Свідчення їхньої віри

У 1995 році люди святкували 50-ту річницю звільнення з нацистських концентраційних таборів. Скрізь у Європі жертви нацизму відзначили цю подію великими зборами, на яких були присутні голови держав. Ці збори пройшли в Берген-Бельзені, Бухенвальді, Дахау, Заксенгаузені, Освенцімі, Равенсбрюці та в інших концтаборах. На цих зборах постійно звучала думка: «Ніколи не забуваймо!»

З цією ж метою протягом того пам’ятного року Свідки Єгови влаштували в Європі декілька виставок. Багатьох із Свідків гітлерівський уряд відправляв у заслання та ув’язнював за відмову віддавати Гітлеру честь і підтримувати війну. Починаючи з 1933 року, тисячі з них потрапили до в’язниць й померли там через погане поводження з ними.

Проте здебільшого те, що з ними сталося, невідоме широкому загалу. Це й породило вислів «жертви, забуті історією». Група Свідків, що лишилися в живих, виразила бажання зберегти пам’ять про свої родини та друзів, яких переслідували, ув’язнювали, катували та страчували, і розказати про віру та мужність цих Бібельфоршерів, як тоді Свідків Єгови називали в концентраційних таборах.

Музей пам’яті жертв нацизму в Сполучених Штатах Америки, у Вашингтоні (Федеральний округ Колумбія), 29 вересня 1994 року провів семінар, присвячений Свідкам Єгови в концентраційних таборах. У Франції відбулися 1995 року дві великі пам’ятні зустрічі Свідків, які пережили концтабір,— 28 березня в Страсбурзі та 30 березня в Парижі. Було дуже зворушливо почути розповідь про пережите з уст цих чоловіків і жінок похилого віку, які й тепер, через 50 років, лишилися вірними Єгові. Ще одна така зустріч була проведена 27 квітня в Бранденбурзі поблизу Берліна (Німеччина), де колись відтяли голови багатьом Свідкам. Наступного дня декілька учасників зустрічі були присутніми на церемонії, влаштованій владами Бранденбургу, та відвідали різні концтабори.

Французька виставка

На цих зустрічах була представлена виставка, яка називалась «Мемуар де темуен» (Свідчення Свідків). З травня 1995 року до квітня 1996 року вона об’їхала 42 міста у Франції та багато міст у Бельгії й франкомовній частині Швейцарії. Чоловіки й жінки, про яких розповіла експозиція, насамперед є Свідками Бога Єгови. Але вони є також свідками страждань, які вони та інші люди перенесли у концентраційних таборах. Вони особисто пам’ятають існування ідеології нетерпимості, котра призвела до того, що мільйони людей страждали й померли через свою расову або релігійну приналежність. Більш того, їхнє свідчення викриває, що так звані християни віддавали перевагу Гітлеру перед Ісусом Христом, ненависті перед любов’ю до ближнього та насиллю перед миром.

Виставка складалась з близько 70 стендів і починалася хронологічною таблицею подій: відкриття таборів у Дахау та Оранієнбурзі в березні 1933 року; нюрнберзький закон про «захист німецької крові» у вересні 1935 року; «Аншлюс», або приєднання Австрії до Німеччини, у березні 1938 року; «Криштальнахт» (кришталева ніч) у листопаді того ж року, коли були пограбовані тисячі єврейських крамниць і арештовані та вислані більш ніж 30 000 чоловік; поступова заборона діяльності Свідків Єгови; вторгнення до Радянського Союзу в червні 1941 року та вмертвіння психічно хворих з 1939 до 1941 року.

Декілька стендів звертали увагу на ідеологічне виховання молодих людей в організації «Гітлерова молодь» та захоплення, з яким маси зустрічали грандіозні збори нацистів у Нюрнберзі. Фотографії нагадували про відмову Свідків Єгови давати обітницю вірності фюреру та віддавати Гітлеру честь. Інший стенд показував, як Свідки Єгови стали жертвами дезинформації та як з 1935 року вони розповсюджували журнали й буклети, що викривали жахи, які чинилися нацистами.

