Нігерія вивантажує свій „тягар”
Від наших кореспондентів у Нігерії й Гані
„МАСОВИЙ від’їзд небажаних”. „Вигнанці з Нігерії: Жорстокий від’їзд”. Такими то пекучими заголовками в міжнародній пресі описувалось один з найбільш масових від’їздів людей в історії Африки. Це не був переможний від’їзд визволених людей, ані примушена втеча від гноблення війною. Це був від’їзд майже двох мільйонів людей, примушених втікати через наказ нігерського уряду.
Нафта і Західноафриканське суспільство
До 1975 р. Нігерія значно відбудувалась від спустошення цивільної війни й стала головним виробником нафти. Це майно від нової нафтової індустрії збільшило її міжнародний фінансовий вплив і політичне визнання. Отже, Нігерія взяла перший головний крок у заснуванні ЕСДЗА (Економічна Спільність Держав Західної Африки) у травні 1975 р. Заради якої цілі? Щоб розвинути суспільний лад для торгівлі й економічної кооперації. Наслідком цього, то громадяни ЕСДЗА могли відвідувати член-нації аж до трьох місяців без візи.
Це рушило велику імміграцію. „Усі шляхи ведуть до Нігерії”, найбагатішої й найбільш поселеної нації в цій спільці держав. Щоденно входило коло 3.000 іноземців з таких країн як Чад і Гана! Проте, найбільший наплив іноземців, входив непомітно, крадькома — а також незаконно — через не охоронені кордони Нігерії. Але, більшість нігерців привітували іммігрантів. Ці іммігранти працювали за дешеву зарплату при тих роботах, небажаних для нігерців. Але так як трапляється з будь-яким напливом народу, було багато небажаних. Через це незабаром почались проблеми.
Іммігранти стають „тягарем”
До 1978 р. вже турбувались цим напливом народу. Багато людей думали, що дешева чужа праця збільшувала безробіття між нігерцями. Згідно з нігерською пресою, то в 1980 р., і знову в 1982 р., через релігійні повстання, підбурені незаконними іммігрантами було вбито тисячі людей. Безробітні іммігранти сформовували озброєні зграї, грабували, вбивали й гвалтували невинних громадян. Тисячі іммігрантських жінок займались проституцією. Агресивні іноземні жебраки — чоловіки, жінки і малі діти — порушували громадський спокій.
Декотрі громадяни побоювались за суспільну й політичну безпеку країни. В 1980 р. вони почали нарікати на „незаконних іммігрантів” і „небажаних іноземців”. Через це уряд Нігерії в 1981 р. вимагав, щоб усі африканці, які не були громадянами Нігерії живучі в країні реєструвались по бюрах імміграції. Однак, цей закон не дуже примушували.
Потім прийшов 1982 р. Нігерія стала жертвою міжнародного затоварювання нафтою, яке, разом з інфляцією, дуже завернуло економію. Так як було сказано в журналі Лагос Щоденний час: „Похмурий стан економії був ознакою для федерального уряду, що Нігерія вже не могла грати роль ,різдв’яного діда’ ”. Отже, ті люди припливші за течією пожвавленої нафтової економії й економічного достатку тепер були примушені відплисти за погіршуючою економічною течією.
Від’їзд
17-го січня, 1983 р., через „розрахунковий” наказ уряд дав усім незаконним іммігрантам два тижні, щоб упорядкувати їхнє суспільне становище, а коли ні, то „розрахуватись” (від’їжджати) нікого не здивував. Нігерські землевласники виганяли іммігрантів. Роботодавці звільняли робітників-іммігрантів з роботи. Як наслідок цього, більшість незареєстрованих іноземців негайно спаковували свої пожитки. Один чоловік з Гани недавно був сказав своїм друзям, що вийде з Нігерії тільки під загрозою смерті. „Саме так”, він сказав, „це буде повільний марш додому”. Але як від’їзд набував швидкості, то обернув його приречений „повільний марш” на галоп.
Отже сотки тисячі людей від’їжджали, переповнюючи малі автобуси і вантажні машини наповнені їхніми різнокольоровими пожитками, загороджуючи дороги, переповнюючи міжнародний морський порт і аеропорт в Лагосі. Але куди ж їм утікати? Всі кордони Гани були закриті. Бенін, а також Того закрили їхні кордони боячись, що сотні тисяч іммігрантів з Гани стануть заманені в цих країнах. Аж поки не розв’язали цієї проблеми, то чекаючі натовпи, включаючі дітей та вагітних жінок, голодували під несенітарними обставинами. Як звичайно, уряди Беніну та Того робили все що можливо, щоб допомогти. Проте, 29-го січня, 1983 р., Гана розкрила свої кордони. Тепер світ бачив щось дивовижного, як хвилі народу хвилювались у Бенін, через Того, у Гану та інші країни.
