Шлях до одужання

ЗАЗВИЧАЙ після серцевого приступу людина відчуває страх та хвилювання, і це нормально. Чи матиму я ще один приступ? Чи стану я інвалідом, чи буду постійно мучитись від болю, безсилля й слабкості?

Джон, про якого йшлося в нашій другій статті, сподівався, що з бігом часу в нього пройдуть щоденні неприємні відчуття й біль у грудях. Проте через кілька місяців він сказав: «Це не минуло й досі. До того ж, я швидко змучуюсь, у мене калатає серце, і тому я постійно думаю: «Чи не наближається ще один приступ?»

Джейн зі Сполучених Штатів Америки, яка була молодою вдовою, коли у неї стався серцевий приступ, каже: «Я думала, що не буду жити або що на мене чекає інший приступ, від якого я помру. Я починала панікувати, оскільки у мене троє дітей, про яких мушу дбати».

Хіроші з Японії розповідає: «Я був шокований, коли почув, що моє серце вже не функціонуватиме як колись — воно билося в два рази повільніше. Я був майже впевнений, що мушу обмежити свою діяльність Свідка Єгови, оскільки можу робити вдвічі менше, ніж досі».

Коли людина усвідомлює, що її сили обмежені, то у неї можуть початися приступи депресії і виникнути почуття нікчемності. Марі, 83-річна австралійка, котра присвятила себе повночасній проповідницькій праці, скаржиться: «Мене засмучує те, що я не можу робити стільки, скільки робила до цих пір. Замість того щоб допомагати іншим, я сама потребую допомоги». Херолд із Південно-Африканської Республіки розповів: «Три місяці я не міг працювати. Все, що я міг робити, це ходити по садочку. Яка прикрість!»

Томасу з Австралії довелося робити хірургічну операцію шунтування після другого серцевого приступу. Він сказав: «Я не терплячий до болю, тому мені було несила знести саму думку про складну операцію». Жорже з Бразилії розповів, чому він боявся наслідків операції на серці: «Оскільки ми небагаті матеріально, я хвилювався, що залишу дружину саму без підтримки. Я мав відчуття, що довго не проживу».

Одужання

Що ж допомогло багатьом людям одужати й впорядкувати свої почуття? Джейн говорить: «Коли я впадала в паніку, то завжди зверталася до Єгови в молитві й перекладала на нього свої тягарі» (Псалом 55:23). Молитва допомагає людині знайти сили й душевний спокій, що так необхідно, коли приходять тривоги (Филип’ян 4:6, 7).

Джон і Хіроші пройшли реабілітаційні програми. Завдяки раціональному харчуванню й фізичним вправам серце зміцніло настільки, що обидва почали знову працювати. А душевним одужанням вони завдячують живлющій силі Божого духу.

З допомогою християнських братів Томас набрався духу і пішов на операцію. Він каже: «Перед операцією наглядач прийшов відвідати мене й помолився разом зі мною. Він палко просив Єгову зміцнити мене. Того вечора я роздумував над його молитвою й відчув, що це велике благословення мати таких старійшин, як він, чиє співчуття у час переживань саме по собі до певної міри зціляє».

Анна з Італії справлялася з пригніченням наступним чином: «Коли я підупадаю духом, то думаю про благословення, які вже отримала як Божий служитель, і про благословення, які ще будуть у Божому Царстві. Це допомагає мені заспокоїтися».

Марі вдячна за допомогу Єгови. Її сім’я також багато допомагала їй. Вона говорить: «Мої духовні брати й сестри мають свої тягарі, які змушені нести, але вони знаходили час, щоб відвідати мене, подзвонити по телефону або надіслати поштову картку. Як я можу журитися, якщо відчуваю таку любов?»

Несамотні серця

Говорять, що серце, яке видужує, не повинно бути самотнім. Підтримка родини і друзів відіграє важливу позитивну роль в одужанні тих людей, чиї серця мусять направитися в буквальному й переносному значенні.

Майкл із Південно-Африканської Республіки говорить: «Важко пояснити іншим, що́ це значить бути пригніченим. Але коли я приходжу в Зал Царства і бачу турботу, яку виявляють до мене брати, то це зігріває моє серце й підносить мене на дусі». Генрі з Австралії також зміцнів, коли побачив глибоку любов і розуміння з боку християн його збору. Він сказав: «Мені справді були потрібні ті лагідні слова підбадьорення».

