Гітлер — минувся але незабутий
У П’ЯТНИЦЮ 26 вересня 1980 року, в південній Німеччині було тепло й сонячно. Десь чверть на одинадцяту трохи похолодніло. Натовпи почали розходитись із величезних пивниць-намет славного Октоберфест у Мюнхені й прямували до виходів. Несподівано поблизу головної брами спалахнуло велике світло й величезний вибух пролинув повітрям, лишаючи по собі 200 осіб поранених, а 13 убитих.
Пізніші дослідження виявили, що особа відповідальна за цю терористичну атаку мала неонацистські зв’язки. Тільки вісім тижнів раніше, у Болоньї, Італії, подібним реакційним нападом висадили в повітря залізничну станцію й вбили більше як 80 осіб. І в той самий час, у Франції шаленіла найсуворіша хвиля антисемітичного насильства від закінчення другої світової війни.
Для більшості людей, нацизм (або неонацизм) і Гітлер стали майже синонімними. Отже, протягом усіх тих років такі то випадки оживляли Гітлера, принаймні через засоби інформації. Первобутніх нацистських жорстокостей ще не забулось, тоді як відбувались ці нові. По суті, німецька газета Нюрнбергер Нахріхтен звертає увагу на те, що в грудні 1983 року, 35 робітників, включаючи 10 суддів і прокурорів, ще „збирали, перевіряли аркуші, визначали й віддавали до суду досяжний матеріал про нацистські злочини [вчинені протягом гітлерівської ери]”. Газета додала, що „чекають ще на 129 справ, щоб дати їх до суду, тоді як саме тепер розсуджують 1700 справ”.
Публіка взагалі можливо не зауважує всього цього. Але інші події дуже ефективно відроджують спогади нацизму, яких мільйони людей стараються забути. Наприклад, подумайте про, Голокост — телевізійна передача кілька років тому — або про вражаючі рапорти в 1983 році, що популярна німецька газета одержала копії Гітлеревих особистих щоденників. Дехто не довіряв тій новині, але вона стала загальновідома, коли виявилось, що ті щоденники були підробкою. Один німець, почуваючи огиду й розстроєння, запитав: „Чи Гітлер уже колись перестане глузувати з нас?”
Не дивно, що в Канадському журналі Торонто стар було сказано: „Ми продовжуємо жахатись, але в той самий час чаруємось фюрером і державою, яку він очолював”. Здається, це дійсно так, тому що згідно з одним німецьким джерелом інформації, „невпинний потік надрукованих творів про третій рейх збільшується, тоді як ця ера віддаляється в минуле. Зявилось понад 20 000 видань, навіть умільці не можуть надіятись, що вже чули про їх усіх”.
Чому ж таке глобальне зачарування Гітлером та його третім рейхом? Чи це зачарування, разом з неонацистськими групами, які газета Дер Шпігель сказала стають „все більше й більше войовничими”, можуть бути провісниками на те, що історія повторюється? Декотрі неонацистські видання хваляться й кажуть: „Ми не є вчорашні залишки, але найпередовіші групи завтрішньої ери”. Отже, з доброї причини декотрі люди питають: ,Нацизм — чи він знову може відновитись?’