Втручання в світські справи турбує багатьох

ЩОДЕННІ новини часто говорять про священиків сьогодні. Коли ви візьмете газету, або журнал то воно не є нічого надзвичайного читати про їхнє втручання в світські справи. Багато з них тепер прилучуються до протестів, беруть участь у цивільному непослухові, радять революції, а в деяких випадках навіть насильство.

Аргентинський журнал Analysis пише: “В останніх тижнях 1968 р., коло 150 католицьких священиків утворили великі політичні сподівання в різних частинах країни. Таким чином у Кордобі вони радили потребу буйної революції: у Ніквен, Чако, і Тукуман, вони докучали уряду . . . а в Буенос-Айрес вони представили петиції [президентові] Онґанії”.

У Бразилії, також церковні провідники попали в конфлікт з урядом через їхнє політичне підбурювання. І в Сполучених Штатах, Чікаґо Tribune зауважив: “З 441 осіб, яких заарештували за недавній заколот на вулицях, то з 61 дорослих мужчин — 26 процентів — були священики”.

Чи це є правильно?

Чи ви думаєте, що це є правильно для священиків так мішатися в світські справи? Багато осіб вірять, що ні, тому вони стають занепокоєні, здивовані, навіть обурені.

У Південній Африці, урядовий провідник, Бен Шоуман, з гнівом сказав: “Ми вже дуже змучені політичними єпископами. Вони використовують свої кафедри, щоб оправдувати свої брудні напади на уряд”. Подібно, в Брідженд, Ґламорґані, Англії, політичні провідники дуже роздратували членів Баптистської церкви. Один член сказав: “Священик є фанатиком у політиці. . . . Ми йдемо до церкви послухати Євангелії — а не таких дурниць”.

Журнал Берлінський Morning Post зауважив, що втручання релігійних провідників у політику, викликало “обурення і гнів багатьох”. І виносе заключення: “Церква, яка вірить, що політика є важніша від проповідування . . . стала огидна”.— Серпня 29-го 1969 р.

Чи ви те саме відчуваєте? Чи ви коли дивувалися як така активність може бути християнською? Багато осіб також знаходять огидним підбурювання буйних революцій так як священики роблять, а церква офіційно оправдує вчинки цих священиків!

Наприклад, на зборі Світової Ради Церков в Уппсала, Швеції, в 1968 р., до якої належать близько 237 церков, було сказано: “Будування політичної будови, яка буде відповідати народному розвито включає революційні зміни громадської будови. . . . По країнах де уряди є пригнічаючі . . . то ці революційні зміни можуть набирати буйної форми”.— Uppsula Speaks, сторінка 48.

І Йосиф Міченфелдер, священик у Мерінолі, який керує католицькою інформаційною службою в Перу пояснює: “Католицькі революціонери засновують своє зусилля на папських енцикліках, а головно на останній ‘Розвиток Людей’, яка [підтримує] . . . насильну революцію”.

Що Боже Слово каже?

Чи Боже Слово радить християнським вісникам мішатися в світські справи, навіть брати участь у буйних революціях? Ми ніде в Біблії не читаємо цього?

Навпаки, Біблія каже: “Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається”. (Як. 4:4) У повній згоді з цим Ісус Христос сказав: “Моє Царство не є частиною світу цього”. І він також сказав, що його правдиві послідовники “не є частиною світу, так як я не є частиною світу”. (Ів. 18:36; 17:16, НС) Але, що сказати про протестантські, католицькі організації і Юдаїзм?

Як ясно це повинно бути, що вони є частиною світу, бо працюють рука в руку з політичними провідниками. А що це повинно значити для вас? Якщо церкви не наслідують приклад поставлений в Божому Слові, то чи ви повинні далі ходити до церкви? Чи Бог може похвалювати такі церкви? Певно, що в цій справі вони не виконують Божої волі!

Нема основної зміни

І сучасне розголошення цих справ не повинно спонукувати вас думати, що таке глибоке церковне втручання в світські справи представляє основну зміну для них. Зовсім ні! Вони вже на протязі довгого часу мішаються в політику, навіть вимагали, щоб люди підтримували світові війни. Тому католицький історик Ґордон Цан признає: “Церква стала агентурою суспіль-

ної контролі, діючи на користь нацистської держави, запевняючи цілковитої католицької підтримки у [другій світовій] війні”.— Німецькі Католики й Гітлєрові Війни (анг.), сторінка 202.

Журнал Nation’s Business від серпня 1964 р., акуратно зауважує наслідки церковної підтримки світових війн:

“Війська в 1914 р. складалися з католиків, протестантів і євреїв, майже рівним числом по обох сторонах. Також відкидали або привласнювали собі, по обох сторонах, науку єврейських пророків і самого Христа. Зневага до релігійної науки, так як то можна зауважити, стала більш явною в другій війні”.

Один католик, ставши стурбований нехристиянським напрямком церков, з жалем писав у католицькому журналі:

“Бачите як у Першій Світовій Війні, німецькі й італійські католики ненавиділи й вбивали своїх американських і англійських братів, а ми подібно, вбивали наших німецьких братів в Христі. У Другій Світовій Війні ця сама страшна сцена повторилася, коли більшість католиків корячись своїм державам із ненавістю і страхом вбивали тих, яких Христос вимагає, щоб вони любили. . . .

“Якщо б Держава наказувала нам убивати самих себе, то ми не слухали б її. . . . Одначе, якщо Держава каже нам убивати нашого невинного брата, що живе в іншій країні, то ми слухаємо, цілком забуваючи слова ‘Любитимеш ближнього свого, як самого себе’ і ‘Любов не робить шкоди ближньому’”.— The Sign, вересня 1955 р.

Провину за пролиття крови так званим християнством неможливо заперечити. Папа Павло, першого дня 1970 р., признав: “Наші руки ще є заплямовані кров’ю від останньої Світової Війни”.— Часопис Нью-Йорк Таймс (анг.) з 2-го січня, 1970.

Одначе, церкви далі мішаються в світські справи, і то чимраз глибше. Але тепер все більше і більше осіб дуже ненавидять це, а тому церкви чимраз скорше розпадаються. А те, що незабаром станеться з церквами безпосередньо впливає на вас. А чому?