Жорже цінував те, як інші турбувалися про нього, вони допомагали його сім’ї матеріально, поки він не міг працювати. Ольга зі Швеції також цінує практичну допомогу, яку надали їй та її родині духовні брати та сестри. Одні робили закупки, а інші прибирали в домі.

Часто сердечники повинні обмежувати свою участь у справах, які раніше виконували із задоволенням. Свен зі Швеції розповідає: «Іноді я не можу іти у служіння, коли погода надто вітряна або холодна, бо може статися спазм судин. Я вдячний за розуміння у цьому питанні, яке виявляють багато співхристиян». А коли Свен мусить залишатися в ліжку, то може слухати програму зібрань, бо брати по своїй доброті записують її для нього на магнітофонну касету. «Вони розповідають мені, що відбувається в зборі, і я не відчуваю себе відірваним».

Марі прикута до ліжка, але вважає благословенням те, що люди, з якими вона вивчає Біблію, приходять до неї. Таким чином вона може далі розповідати про чудове майбутнє, якого очікує. Томас вдячний за турботу про нього: «Старійшини виявили велику увагу й зменшили кількість моїх обов’язків».

Сім’ї також потребують підтримки

Шлях до одужання може бути таким же тяжким для членів сім’ї, як і для хворого. Вони зазнають сильного стресу й хвилюються за хворого. Альфред з ПАР розповів про тривогу своєї дружини: «Коли мене виписали з лікарні, моя дружина часто будила мене серед ночі, аби переконатися, що зі мною все гаразд. Вона наполягала, щоб я ходив до лікаря на обстеження що три місяці».

У Приповістей 12:25 (Деркач) говориться, що «тягар на серці чоловіка пригнічує його». Карло з Італії розповідає, що після того, як у нього стався серцевий приступ, його дружина, котра любить і завжди підтримує його, «впала в сильне пригнічення». Лоренс з Австралії сказав: «Треба завжди дбати про шлюбного партнера. Може бути, що він перебуває у надзвичайно сильному напруженні». Тому ми повинні завжди пам’ятати про потреби кожного в сім’ї, в тому числі й дітей. Може статися, що така ситуація погано позначиться на їхньому психічному й фізичному здоров’ї.

Джеймс, згаданий у нашій другій статті, замкнувся у собі після серцевого приступу в його батька. Він сказав: «Мені здавалося, що, як тільки я почну веселитися, станеться щось погане». Коли він розповів батькові про свої побоювання, то почав працювати над тим, як налагодити добрі стосунки з іншими, і це допомогло йому позбутися своїх переживань. Тоді Джеймс зробив те, що значною мірою позначилося на його житті. Він сказав: «Я поліпшив особисте вивчення Біблії і став краще готуватися до християнських зібрань». Через три місяці він присвятив своє життя Єгові й символізував це водним хрещенням. «Відтоді,— говорить він,— я розвинув надзвичайно тісні взаємини з Єговою. Мені є багато за що йому дякувати».

Після серцевого приступу людина має достатньо часу, щоб переоцінити своє життя. Приміром, у Джона змінилися плани на майбутнє. Він сказав: «Я усвідомив, наскільки марними є світські прагнення, наскільки важлива любов сім’ї та друзів і як багато ми значимо в очах Єгови. Стосунки з Єговою, родиною та духовними братами й сестрами стали для мене навіть ще важливішими». Розповідаючи про свій гіркий досвід, він додав: «Я не можу уявити, як дав би собі раду, коли б не надія, що все буде виправлено. Коли мене опановує пригнічення, я думаю про майбутнє, і тоді теперішнє здається не таким значним».

У людей, котрі пережили серцевий приступ, на шляху до одужання є вдачі й невдачі, але вони мають міцну надію на Царство, про яке навчив нас молитися Ісус Христос (Матвія 6:9, 10). Через Боже Царство люди отримають вічне життя в досконалості на райській землі. Тоді будуть знищені назавжди серцеві та всі інші захворювання. Цей новий світ попереду. Авжеж, краще життя ще прийде! (Йова 33:25; Ісаї 35:5, 6; Об’явлення 21:3—5).

[Ілюстрація на сторінці 13]

Підтримка родини і друзів відіграє позитивну роль в одужанні.