Особисті спогади

Приблизно 40 стендів розповідали історії звичайних чоловіків і жінок з цілої Європи, яких переслідували і навіть вбивали через їхню віру. Ті, хто вийшов з табору живим, підтримували виставку своєю присутністю, і відвідувачі уважно їх слухали. Дітей захопила історія, яку розповів Луї Арст. Луї народився в Мюлузі (Франція), але його забрали від батьків і вислали до Німеччини, бо він у школі відмовився сказати «Гайль Гітлер!». «Есесівець побив мене за те, що я відмовився віддати честь Гітлеру. Я дістав 30 ударів. Через два дні він поклав мені руку на плече і спробував зіграти на моїх почуттях. «Подумай про свою матір. Вона буде такою щасливою побачити тебе знову. Все, що тобі треба зробити, це тільки сказати: «Гайль Гітлер!», і ти зможеш сісти на потяг, що їде додому». Для дитини, яка мала 12 років, це було важке випробовування»,— додав Луї. Багатьох зворушила розповідь Джозефа Гізіґера, який за свій тижневий раціон хліба виміняв Біблію у сусіда по камері, протестанта.

Зняті на відеоплівку інтерв’ю з колишніми засланцями були іншою особливістю виставки. Деякі інтерв’ю були взяті просто у самому концтаборі, наприклад у Ебензеє в Австрії та в Бухенвальді й Заксенгаузені в Німеччині. Інші інтерв’ю увічнювали спогади Свідків, яких відправили до заслання дітьми.

Урочисте відкриття

Кожна виставка починалась з недовгої церемонії відкриття, під час якої представник колишніх в’язнів пояснював духовний опір Свідків Єгови нацизму. В’язні, які не були Свідками, разом з деякими істориками та урядовими особами, включаючи колишнього міністра французського уряду, також ласкаво прийняли запрошення виступити.

Колишній засланець, який бачив Свідків Єгови у Бухенвальді, сказав про них наступне: «Я не знаю іншої групи в’язнів, крім Свідків та євреїв, з якими поводилися б так погано — били, принижували, знущались, давали найогиднішу роботу. Без їхньої віри вони б не вистояли. Я ставлюся до них з найбільшою повагою й захопленням».

Відгуки

Виставку відвідало понад 100 000 чоловік. Деколи сотні людей, поміж якими було багато молоді, стояли в черзі до виставочного залу. Багато тих, хто відвідав виставку, висловили свої почуття, написавши кілька слів у книзі для відвідувачів. Наприклад, одна дівчинка написала: «Мене звуть Сабріна. Мені десять років, і я хотіла б бути такою ж хороброю, як Рут, щоб подобатися Єгові»a.

Про виставку згадувалось також у засобах масової інформації. Майже в кожному місті у місцевій пресі з’являлись одна чи дві статті. До того ж місцеві радіостанції часто сповіщали про виставку та передавали програми, в яких пропонувались інтерв’ю з колишніми в’язнями. Короткі повідомлення передавалися також по регіональному телебаченню. В одному телевізійному випуску новин говорилося, що виставка — це «проста, але жахлива розповідь, яка відкриває глибини невимовних страхіть. «Свідчення Свідків» віддає належне гідності, яку неможливо відібрати».

Для тих, хто пережив концтабір, 50-та річниця визволення надовго закарбується у пам’яті. Хоч не завжди легко повертатися до болісних спогадів, проте, розповідаючи про них та викликаючи їх із забуття, Свідки змогли зміцнити віру інших. Вони вважали привілеєм можливість взяти участь у цій виставці та розвіяти деякі упередження та незнання, які ще лишилися через 50 років. Понад усе вони відчувають задоволення від того, що їх свідчення приносить честь їхньому Богу Єгові та запевняє, що випробовування, котрі вони зносили як його Свідки, ніколи не забудуться іншими.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 16]

Статті в журналі «Золотий вік» викривали жахи, що чинилися нацистами.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Біля 70 стендів розповідали, як нацисти переслідували чоловіків, жінок і дітей, що відмовлялись зректися своєї віри.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Декотрі Свідки Єгови, які були вислані та ув’язнені гітлерівським урядом, розповіли, що їм довелось пережити.