Гана вже була зорганізувала спеціальний загін для вивезення народу, щоб поводитись з цим напливом. У місткому майдані нового центру в Лабаді, Аккрі, приймали іммігрантів прибулих човном і дорогою. Проте, до неділі рано, майдан уже був переповнений народом. Мусили відкрити кілька інших центрів. Звертались до власників автомашин, щоб ці позичали урядові їхні машини для розвезення іммігрантів. Дивовижно, цих іммігрантів так ефектно розвозили до різних околиць Гани, що не було потрібно влаштовувати біженських таборів.
Кожний іммігрант мав своє оповідання, щоб розказувати його. Одному чоловікові з Гани вдалось прибути до кордонного села Афло й він не знав, як йому добитись до Аккри. Несподівано, він почув галасливу метушню як скидали буханці хліба з повільно їдучого фургона, а люди збігались і ловили їх високо в повітрі. Лишаючи цю сцену позаді, він подався до Аккри, але мусив вернутись назад до Афли де люди старались щосили сідати в автобуси. Незабаром він зауважив навантаженого автомобіля застрявшого в трафіці. „Я зібрав усю мою силу”, він сказав, „кинув мою подорожнью сумку в грузовик і сам почав вилізати в нього. Я був дуже вдячний, коли хтось поштовхнув мене ззаду, допомігши мені видрапатись у грузовик. У тому грузовикові десь з сотня нас витерпіли тригодині подорожі до Аккри”.
Часами лихо спонукувало панібратство. Декотрі іммігранти ділились їхніми провізіями з зовсім незнайомими. Здорові допомагали слабосилим одержувати харч. На аеропортах декотрі навіть ділились грішми з співподорожуючими. Але лихо теж створювало дикість. Одному голодному повертаючому чоловікові відібрали обід загрожуючи йому ножем. Одна жінка, несуча кошик повний харчів до центру не донесла їх — голодні повертаючі іммігранти зараз розхапали той харч.
На аеропортах і портових містах люди також терпіли через наплив народу аж поки човнами та літаками не порозвозили їх. Багато людей падали у воду, і принаймні одна особа втопилась, тоді як люди товпились до човнів. Проте, ці повертаючіся іммігранти відразу зорганізувались у рятувальний загін. І кожний раз, що рятували якусь особу, то поміж народом — повертаючі з Гани, а також з Нігерії — лунали бурхливі оплески. Зрештою, вони відплили набиті, як оселедці в барильці.
Наслідки
Це назвали жорстокий від’їзд, і в деякому значенні це було правда. Багато людей думають, що уряд наказав іммігрантам дуже несподівано від’їжджати, і що два тижні часу не було доволі. Проте, коментатори в Нігерії пригадують нам, що вони вже давно наказували незаконним іноземцям упорядкувати своє іммігрантське становище і що наказ стосувався тільки до тих, які не зробили цього. Уряд Нігерії старався применшити страждання від’їжджаючих іноземців. Їм дозволили брати з собою їхні пожитки й заробітки. Також давали їм трохи медичної допомоги. Спілка автомобільного транспорту в Нігерії запропонувала послугу 200 транспортних автомашин безплатно для вивозу людей з усіх околиць країни. І багато людей особисто допомагали їм грішми. Жителі Нігерії кажуть, що вже відчули полегшення від зменшення безробіття та забезпечення житлом.
Все-таки, цей вчинок Нігерії пошкодив її міжнародному спорідненні. І полегшуючи свій тягар, Нігерія знову накинула суспільний та фінансовий тягар на бідніші країни. У Гані тепер є більше як один мільйон нових людей, щоб харчувати їх і та країна тепер звертається до інших країн за допомогою. Відносячись до цього, кілька чужих країн й організацій відсилали Гані, Того і Бенінові грошову, а також матеріальну допомогу. Нігерія також призначила один мільйон доларів (СШ) допомоги.
Отже, яку ж майбутність мають ці повернені? Чи ви називаєте їх біженцями, засланцями чи вигнаними незаконними іноземцями, то все-таки їхня доля підкреслює бентежні, нерозв’язані проблеми, з якими провідники світу мусять боротись — пекуче обвинувачення світу, який вже не може доглядати своїх мешканців.
[Ілюстрація на сторінці 9]
Яка є майбутність для цих людей?