назва «апостольські отці» стосується авторів релігійних праць, які могли знати когось з Ісусових апостолів або навчатися від учнів апостолів. Переважно вони жили в період, що охоплював кінець першого століття і середину другогоa. Серед них був Климент Римський, Ігнатій Антіохійський, Папій з Гієраполя та Полікарп зі Смирни. У той час постали такі праці, як «Дидахе», «Лист Варнави», «Муки Полікарпа» і другий лист Климента. Автори цих праць невідомі.

Тепер важко сказати, наскільки близько апостольські отці дотримувалися вчень Ісуса Христа. Безсумнівно, ці чоловіки прагнули поширювати певну форму християнства. Вони засуджували ідолопоклонство і неморальність, вважали Ісуса Божим Сином і вірили, що він воскрес. Однак вони не могли стримати хвилю відступництва. А дехто з них навіть посприяв йому.

Чи такі вже незначні зміни?

У християнстві з’явились течії, котрі відхилились від напрямку, визначеного Ісусом Христом та його апостолами. Приміром, автор «Дидахе» радив, щоб під час відзначання Господньої вечері вино передавали перед хлібом. Це суперечило порядку, який встановив Ісус (Матвія 26:26, 27). Автор «Дидахе» також твердив, що, коли немає підхожої водойми для повного занурення, людину можна охрестити, просто поливши водою її голову (Марка 1:9, 10; Дії 8:36, 38). У цій же праці християн заохочувалось дотримуватись двічі на тиждень обов’язкового посту і тричі на день промовляти молитву «Отче наш» (Матвія 6:5—13; Луки 18:12).

У свою чергу Ігнатій запропонував новий устрій у християнському зборі. Згідно з ним «на місці Бога» мав головувати один єпископ, який наглядав над багатьма священиками. Такі нововведення спричинили нові хвилі небіблійних відступницьких учень (Матвія 23:8, 9).

Перебільшення, мучеництво та ідолопоклонство

Апостольських отців ще більше віднесло від правдивих учень через хибні міркування. Наприклад, Папій хотів знати біблійну правду і звертався до Християнських Грецьких Писань. У той же час він пояснював, що протягом передреченого Тисячолітнього правління Христа кожна виноградна лоза випускатиме по 10 000 гілок, кожна гілка — по 10 000 галузок, кожна галузка — по 10 000 пагонів, кожен пагін — по 10 000 грон. Кожне гроно матиме 10 000 ягід, а кожна ягода даватиме 1000 кварт вина.

Полікарп волів краще померти мученицькою смертю, ніж зректися своєї християнської віри. За деякими джерелами, його навчали апостоли та інші учні, які знали Ісуса. Він цитував Біблію, і, здається, намагався жити за християнськими принципами.

Дехто настільки шанував Полікарпа, що це переросло в ідолопоклонство. У творі «Муки Полікарпа» розповідається, що після його смерті «вірні» прагнули зберегти його рештки. Вони вважали кістки Полікарпа «ціннішими від дорогого каміння, ціннішими від золота». Цілком очевидно, що чисті води правди були отруєні.

Апокрифічні книги

Дехто з апостольських отців прирівнював неканонічні книги до натхнених Богом. Наприклад, Климент Римський цитує з апокрифічних праць Мудрості і Юдити. Автор «Листа Полікарпа» посилається на книгу Товита, аби підтримати ідею, що пожертви можуть звільнити людину від смерті.

У другому сторіччі н. е. з’явились фальшиві Євангелія, які містили вигадані оповіді про життя Ісуса, і нерідко апостольські отці вважали їх достовірними. Наприклад, Ігнатій цитував з так званого Євангелія євреїв. А про Климента Римського в одному джерелі сказано: «Здається, Климент пізнав Христа не з Євангелій, а з неканонічних писань».

Хвиля відступництва наростає

Апостольські отці намагались пояснити християнську віру за допомогою легенд, містичних ідей і філософії. Цим вони здійняли ще більшу хвилю відступництва. Наприклад, Климент використовував міф про Фенікса, щоб підтвердити вчення про воскресіння. Згідно з переказами, Фенікс був містичним птахом, який начебто поставав з власного попелу. У єгипетській міфології Фенікс пов’язувався з культом сонця.

Автор «Листа Варнави» також перекручував біблійну правду. На його думку, Закон Мойсея слід сприймати як алегорію. Наприклад, він вважав, що чисті тварини — ті, які жують жуйку і мають розділені копита,— зображають людей, котрі роздумують над Божим Словом, так би мовити його розжовують. Розділені копита означали, що праведна людина «ходить по землі» і водночас очікує життя на небі. Втім, таке пояснення не ґрунтується на Біблії (Левит 11:1—3).

Свідчення апостола Івана

У першому столітті н. е. апостол Іван застеріг: «Любі, не кожному натхненому вислову вірте, а перевіряйте, чи від Бога він, бо у світі з’явилося багато лжепророків» (1 Івана 4:1). Якими ж вчасними були ці слова!

Наприкінці першого століття багато так званих християн вже покинули вчення Ісуса Христа і його апостолів. Замість того щоб протистояти відступництву, апостольські отці котилися на його хвилях. Вони отруїли чисті води біблійної правди. Про таких людей апостол Іван написав: «Кожен, хто рветься вперед і не перебуває в Христовій науці, Бога не має» (2 Івана 9). Тож для всіх, хто щиро шукає біблійну правду, ця натхнена пересторога була і залишається чіткою та зрозумілою.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 29]

У своїх працях деякі апостольські отці, в тому числі Климент, намагались пояснити християнську віру за допомогою легенд, містичних ідей і філософії

[Ілюстрація на сторінці 28]

Полікарп був готовий померти мученицькою смертю

[Відомості про джерело]

The Granger Collection, New York